31 березня 2014 року м. Київ К/9991/7393/11
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого Ланченко Л.В.
суддів Пилипчук Н.Г.
Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу
Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області
на постанову Господарського суду Київської області від 12.12.2006 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011
у справі №439/12-06
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод ізоляції»
до Державної податкової в м.Ірпені Київської області
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Господарського суду Київської області від 12.12.2006, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011, позов задоволено. Визнано недійсним повністю податкове повідомлення-рішення Державної податкової в м.Ірпені Київської області №0001182310/0/14101 від 30.10.2006.
У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального права.
Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку з питань взаємовідносин позивача з ТОВ «Техпромсервіс ЛТД» за травень 2005 року, за результатами якої складено акт №1431/23-2/32414031 від 20.10.2006.
За висновками акта перевірки позивачем порушено вимоги п.1.8 ст.1, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено суму податку на додану вартість заявленого до відшкодування з бюджету в травні 2005 року на суму 13804 грн.
Підставою для таких висновків стало встановлення факту взаємовідносин позивача з ТОВ «Техпромсервіс ЛТД», у зв?язку з укладенням договору на поставку обладнання на загальну суму 515324,46 грн., за наслідками виконання якого ТОВ «Техпромсервіс ЛТД» були виписані податкові накладні від 16.03.2005 №37 на суму ПДВ 7500 грн., та від 24.03.2005 №47 на суму ПДВ 6304 грн., всього на загальну суму ПДВ 13804 грн., які включені до складу податкового кредиту ТОВ «Завод ізоляції» за травень 2005 року.
Оскільки постачальником філ?єрних пластин для ТОВ «Техпромсервіс ЛТД» було ТОВ «Інвест Комплект», перевірку якого провести неможливо, так як місцезнаходження його невідомо, та яке не звітує про свою фінансово-господарську діяльність з березня 2006 року, податковий орган дійшов висновку про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування за травень 2005 року у зв?язку з не підтвердження його сплати до бюджету у ланцюгу постачання.
На підставі акта перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001182310/0/14101 від 30.10.2006, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 13804 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій обґрунтували своє рішення дотриманням позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні податкового кредиту, з огляду на те, що суми податку, сплаченого у відповідному звітному періоді, у зв'язку з придбанням товарів (робіт послуг), віднесені до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних виданих контрагентом позивача з дотриманням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 цього Закону. Проведення позивачем оплати в повному обсязі та реальність зазначених операцій документально підтверджено та відповідачем не спростовано.
З аналізу норм пп.7.7.1 - 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), виходячи з суті бюджетного відшкодування, розкритій в п. 1.8 ст. 1 названого Закону, що полягає у поверненні з бюджету надмірно сплаченого податку, необхідною умовою бюджетного відшкодування виступає фактична сплата цього податку постачальнику товарів (послуг) в ціні придбання таких товарів (послуг).
Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.
Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит та відповідно бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Однак, таких доказів відповідачем, всупереч положенням ч.2 ст.71 КАС України суду не надано.
Відповідачем не спростовано, що на момент здійснення операцій з поставки товару позивачу, його контрагенти в ланцюгу постачання були зареєстровані в ЄДРПОУ, були юридичними особами, наділеними цивільною правоздатністю і дієздатністю, та перебували на обліку як платники податків і зборів. Не надано доказів встановлення в діях посадових осіб зазначених суб'єктів господарювання ознак злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України.
З огляду на підтвердження правомірності формування позивачем податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 13804 грн. та виконання ним усіх передбачених законом умов щодо отримання відшкодування, висновки судів попередніх інстанцій про протиправність податкового повідомлення-рішення є правильними.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.
Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів, а надто тих, з якими у позивача відсутні взаємовідносини.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області відхилити, а постанову Господарського суду Київської області від 12.12.2006 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011 залишити без змін.
Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.
Головуючий Л.В.Ланченко
Судді Н.Г.Пилипчук
Ю.І.Цвіркун