7 червня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Левченка Є.Ф.,
Лихути Л.М.,
Охрімчук Л.І.,
Сеніна Ю.Л.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до Дзержинської середньої школи № 1 про визнання незаконною відмови у прийнятті на роботу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1на рішення Дзержинського районного суду Житомирської області від 25 листопада 2003 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 23 лютого 2004 року,
У листопаді 2003 року ОСОБА_1. звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вона працювала у відповідача на посаді повара шкільної їдальні і була звільнена із займаної посади у червні 2003 року за п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Після початку навчального року було відновлено роботу їдальні школи і звільнених разом з нею працівників було знову прийнято на роботу.
При зверненні позивачки до відповідача із відповідною заявою про прийняття її на роботу їй було відмовлено.
Вважаючи таку відмову незаконною, позивачка просила зобов'язати відповідача прийняти її на роботу та стягнути з відповідача на її корить 1 500 грн. на відшкодування моральної шкоди .
Рішенням Дзержинського районного суду Житомирської області від 25 листопада 2003 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 23 лютого 2004 року, в задоволенні позову відмовлено, з неї стягнуто на користь держави державне мито в сумі 51 грн.
В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1. посилається на невідповідність висновків судів матеріалам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права - ст. ст. 42, 42-1 КЗпП України, ст. ст. 9, 20, 320 Закону України "Про зайнятість населення", порушення норми процесуального права - ст. 75 ЦПК України 1963 року та ставить питання про скасування судових рішень.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову та вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачка в даній справі є платником державного мита.
Проте з такими висновками судів погодитися не можна, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 63 ЦПК України 1963 року, діючого під час розгляду справи в судах першої і апеляційної інстанцій, звільнення від сплати державного мита встановлюється законодавством України про державне мито.
Згідно з п. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито» позивачі - робітники та службовці - за позовами про стягнення заробітної плати й за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин, звільняються від сплати державного мита.
Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконною відмови у прийнятті на роботу та відшкодування моральної шкоди випливають з трудових правовідносин.
Суди зазначених вимог законодавства, відповідно до яких позивачка була звільнена від сплати державного мита, не врахували.
У решті оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин судові рішення у частині стягнення з ОСОБА_1 державного мита підлягають скасуванню, у решті - залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду Житомирської області від 25 листопада 2003 р. та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 23 лютого 2004 р. в частині стягнення з ОСОБА_1 51 грн. державного мита в доход держави скасувати, у решті зазначені судові рішення залишити без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Ярема А.Г.
Судді Верховного Суду України
Левченко Є.Ф.
Лихута Л.М.
Охрімчук Л.І.
Сенін Ю.Л.