Справа № 2-59/11
Провадження № 2/352/4/14
28 квітня 2014 року м. Івано-Франківськ
Тисменицький районний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого судді Струтинського Р.Р.,
секретаря Сливки В.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Тисменицького районного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя сторона- Драгомирчанська сільська рада про визнання прва власності та визнання договорів дарування недійсними та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод та вселення, стягнення моральної шкоди,-
Позивач ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом до відповідачів про визнання недійсним договору дарування від 07.05.1984 року №13, визнання недійсним договору дарування від 26.06.2001 року №1-365, визнання права власності на ? частину будинковолодіння. Позовні вимоги обґрунтував тим, що 07.05.1984 р. між відповідачами ОСОБА_6, яка є його тіткою та ОСОБА_3, яка є його колишньою дружиною було укладено договір дарування будинку АДРЕСА_1. Попередньо між ним, позивачем та ОСОБА_6 було домовлено,що він здійснює будівництво даного будинку за власні кошти та власними зусиллями, після введення даного будинку в експлуатацію ОСОБА_6 зобов'язувалась переоформити право власності на його сім'ю. Оскільки відповідачка ОСОБА_6 зробила переуступку земельної ділянки, на якій позивач разом з дружиною побудував спірний будинок, то позивач з дружиною заплатив за це їй гроші, однак в той час вони не могли належним чином оформити таку угоду, оскільки переуступка земельної ділянки не допускалась. Тому одержавши гроші відповідачка ОСОБА_6 оформила договір дарування №13 від 13.05.1984р., однак тільки на відповідачку ОСОБА_3 Тим самим позивача ОСОБА_5 було позбавлено права на його половину. Вважає, що переоформивши право власності на спірне будинковолодіння шляхом укладення договору дарування його тітка ОСОБА_6 та колишня дружина ОСОБА_3 позбавили його права спільної сумісної власності на дане будинковолодіння. За допомогою такого обману колишня дружина позивача стала єдиним власником даного будинковолодіння. Вважає, що договір дарування №13 від 13.05.1984р. укладений внаслідок обману. Оскільки даний будинок був побудований подружжям під час перебування у шлюбі і було здійснення ряд покращень будинковолодіння, тому є їх спільною сумісною власністю.
26.06.2001р. згідно договору дарування відповідачка ОСОБА_3 подарувала будинок їхньому синові, відповідачу ОСОБА_4, позивачем того ж дня була написана заява про надання згоди на дарування. Однак, перед укладенням даного договору, позивач домовився зі своєю колишньою дружиною проте, що він свою частку будинку передасть у власність сину тільки після своєї смерті, а з умовами договору дарування він не був ознайомлений і нотаріус не повідомляла його про наслідки укладення даного договору. У січні 2008р. позивач дізнався у сільській раді с Драгомирчани Тисменицького району про те, що власником будинку є відповідач ОСОБА_4, тому про порушення свого права він дізнався саме тоді, а отже не пропустив строку позовної давності. Вважає, що договір дарування №1-365 від 26.01.2001р. було укладено на той момент коли позивач перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій та керуватись ними, так як хворів після травматичною ангіодистонією з частими вегето-судинними кризами по симпато-адреналовому типу, астено-цефалгічним синдромом, а тому договір дарування просить визнати недійсним. Та визнати за ним право власності на ? частину спірного будинковолодіння.
18 червня 2009 року ОСОБА_4 було подано зустрічний позов до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні, вселення у будинок, стягнення моральної шкоди у сумі 5000 грн. та судових витрат. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що будинок АДРЕСА_1 належить йому на праві власності на підставі договору дарування від 26.06.2001р. Його батько ОСОБА_5 надав письмову згоду в присутності нотаріуса на укладення вищевказаного договору. У листопаді 2007р. батько безпричинного вигнав його разом з дружиною з будинку і вони змушені були шукати собі інше житло. Дані дії ОСОБА_5 породжують у ньому відчуття беззахисності, він відчуває моральне страждання від того, що немає реальної можливості відновити себе у праві користуванні будинком. Просив зобов'язати відповідача ОСОБА_5 усунути перешкоди у користуванні будинком АДРЕСА_1, вселити його ОСОБА_4 у будинок на відшкодування моральної шкоди стягнути з відповідача 5000 грн. та судові витрати.
Представник позивача ОСОБА_5 в судовому засіданні позов підтримала та просила його задовольнити, зустрічний позов не визнала та просила відмовити у його задоволенні.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Драгомирчанська сільська рада у судове засідання не з'явилась, хоча про час та місце судового розгляду належним чином повідомлявся.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, хоча про час та місце судового розгляду належним чином повідомлявся.
Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні заявлений ОСОБА_5 позов не визнала, вважає заявлені вимоги безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.
Відповідач ОСОБА_4 у судове заідіння не з'явився, у поданому зустрічному позові просив його позовні вимоги задоволити.
Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_5 підлягають до задоволення, а в зустрічному позові ОСОБА_4 слід відмовити з таких підстав.
Згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами та іншими учасниками процесу доказів.
Згідно ч.1ст .57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин,що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що 07.05.1984року відповідачка ОСОБА_6 подарувала житловий будинок, що в АДРЕСА_1 відповідачці ОСОБА_3 про що свідчить договір дарування, посвідчений секретарем Старолисецького виконкому сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області. На підставі рішення виконкому Тисменицької районної ради від 09.11.1988 року ОСОБА_3 26.06.2001 року було видано дублікат свідоцтва про право власності на зазначене будинковолодіння. Проте фактично дане будинковолодіння було власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_5
Вході розгляду даної справи ОСОБА_3 та її представник визнали факт, що фактично будівництво спірного будинковолодіння здійснювалось нею та ОСОБА_5 під час перебування в шлюбі.
Під час розгляду даної справи у судовому засіданні було проведено прослуховування звукозапису розгляду даної справи у Апеляційному суді Івано-Франківської області.
Прослухавши звукозапис на диску RED 80 M-79956 80 за 08 .10.2009р., встановлено, що представник відповідачки ОСОБА_6- її чоловік ОСОБА_8 при наданні пояснень з приводу будівництва та дарування спірного будинковолодіння підтвердив той, факт що спірне будинковолодіння було побудоване подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_5 і всі витрати по будівництву були понесені ними, також він підтвердив той, факт що договір дарування №13 від 07.05.1984р. укладений між його дружиною ОСОБА_6 та ОСОБА_3 був формальним, так як на той час ОСОБА_6 зробити фактично переуступку земельної ділянки немогла, і не могли в той час належним чином оформити таку угоду, оскільки переуступка земельної ділянки не допускалася. Тому ОСОБА_6 оформила договір дарування №13 від 07.05.1984р..
Статтею ч.1 ст. 61 ЦПК України передбачено, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Встановлено, що спірне будинковолодіння побудоване ОСОБА_5у шлюбі з ОСОБА_3, а тому воно було об'єктом їх спільної сумісної власності.
Під час укладення договору дарування №13 від 1984р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 позивач ОСОБА_5 не був присутнім, а тому не міг знати про наслідки укладення вищевказаної угоди.
Відповідності до ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю.
Згідно з ст.ст. 16, 17 Закону України «Про власність» у випадку, коли будівництво велось подружжям під час перебування в шлюбі або за рахунок їх спільної праці, житловий будинок вважається їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Оформивши право власності на спірне будинковолодіння шляхом укладення договору дарування ОСОБА_6 та ОСОБА_9 позбавила ОСОБА_5 права спільної сумісної власності на дане будинковолодіння. За допомогою такого обману ОСОБА_3 стала єдиним власником даного будинковолодіння .
За таких обставин, суд вважає, що право позивача на спільну сумісну власність порушено.
Статтею 57 ЦК УРСР ( в редакції 1963р.) передбачено, що угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на край невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації .
Встановлено, що 26.06.2001 р. відповідачкою ОСОБА_3 був укладений договір дарування будинку АДРЕСА_1 зареєстрований в реєстрі №1-365 посвідчений приватним нотаріусом Тисменицького району нотаріального округу Івано-Франківської області ОСОБА_10 У відповідності до вищевказаного договору спірне майно перейшло у власність їхньому синові -ОСОБА_4.
Позивач ОСОБА_5 у позовній заяві вказує, що 26.06.2001р. ним власноручно була написана заява, що він дав згоду ОСОБА_3 подарувати їхньому синові ОСОБА_4 будинок АДРЕСА_1, однак він вважав що дає згоду на заповіт. На той момент ОСОБА_5 страждав психічним розладом-органічним тривожним розладом.
Ухвалою Тисменицького районного суду від 04.11.2010 р. було призначено амбулаторну судово - психіатричну експертизу. Висновком амбулаторно судово-психіатричної експертизи від 22.11.2010року встановлено, що підекспертний ОСОБА_5 страждав психічним розладом-органічним тривожним розладом і що зазначене захворювання суттєво вплинуло на здатність під експертного ОСОБА_5 усвідомлювати свої дії та керуватись ними на час укладення договору дарування будинку АДРЕСА_1 від 26.06.2001р.та на час написання заяви ОСОБА_5 від 26.06.2001р.
Вході розгляду даної справи викликано спеціаліста судового експерта 4-го кваліфікаційного класу Михайлів Н.П., для надання роз'яснень з приводу захворювання позивача ОСОБА_5 Спеціаліст Михайлів Н.П. роз'яснила, що ОСОБА_5 на час укладення договору дарування 26.06.2001р. перебував в хворобливому стані (тривожний розлад органічного генезису з параноїчними включеннями), що не позбавляв, але суттєво впливав на його здатність усвідомлювати свої дії та віддавати їм звіт.
Статтею 55 ЦК УРСР передбачено, що угода укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій,або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина .
Ухвалою Тисменицького районного суду від 23.05.2011Р. призначено судово будівельно-технічну експертизу. Висновком судово будівельно-технічну експертизи від 01.11.2011р. передбачено, що розподіл житлового будинку та господарських споруд, які знаходяться по АДРЕСА_1 по ? частині між його співвласниками, відповідно до належних їм часток у сіввідношенні ? і ? частини провести можливо.
Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали до суду заяву про вирішення судом питання про застосування строку позовної давності щодо спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 257-258 ЦК України загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлюється в три роки, спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - в один рік.
Згідно ч. 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа
довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, враховуючи вимоги ч.5 ст.261 ЦКУкраїни, суд приходить до висновку, що строк позовної давності у позивача не пропущено, так як вбачається із матеріалів справи позивач-ОСОБА_5 про порушене своє право довідався 20 червня 2008р., коли були отримані належним чином завірені копії документів по договору дарування спірного будинковолодіння у приватного нотаріуса Тисменицького районного округу Івано-Франківської області ОСОБА_10 Щодо договору дарування від 26.06.2001р. зареєстрований в реєстрі за №1-365 посвідченого приватним нотаріусом Тисменицького району нотаріального округу Івано-Франківської області ОСОБА_10, то 25.12.2007р. ОСОБА_5 було направлено виконкомом Драгормирчанської сільської ради відповідь на його звернення за № 74/2-32 (115 с), де вказано, що спірне будинковолодіння згідно договору даруванням від 26.06.2001р. належить ОСОБА_4.
Тому, враховуючи вимоги ст.261 ЦК України, початок перебігу позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права , або про особу, яка його порушила. Про те, що право власності на спірний будинок порушене, ОСОБА_5 довідався в січні 2008р. - на сесії сільської ради с. Драгомирчани, при вирішенні питання приватизації земельної ділянки спірного будинку, що було підтверджено і поясненнями, що надавались сільським головою Сидором Я.Ф.
Що ж стосується вимог зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкодта вселення, стягнення моральної шкоди, то суд приходить до висновку про його необґрунтованість з таких підстав. Свідчення які надавались ОСОБА_4 не співпадають зі свідченнями які надавались свідком ОСОБА_13
ОСОБА_4, спочатку надаючи пояснення в судовому засідання стверджував, що батько вигнав його з дружиною з будинку пригрожуючи зброєю, а потім у змісті зустрічного позову ОСОБА_4 вказує, що батько просто викинув їх речі коли вони були на роботі.
Свідок ОСОБА_13, стверджувала, що чула через вікно, квартирку сварку, однак вона не бачила чи виганяв ОСОБА_5 свого сина.
Судом взято до уваги і той факт, що згідно з даних по господарських книгах Драгомирчанської сільської ради, ОСОБА_4 виписався з АДРЕСА_1 у лютому 2001року за власною заявою.
Щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 5000грн, дана позовна вимога до задоволення не підлягає, бо ОСОБА_4 не подано доказів та не доведено спричинення моральної шкоди.
Таким чином, враховуючи вищевказані обставини право позивача за зустрічним позовом на вищевказане спірне будинковолодіння жодним чином не порушено.
На підставі викладеного, відповідно до ст.ст. 22, 23 КЗпШС Української РСР, ст.ст. 55, 57, 243, 224-227 ЦК Української РСР, ст.ст. 16, 17 Закону України «Про власність»,ст.ст. 57, 60, 65, 70 Сімейного Кодексу України та керуючись ст. ст. 213-215, 218 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя сторона- Драгомирчанська сільська рада про визнання прва власності та визнання договорів дарування недійсними задоволити.
Визнати недійсним договір дарування будинку, що знаходиться в с.Драгомирчани Тисменицького району Івано-Франківської області, зареєстрований виконавчим комітетом Старолисецької сільської Ради народних депутатів за № 13 від 07.05.1984 року, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_6;
Визнати недійсним рішення виконавчого комітету Тисменицької районної ради Івано-Франківської області №216 від 09.11.1988 року;
Визнати недійсним свідоцтво на право особистої власності на жилий будинок від 09.07.1990 року, видане виконавчим комітетом Старолисецької сільської ради народних депутатів;
Визнати недійсним свідоцтво про право власності на будинковолодіння від 26.10.2001року, видане виконавчим комітетом Драгомирчанської сільської ради;
Визнати недійсним договір дарування будинку АДРЕСА_1 від 26.06.2001 року, зареєстрований в реєстрі за №1-365 ОСОБА_10 приватним нотаріусом Тисменицького району нотаріального округу Івано-Франківської області;
Визнати за ОСОБА_5 та ОСОБА_9 право власності по 1/2 частині будинку АДРЕСА_1, виділивши ОСОБА_5 та ОСОБА_9 в натурі по 1/2 частки житлового будинку НОМЕР_1 з господарськими будівлями та спорудами (1/2 літньої кухні та 1/2 сараю);
Зобов»язати ОСОБА_5 виплати ОСОБА_9 компенсацію за перевищення реальної частки у розмірі 668,50 грн. ( шісот шістдесят вісім гривень п'ятдесят коп.) .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод та вселення, стягнення моральної шкоди відмовити у зв»язку з його безпідставністю та недоведеністю позовних вимог.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду до Апеляційного суду Івано-Франківської області подається протягом десяти днів з дня його проголошення через Тисменицький районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Головуючий: Струтинський Р.Р.