Справа № 552/6762/13-к
Номер провадження 11-кп/786/78/14
Категорія ч. 2 ст. 185 КК України С.Т. Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
23 січня 2014 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області у складі:
Головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
потерпілого ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12013180020000020 за апеляційними скаргами прокурора прокуратури Київського району м. Полтави та потерпілого ОСОБА_7 на вирок Київського районного суду м. Полтави від 18 листопада 2013 року,-
Цим вироком
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , -
засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України на 1 рік позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців та покладенням обов'язків, передбачених п.п. 2,3,4 ч. 1 ст. 76 КК України.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_7 задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 195 грн. матеріальної шкоди та 1 000 грн. моральної шкоди.
Згідно вироку суду, ОСОБА_8 в середині березня місяця 2012 року, точної дати та часу слідством не встановлено, перебуваючи в приміщенні будинку АДРЕСА_2 , а саме між 3 та 4 поверхом - де, повторно, таємно викрав одну упаковку електродів виробництва СРСР, в якій знаходилося 65 електродів вартістю кожен по 3 грн. на загальну суму 195 грн., плоскогубці вартістю 7 гривень, молоток вартістю 12 грн. та з приміщення квартири АДРЕСА_3 , яку наймав для проживання, два комплекти постільної білизни: вартість одного комплекту 85 грн., вартість іншого комплекту 48 грн., чим завдав ОСОБА_7 матеріальну шкоду на загальну суму 347 грн..
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок місцевого суду скасувати у зв'язку із невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченого та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 засудити за ч. 2 ст. 185 КК України на 2 роки позбавлення волі і на підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.
В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_7 просить вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 190 , ч. 3 ст. 185 КК України на 5 років позбавлення волі та стягнути із ОСОБА_8 на його користь матеріальні і моральні збитки у розмірі 43 933 грн..
При цьому ОСОБА_7 зазначає, що судом при ухваленні вироку не врахованого того, що обвинувачений вчинив крадіжку спільно із ОСОБА_10 не лише вищезазначених речей, але й інших речей на суму 14 550 грн..
Крім того вказує, що судом при розгляді його позовної заяви не враховано того, що обвинувачений проживав у його квартирі і не сплатив йому: орендну плату, комунальні послуги у розмірі 7 645 грн.; за пошкодження майна 5 667 грн.; за вимушений простій квартири 6 071 грн..
На думку потерпілого суд також безпідставно не стягнув на його користь завдану йому обвинуваченим моральну шкоду у розмірі 10 000 грн..
Іншими учасниками судового провадження вирок не оскаржувався.
Заслухавши доповідь судді; міркування прокурора ОСОБА_6 , яка, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не підтримала апеляційну скаргу прокурора і заперечувала проти задоволення апеляційної скарги потерпілого; доводи потерпілого, який просив задовольнити принесену ним апеляційну скаргу з підстав у ній наведених; пояснення обвинуваченого, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги потерпілого і поклався на розсуд суду щодо принесеної апеляційної скарги прокурора; перевіривши матеріали провадження і обговоривши доводи апеляційних скарг колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають на таких підставах.
Як убачається з матеріалів провадження, висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченого у вчиненні злочину, за обставин викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних у провадженні доказах.
Зокрема, вони підтверджуються показаннями обвинуваченого ОСОБА_8 , потерпілого ОСОБА_7 , свідка ОСОБА_11 , а також даними, що містяться в протоколі огляду від 4.10.2012 р.,висновку товарознавчої експертизи № В-1540/3 від 5.11.2012 р. та іншими доказами у провадженні.
Зазначені докази в повній мірі узгоджуються між собою та з іншими доказами у провадженні, а тому суд обґрунтовано поклав їх в основу вироку.
Дії обвинуваченого ОСОБА_8 за ч. 2 ст.185 КК України судом кваліфіковано правильно. Вирок суду відповідає вимогам ст.ст. 368, 374 КПК України.
Згідно ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Як видно із вироку Київського районного суду м. Полтави від 18 листопада 2013 року судом першої інстанції наведені приписи Закону виконані, оскільки судовий розгляд проведений стосовно ОСОБА_8 і по тому обвинуваченню, яке сформульоване та викладене в обвинувальному акті (а. п. 1-5).
Відповідно до ст. 337 КПК України суд не може доповнити обвинувачення новими епізодами або визнати встановленими злочини, про які не вказано в обвинувальному акті, і які обтяжують покарання обвинуваченого. Також суд не вправі змінити формулювання обвинувачення за його фактичними обставинами, якщо це вносить істотні зміни в обвинувачення, викладене в обвинувальному акті, а також змінити юридичну кваліфікацію пред'явленого обвинувачення, якщо це обтяжує покарання обвинуваченого.
З огляду на вищевикладене суд не мав права при розгляді провадження вийти за межі обвинувачення.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції також не вправі розглядати обвинувачення, що не було висунуте особі в суді першої інстанції, а тому колегія суддів приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні апеляційної скарги потерпілого, який порушує питання про зміну кваліфікації дій ОСОБА_8 та засудження його за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 190 КК України.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги про незаконність вироку суду першої інстанції в частині стягнення матеріальної та моральної шкоди на користь потерпілого, то колегія суддів вважає їх безпідставними.
Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що суд першої інстанції, при розгляді цивільного позову потерпілого керувався ст.ст. 127-129 КПК України і дійшов обґрунтованого висновку про стягнення матеріальної шкоди із обвинуваченого у розмірі 195 грн. та моральної шкоди у розмірі 1 000 грн. та своє рішення належним чином мотивував.
При вирішенні цих питань суд 1-ї інстанції виходив із того, що обвинуваченим внаслідок вчинення злочину завдана матеріальна шкода потерпілому у розмірі 347 грн., із них 152 грн. відшкодовано шляхом повернення викраденого майна, а 195 грн. (вартість 65 електродів, згідно висновку експерта товарознавця) стягнуто із обвинуваченого на користь потерпілого.
Правильно судом відмовлено потерпілому у стягненні на його користь з обвинуваченого, орендної плати, комунальних послуг, вартості пошкодженого майна у квартирі та за вимушений простій квартири оскільки вони не відносяться до збитків завданих внаслідок злочину.
Відповідно до рекомендацій п. п. 9, 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року, визначаючи розмір такої шкоди, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості і наводити до цього відповідні мотиви, що було враховано судом першої інстанції при ухваленні судового рішення в частині вирішення цивільного позову про стягнення моральної шкоди.
Рішення суду про стягнення моральної шкоди з обвинуваченого відповідає вимогам закону, характеру та обсягу моральних страждань потерпілого, узгоджується з принципом розумності та справедливості.
Підстав вважати визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди у сумі 1 000 грн. неправильним, у колегії суддів, із урахуванням понесених потерпілим моральних страждань, немає.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що розмір матеріальної та моральної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_7 судом першої інстанції установлено правильно, а тому підстав для скасування зазначеного судового рішення в цій частині за доводами апеляційної скарги потерпілого немає.
Зі змісту ч. 3 ст. 404 КПК України видно, що апеляційний суд може, але не зобов'язаний дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду у суді першої інстанції, але такі клопотання не були задоволені.
Як вбачається із технічного носія інформації, на якому зафіксоване судове провадження в суді першої інстанції потерпілим заявлялося клопотання про допит в якості свідків: ОСОБА_12 - заступника директора ПТУ № 4, ОСОБА_13 - викладача ПТУ № 4, яким відомо про факти крадіжок і шахрайських дій вчинених обвинуваченим щодо інших осіб; ОСОБА_14 та ОСОБА_15 - працівників міліції, які відбирали показання у ОСОБА_16 ; ОСОБА_17 - приватного підприємця, яка може підтвердити стан квартири потерпілого до вселення обвинуваченого.
Судом першої інстанції у задоволенні даного клопотання було відмовлено.
При апеляційному перегляді потерпілим повторно було заявлено вказане клопотання, але колегія суддів відмовила у задоволенні вказаного клопотання, оскільки із обґрунтувань потерпілого є зрозумілим, що дані особи не можуть дати показання, які мають значення для даного кримінального провадження, а можуть повідомити про інші можливо вчинені злочини обвинуваченим.
Покарання ОСОБА_8 призначено судом у відповідності до вимог ст. 65 КК України в межах санкції статей КК України, за якими його засуджено, з урахуванням тяжкості злочину, який згідно ст. 12 КК України є злочином середньої тяжкості, даних про його особу, якому 26 років, раніше судимий за вчинення аналогічних злочинів, та пом'якшуючих його покарання обставин - щирого каяття, активного сприянню розкриттю злочину, часткове відшкодування шкоди потерпілому. Обставин, що обтяжували покарання, судом не встановлено.
Тому слід визнати, що призначене ОСОБА_8 покарання є необхідним й достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів. Підстав вважати це покарання надмірно м'яким за доводами прокурора та потерпілого немає.
З огляду на викладене, апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407 КПК України колегія суддів,-
Апеляційні скарги прокурора прокуратури Київського району м. Полтави та потерпілого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Київського районного суду м. Полтави від 18 листопада 2013 року - без змін.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4