Справа №: 398/10183/13-ц
Іменем України
"04" квітня 2014 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі: головуючого судді Тимченко Л.М.
при секретарі Міщенко С.А.
з участю адвоката ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Олександрія цивільну справу за позовною заявою Олександрійської міської ради Кіровоградської області до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про примусове припинення права приватної власності на земельну ділянку,-
Олександрійська міська рада Кіровоградської області (надалі позивач) 05 грудня 2013 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (надалі відповідачі) про примусове припинення права приватної власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до рішення Олександрійської міської ради від 19.09.2008 року №813 було надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 462, 59 кв. м. за адресою АДРЕСА_1, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Згодом, 22 червня 2009 року ОСОБА_2 було видано Держаний акт на право приватної власності на земельну ділянку. Просить суд примусово припинити права приватної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 1/2 частки кожної на земельну ділянку площею 462, 59 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 та визнати таким, що втратив чинність Держаний акт на право приватної власності на земельну ділянку серія ЯЗ № 427932.
В судовому засіданні представники позивача на вимогах наполягають, посилаючись на викладені обставини та просять суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, оскільки відповідачі використовують земельну ділянку не за цільовим призначенням.
Інтереси позивача в суді по довіреності представляли ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання двічі не з'явилася, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи в суді, письмових заяв чи клопотань до суду від неї не надійшло.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання також двічі не з'явилася, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи в суді, письмових заяв чи клопотань до суду від неї не надійшло.
Представник відповідача ОСОБА_3 проти позовних вимог заперечує, стверджує, що за вказаною адресою зареєстрований та здійснює свою адвокатську діяльність інша особа, а відповідачі використовують земельну ділянку саме за цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, власниками якого вони є кожна по 1/2 частині, тобто як присадибну ділянку. Просить суд повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.
Інтереси відповідача в суді представляв адвокат ОСОБА_1
Заслухавши пояснення сторін та дослідивши докази у сукупності з іншими матеріалами справи, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Конституцією України, зокрема ст. 64 гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмеженні, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні».
За змістом ст. 10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У відповідності до вимог ст.15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
За змістом ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Правовідносини сторін врегульовані ст.ст. 124-126, 152-154 158-160 Земельного кодексу України.
Cтаттею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені відповідно статтею 16 ЦК України.
Згідно ст. ст. 316-321, 325 ЦК України правом власності є право особи на річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності є непорушним, власник має право вчиняти щодо свого майна будь які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до вимог ст. ст. 116, 118 Земельного кодексу України визначено підстави та порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної чи комунальної власності. Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади та є документом, що посвідчує право власності на неї фізичної чи юридичної особи.
Згідно ст.125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Відповідно до вимог ст. 143 Земельного кодексу України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.
За змістом ст. 158 Земельного кодексу України судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності і користуванні громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
Судом встановлено, що на праві приватної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належить по 1/2 частки кожній земельна ділянка площею 462, 59 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 відповідно до Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серія ЯЗ № 427932.
Судом також встановлено, що згідно інформаційної довідки з Дерожавного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 жовтня 2013 року, відповідачі є власниками кожна по 12 частині земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинк та по господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою АДРЕСА_1. Цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).
Суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, їх взаємний зв'язок у їх сукупності дійшов висновку, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - відповідачі у справі є власниками домоволодіння, кожна по 12 частині, що розташоване на земельній ділянці, що по АДРЕСА_1, загальна площа земельної ділянки згідно Державного акту на право приватної власності на землю складає 462, 59 кв. м.
Суд вважає, що до суду позивачем не надані переконливі докази, що відповідні дії відповідачів щодо використання свого домоволодіння, розташованого на приватизованій земельній ділянці, під офіс іншими особами із вивіскою «адвокат» - порушують право позивача.
Виходячи з характеру правовідносин, доведеності позовних вимог, суд вважає, що позовні вимоги про примусове припинення права приватної власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог п. 8. Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» суди, вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 ЗК (2768-14). У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними. При вирішенні в судовому порядку питання питання про недійсність документів, виданих на підставі переглянутого рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про скасування свого рішення, за яким земельна ділянка була неправомірно одержана у власність чи користування, слід враховувати Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року , відповідно до якого органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити в них зміни, якщо відповідно приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування перерозподілити землю інакше після встановлення меж земельних ділянок в натурі, одержання власником або землекористувачем документів, що посвідчують право на них, та державної реєстрації, не може бути підставою для припинення права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою як повністю, так і частково, оскільки визначений статтями 140, 141 Земельного кодексу України перелік підстав для цього є вичерпним.
Суд не погоджується із твердженням представника позивача про те, що земельна ділянка біля домоволодіння використовується не за цільовим призначенням, а тому і позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають за недоведеністю. Не підлягають задоволенню також вимоги , що Державний акт на право приватної власності на землю ЯЗ № 427932 втратив чинність, оскільки до суду не надані достовірні та належні докази того, що спір щодо дійсності Державного акту не є спором про право.
Суд приймає до уваги правову позицію Верховного суду України у справі за № 6-92цс13, що особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.
Суд дійшов висновку, що позивачем не надані до суду докази, що оскільки земельна ділянка, яка була приватизована в 2009 році використовувалась відповідачами не за цільовим призначенням, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Суд приймає до уваги, що під використанням земельної ділянки не за цільовим призначенням потрібно розуміти її використання з порушенням правил, передбачених у ст.19 Земельного кодексу України, деталізованих щодо конкретної категорії земель. При цьому суд має на увазі положення ч.5 ст. 20 Земельного кодексу України, які дозволяють власнику землі та землекористувачу певну гнучкість в обранні конкретних способів використання земельної ділянки. За викладених обставин суд виходить із того, що земельна ділянка використовується відповідачами в межах основного цільового призначення відповідної категорії земель.
Виходячи з характеру правовідносин, доведеності своїх зустрічних вимог, а також керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.
Судові витрати суд вважає можливим віднести на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 3-11, 15, 16, 22, 311, 316-321, 325, 328, 330, 334, 346-348, 386, 388, 392, 639, 655, 657, 659 ЦК України, ст. ст. 19, 149, 152-154 158-160 Земельного кодексу України та ст.ст. 3- 11, 15, 57- 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог Олександрійської міської ради Кіровоградської області до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про примусове припинення права приватної власності на земельну ділянку - відмовити повністю.
Судові витрати віднести на позивача.
Копію рішення суду надіслати відповідачу.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Кіровоградської області через Олександрійський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня його проголошення або протягом цього ж часу з моменту отримання копії рішення суду.
Суддя :