донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
29.04.2014 справа №913/334/14
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: суддів:Зубченко І.В., Попкова Д.О., Татенко В.М.
за участю представників:
від позивача:Лавриненко В.С., довіреність № 5 від 02.01.14;
від відповідача :не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання», м. Луганськ
на рішення господарського суду Луганської області
від17.03.2014 р.(повний текст підписано 18.03.14р.)
по справі№913/334/14 (суддя Старкова Г.М.)
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання», м. Луганськ
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м. Луганськ
про стягнення грошових коштів у сумі 25900грн., процентів за користування коштами у сумі 66грн., пені у сумі 858грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання», м. Луганськ, позивач, звернувся до господарського суду Луганської області з позовом, до відповідача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м. Луганськ, про стягнення грошових коштів у сумі 25900грн., процентів за користування коштами у сумі 66грн., пені у сумі 858грн.
Рішенням господарського суду Луганської області від 17.03.2014 р.(повний текст підписано 18.03.14р.) у справі №913/334/14 в позові відмовлено, посилаючись на те, що позивачем не надані докази щодо наявності порушення відповідачем істотних умов, передбачених статтею 1212 ЦК України, оскільки між позивачем і відповідачем був укладений договір №У-168-13 від 21.03.13, кошти які позивач просить стягнути з відповідача, отримано останнім як аванс за роботи, які мали бути ним виконані, отже такі кошти набуто за наявністю правової підстави (договору), а тому не може бути стягнуто з відповідача відповідно до положень ст.1212 ЦК України як безпідставно набуті. Крім того, враховуючи, що до подання позову у відповідача було відсутнє грошове зобов'язання, суд прийшов до висновку, що не може бути нараховано за вказаний позивачем період 3 % річних в сумі 66 грн. 00 коп. Що ж стосується нарахування пені за порушення строків виконання робіт в сумі 858 грн. 00 коп. за період з 27.08.2013 по 01.11.2013, позовні вимоги в цій частині задоволені, як правомірні.
Позивач не погодився з прийнятим рішенням та звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Луганської області від 17.03.2014р. у справі №913/334/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, посилається на те, що рішення прийнято судом за наслідками неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи. Зокрема, скаржник зазначив, оскільки позивачем здійснено переплату за договором, роботи відповідачем не були виконані, строк дії договору сплинув 31.12.2013 року, у зв'язку з чим зобов'язання за ним є припиненими, то підстава набуття відповідачем грошових коштів в сумі 25900,00 грн. відпала. Тому відповідач повинен повернути вказані кошти позивачу відповідно до ст.1212 ЦК України.
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 07.04.2014р. у справі №913/334/14 прийнято апеляційну скаргу до провадження. Явка до суду не була визнана обов'язковою.
Розпорядженням Заступника голови Донецького апеляційного господарського суду від 29.04.2014р. змінено колегію суддів та сформовано її у наступному складі: Зубченко І.В. (головуючий), Попков Д.О., Татенко В.М.
У судовому засіданні 29.04.2014 р. представник позивача просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених в апеляційній скарзі та позові.
Представник відповідача у судове засідання 29.04.2014р. не з'явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, про що свідчить вихідний штамп канцелярії суду на зворотньому боці ухвали Донецького апеляційного господарського суду від 07.04.2014р. про порушення апеляційного провадження.
З огляду на викладене, беручи до уваги положення ст.ст.22, 69, 77 ГПК України та роз'яснення надані в п.п.3.9.1., 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції» від 26.12.2011р. №18, враховуючи, що явка сторін не була визнана обов'язковою та те, що апеляційна інстанція, відповідно до ст.101 ГПК України, переглядає справу за наявними в ній доказами і не зв'язана доводами апеляційної скарги, судова колегія вважає можливим розглянути апеляційну скаргу за відсутністю представника відповідача за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ст.81-1 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.
Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 175 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст.ст.598, 599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст.193 ГК України, ст.ст.525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.
Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін майново-господарських зобов'язань (ст.11 ЦК України, ст.174 ГК України). При цьому, за правилами статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" (далі за текстом - Замовник, позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 (далі за текстом - Виконавець, відповідач) був укладений договір на виконання робіт №У-168-13 від 21.03.2013 зі строком дії до 31.12.2013 (далі за текстом - Договір), за умовами якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе виконання робіт автомобіля Опель Омега державний номер НОМЕР_1, об'єм робіт визначений калькуляцією вартості робіт з ремонту (Додаток № 1 до договору)(п.1.1 Договору).
Сума договору складає 35955 грн. 00 коп. (п.2.1 Договору).
Відповідно до п. 2.3 Договору Замовник здійснює передплату у розмірі 50% шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця.
Виконавець зобов'язаний завершити виконання робіт, вказаних у п. 1.1 Договору на протязі 10 календарних днів з моменту перерахування грошових коштів в об'ємі зазначеному у п. 2.3 Договору на розрахунковий рахунок Виконавця (п.2.4 Договору).
Позивач у позові зазначив, що відповідно до п.2.3 Договору, ним здійснено передплату на загальну суму 25900 грн. 00 коп., згідно платіжних доручень: № 12769 від 22.03.2013 на суму 16900 грн. 00 коп. та №21497 від 16.08. 2013 на суму 9000 грн. 00 коп.
Відповідач умови Договору щодо роботи з ремонту вищезазначеного автомобіля не виконав, тому позивач, посилаючись на ст.ст. 1212,1214 Цивільного кодексу України, вважає, що грошові кошти в сумі 25900 грн. 00 коп. отримані відповідачем як передплату за не виконані роботи, тобто безпідставно.
Позивач, відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, нарахував відповідачу 3% річних в сумі 66 грн. 00 коп. за період з 01.01.2014 по 31.01.2014 .
Відповідно до умов п. 5.1 Договору у випадку порушення строків виконання робіт відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню в розмірі 0,5%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від вартості не зробленого в термін ремонту за кожен день прострочення терміну ремонту.
Позивач, відповідно до умов п. 5.1 Договору, нарахував відповідачу пеню в сумі 858 грн. 00 коп. за період з 27.08.2013 по 01.11.2013 (згідно наданого позивачем розрахунку).
Позивачем на адресу відповідача була направлена претензія від 11.11.2013 № 01-34/2/6373 щодо повернення безпідставно отриманих грошових коштів та пені на загальну суму 26758 грн. 00 коп., відповідач відповідь не надав, грошові кошти не повернув (а.с.18-19).
Позивач звернувся до господарського суду з вимогами про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно отримані грошові кошти в сумі 25 900, 00 грн., 3% річних в сумі 66, 00 грн., пеню в сумі 858, 00 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на умови договору на виконання робіт №У-168-13 від 21.03.2013 та положення ст.ст. 526, 530, 1212, 1214 Цивільного кодексу України.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам спору, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого);
3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212
ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.
Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Вказана правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 02.10.2013 р. по справі №6-88цс13, висновки якого є обов'язкові для застосування господарськими судами згідно приписів ст. 11128 ГПК України.
Отже, з аналізу вищенаведеного, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що при вирішенні даного спору та застосування 1212 ЦК України, необхідною умовою є встановлення судом припинення договірних зобов"язань між сторонами.
Вимоги позивача мотивовані, тим що позивачем здійснено переплату за договором, роботи відповідачем не були виконані, строк дії договору сплинув 31.12.2013 року, у зв'язку з чим зобов'язання за ним є припиненими.
Статтею 631 ЦК України та ч.7 ст.180 ГК України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Так, строк договору є однією із складових його змісту. Строком є термін дії певного договору. Строк дії договору визначається сторонами на їх власний розсуд. Згідно ст.252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Початок строку чи його закінчення можуть визначатися вказівкою на календарну дату або на подію, що має неминуче настати. Таким чином, у випадку настання календарної дати або відповідної події, визначених договором, дія останнього припиняється.
Згідно пункту 9.1 договору №У-168-13 від 21.03.2013р. останній припинив дію 31.12.2013р.
Між тим, аналіз наведених правових норм свідчить про те, що строк дії договору не є терміном дії зобов'язання. Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно ст.599 ЦК України, ч.1 ст.202 ГК України такою умовою є виконання, проведене належним чином. При цьому слід розрізняти припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов'язань, визначених ним. Закінчення строку дії договору означає, що між його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов'язки, що випливали із цього договору. Але ті зобов'язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом.
Отже, з урахуванням вище наведеного, зобов'язання між сторонами не припинилися у зв'язку із спливом строку дії договору, оскільки така підстава припинення зобов'язання чинним законодавством не передбачена, а грошові кошти в розмірі 25 900, 00 грн. були передані позивачем на виконання умов договорів, тобто за наявності достатньої правової підстави, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцій щодо відсутності правових підстав для повернення таких коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.
Оскільки судом правомірно відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 25900, 00 грн., тому колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком судом першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 66, 00 грн.
Більш того, доводи апелянта стосовно того, що суд першої інстанції не обґрунтовуючи, без посилання на норми чинного законодавства, не зважаючи на те що позовні вимоги про стягнення 3% річних заявлені на підставі ст. 536, 625 ЦК України - відмов у задоволенні 3% річних, не заслуговують уваги та відхиляються з огляду на наступне.
Відповідно до п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 зазначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вичиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.
Щодо нарахування позивачем відповідачу пені в сумі 858 грн. 00 коп. за період з 27.08.2013 по 01.11.2013 слід зазначити наступне.
Відповідно до умов п. 5.1 Договору у випадку порушення строків виконання робіт відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню в розмірі 0,5%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від вартості не зробленого в термін ремонту за кожен день прострочення терміну ремонту.
Як свідчать матеріали справи, відповідачем умови Договору в установлений строк роботи не виконані.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем будь-яких документальних підтверджень щодо виконання робіт за Договором не надано, тобто, позивачем правомірно нарахована відповідачу пеня в сумі 858 грн. 00 коп. за період з 27.08.2013 по 01.11.2013, яка передбачена п.5.1 Договору, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині правомірно задоволені.
З урахуванням вищевикладеного, апеляційна інстанція вважає, що господарський суд при винесенні оскаржуваного рішення з'ясував всі обставини справи в їх сукупності, з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Між тим, спростування наведених доводів апеляційної скарги було викладено вище в мотивувальній частині цій постанови, з посилання на норми діючого законодавства. Зокрема, позиція апелянта щодо застосування норм ст.1212 ЦК України до спірних правовідносин не заслуговує уваги, оскільки зводиться до власного міркування та тлумачення норм закону на власну користь, тому доводи в цій частині відхиляються колегією суддів, як безпідставні.
Отже, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду визначила, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду, рішення господарського суду Луганської області від 17.03.2014 р.(повний текст підписано 18.03.2014 р.) у справі №913/334/14, ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду Луганської області від 17.03.2014 р.(повний текст підписано 18.03.2014 р.) у справі №913/334/14 колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання», м. Луганськ на рішення господарського суду Луганської області від 17.03.2014 р.(повний текст підписано 18.03.2014 р.) у справі №913/334/14 - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Луганської області від 17.03.2014 р.(повний текст підписано 18.03.14р.) у справі №913/334/14 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя І.В. Зубченко
Судді: Д.О. Попков
В.М. Татенко
Надруковано 5 примірників: 1 - позивачу; 1 - відповідачу; 1 - до справи; 1 - ДАГС; 1 - господарському суду