ун. № 759/10586/13-ц
пр. № 2/759/188/14
25 квітня 2014 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Кривов'яз А.П.,
при секретарі - Тищенко М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Прокурора Святошинського району м. Києва до Київської міської ради, ОСОБА_2, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту,-
Прокурор Святошинського району м. Києва звернувся до суду з позовом до Київської міської Ради і ОСОБА_3 та просив визнати незаконним і скасувати рішення Київської міської Ради №843/1899 від 09.07.2009р. «Про передачу громадянину ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, визнати недійсним Державний акт серії ЯЖ №912803 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 8 000 000 000:75:670:0281, площею 0,1 га по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням: будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, виданий на ім'я ОСОБА_2 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 17.06.2010р. та зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 05-7-03763, на підставі рішення Київської міської Ради №843/1899 від 09.07.2009р., відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом визнання права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1, кадастровий номер 8 000 000 000:75:670:0281, вартістю 358 040,75 грн. за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської Ради, зобов'язати ОСОБА_3 повернути на користь Київської міської Ради (01044, м.Київ, вул.Хрещатик, 32) земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 8 000 000 000:75:670:0281, вартістю 358 040,75 грн., що розташована по АДРЕСА_1.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказана земельна ділянка відведена відповідачу з порушенням вимог частини 9 ст.118 ЗК України, зокрема, щодо погодження проекту відведення земельної ділянки із природоохоронними органами, а саме: з Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі, натомість, проект землеустрою 29.05.2009р. погоджено Управлінням охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу Київської міської ради, який не відноситься до органів Мінприроди.
Крім цього, земельна ділянка відведена відповідачу з порушенням частини 2 ст.52 ЗК України, яка на землях рекреаційного призначення забороняє діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан земель. Виділена у власність відповідачу земельна ділянка у відповідності до форми 6-зем, затвердженої наказом Держкомстату України №377 від 05.11.1998р., земельну ділянку по АДРЕСА_1, вилучено із ненаданих у власність чи користування міських земель та за вказаною формою її віднесено до земель, які використовуються для відпочинку та інших відкритих земель, в тому числі зелених насаджень загального користування. Тобто, відповідно до ст.51 ЗК України, на час прийняття Київрадою оспорюваного рішення спірна земельна ділянка відносилась до земель рекреаційного призначення, але вказаним рішенням ця земельна ділянка була віднесена до земель житлової і громадської забудови. Однак, питання про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки висновками контролюючих органів не погоджувалось, що відповідно до правил п. «а» ст.21 ЗК України є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, оскільки є порушенням ст.20 ЗК України. У відповідності до вимог ст.9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», проект відведення земельної ділянки ОСОБА_2 підлягав обов*язковій державній землевпорядній експертизі, проведення якої згідно пункту 4.1.1. Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої наказом Держкомзему України №391 від 03.12.2004р. віднесено до відання Державного комітету України по земельних ресурсах та його територіальних органів, що в спірному випадку проведено не було. Таким чином, проект землеустрою не отримав позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації, що є порушенням ст.9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації». Позивач вважав, що оскаржуваним ним рішенням Київради порушено право власності територіальної громади м.Києва на землю. У зв*язку із наведеним, позивач просив задовольнити позов на підставі ст.ст. 19, 20, 21, 51, 59, 60, 80, 84, 118, 123, 124, 127, 128, 152, 184 ЗК України, ст.ст. 11, 16, 21, 167, 169, 256, 267, 268 ЦК України.
В судовому засідання представник позивача позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, на невідповідність закону і актам цивільного законодавства рішення Київської міської Ради № 843/1899 від 09.07.2009р. та порушення права територіальної громади м.Києва на землю.
Відповідачі в судове засідання не з*явились, про час, місце судового розгляду повідомлялись належним чином, що стверджується поштовими повідомленнями (а.с. 28, 30, 34. 35, 36, 37, 38, 47, 54), заперечень проти позову суду не надали, про поважність причин своєї неявки і неявки представника суд не повідомили.
Суд вважає за можливе розгляд справи у відсутності представника відповідача Київської міської Ради і відповідача ОСОБА_2 на підставі матеріалів, що є в справі згідно частини 4 ст.169 ЦПК України в порядку заочного розгляду справи.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити, виходячи з наступного.
Згідно частини 1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судом встановлено, що на підставі Державного акту серії ЯЖ №912803 на право власності на земельну ділянку, виданого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 17.06.2010р. та зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №05-7-03763, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки кадастровий номер 8 000 000 000:75:670:0281, площею 0,1 га по АДРЕСА_1, з цільовим призначенням: будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 11, 12 - копія державного акту).
Вказаний державний акт виданий на підставі рішення Київської міської Ради №843/1899 від 09.07.2009р. «Про передачу громадянину ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, (а.с. 9 - копія рішення).
У відповіді Державної інспекції сільського господарства в м.Києві прокуратурі м.Києва від 29.04.2013р. вказано, крім іншого, про те, що рішення Київської міської Ради №843/1899 від 09.07.2009р. «Про передачу громадянину ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1,», а також в подальшому розроблення проектів землеустрою, прийняті з порушенням ст.ст. 116, 118 ЗК України.
Відповідно до вимог частини 9 ст.118 ЗК України, проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.
Згідно частини 2 ст.52 ЗК України, на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкодити використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.
Статтею 19 ЗК України (в редакції станом на час прийняття оскаржуваного рішення), встановлено категорії земель України, які поділяються за основним цільовим призначенням, серед яких окремими пунктами зазначені землі рекреаційного призначення та землі житлової та громадської забудови.
Відповідно до вимог ст.51 ЗК України, спірна земельна ділянка на момент прийняття Київрадою оспорюваного рішення відносилась до земель рекреаційного призначення, а після прийняття вказаного рішення, ця ж земельна ділянка була віднесена до земель житлової та громадської забудови.
При цьому, зміна цільового призначення спірної земельної ділянки відповідно до правил ст.20 ЗК України не проводилась.
У відповідності до п. «а» ст.21 ЗК України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.
Згідно частини 1 ст.21 ЦК України, суд визнає незаконним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Оцінюючи зібрані по справі докази в частині позовних вимог про визнання незаконним і скасування рішення Київської міської Ради №843/1899 від 09.07.2009р. в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності і взаємному зв*язку, суд приходить до висновку, що вказана позовна вимога знайшла своє підтвердження в судовому засіданні належними доказами, оскільки оспорюване позивачем рішення прийнято з порушенням вимог діючого законодавства, суперечить актам цивільного законодавства, порушує право на землю територіальної громади м.Києва, у зв*язку із чим підлягає визнанню незаконним, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог про визнання недійсним державного акту на право власності на землю та зобов*язання відповідача повернути земельну ділянку, суд приходить до наступного.
Відповідно до правил ст.ст. 116, 118 ЗК України, державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а тому вирішення питання про правомірність його видачі залежить від того чи є законним рішення, на підставі якого його видано.
Згідно пункту 3) частини 1 ст.346 ЦК України, право власності особи припиняється на майно, яке за законом не може належати цій особі.
Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
Основною метою ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.
Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.
Також, Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 7 грудня 1976 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 січня 1986 року).
Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов*язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.
Вказана вище правова позиція висловлена Верховним Судом України в справі №6-92 від 18.09.2013р.
Однак, у спірному випадку, як встановлено судом, відповідач набув право власності на земельну ділянку з порушенням ст.ст. 52, 116, 118 ЗК України, тобто незаконно.
Фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки власності територіальної громади у приватну власність та повернення у власність територіальної громади землі, яка вибула з її власності незаконно.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).
Враховуючи наведене, виходячи із пріоритету суспільного інтересу над інтересом конкретної особи, суд вважає, що оскільки відпали підстави для отримання відповідачем державного акту на право власності на земельну ділянку від 17.06.2010р., враховуючи те, що спірна земельна ділянка не може належати відповідачу, вказаний вище правовстановлюючий документ підлягає визнанню недійсним, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом визнання права власності на спірну земельну ділянку за територіальною громадою м.Києва в особі Київської міської Ради, суд приходить до наступного.
При визнанні незаконним рішення Київради і скасуванні державного акту на право власності на землю відповідача, спірна земельна ділянка відновлює своє правове становище, яке існувало до її виділення відповідачу, отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 19, 20, 21, 51, 52, 81, 84, 116, 118, 152 ЗК України, ст.ст. 15, 16, 21, 167, 169, 346, 268 ЦК України, наказом Держкомстату України №377 від 05.11.1998р., ст.9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», пунктом 4.1.1. Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої наказом Держкомзему України №391 від 03.12.2004р., практикою Європейського суду з прав людини і правовими позиціями Верховного Суду України, ст.ст. 10, 11, 57-60, 169 ч.4, 212-215, 223, 228 ЦПК України, суд, -
Позов Прокурора Святошинського району м.Києва задовольнити.
Визнати незаконним і скасувати рішення Київської міської Ради №843/1899 від 09.07.2009р. «Про передачу громадянину ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1».
Визнати недійсним Державний акт серії ЯЖ №912803 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 8 000 000 000:75:670:0281, площею 0,1 га по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням: будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, виданий на ім*я ОСОБА_2 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 17.06.2010р. та зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №05-7-03763, на підставі рішення Київської міської Ради №843/1899 від 09.07.2009р.
Відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом визнання права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1, загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 8 000 000 000:75:670:0281, вартістю 358 040,75 грн., за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради.
Зобов'язати ОСОБА_2 повернути на користь Київської міської Ради (01044, м.Київ, вул.Хрещатик, 32) земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 8 000 000 000:75:670:0281, вартістю 358 040,75 грн., що розташована на по АДРЕСА_1.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачів, яку може бути подано протягом десяти днів дня отримання копії заочного рішення суду.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем до Апеляційного суду м.Києва через районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Суддя: