Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
ОСОБА_10., ОСОБА_11., ОСОБА_12.,
при секретарі ОСОБА_13.,
розглянувши в судовому засіданні 24 квітня 2014 року в м. Києві кримінальне провадження № 12012250020000016 щодо
ОСОБА_4,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця м. Канева, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,
за ст. 15 ч. 2, ст. 27 ч. 4, ст. 115 ч. 2 п. 11, ст. 263 ч. 1 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_14 ,
захисника
засудженого ОСОБА_4 ОСОБА_5,
у касаційній скарзі захисники засудженого - адвокати ОСОБА_6 та ОСОБА_5 просять вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_4 змінити, призначивши йому більш м'яке покарання. Вказують на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_4 внаслідок суворості. Вважають, що судом безпідставно не враховано перебування на утриманні засудженого двох неповнолітніх дітей та батьків похилого віку і ці обставини не визнані такими, що пом'якшують покарання.
У касаційній скарзі заступник прокурора Черкаської області просить вироки судів обох інстанцій щодо ОСОБА_4 змінити. Вважає, що дії ОСОБА_4 необхідно кваліфікувати як готування до умисного вбивства шляхом підбурювання на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині вчинене на замовлення, тобто за ст.ст. 14 ч. 1, 27 ч. 4, 115 ч. 2 п. 11 КК України, а також за ст. 263 ч. 1 КК України, залишивши в решті вирок без зміни.
Вироком Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07 червня 2013 року ОСОБА_4 визнано винуватим та засуджено за ст.ст. 15 ч. 2, 27 ч. 4, 115 ч. 2 п. 11 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, за ст. 263 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 70 ч. 1 КК України остаточне покарання ОСОБА_4 призначено за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено за те, що він в кінці серпня 2012 року замовив ОСОБА_7 вбивство ОСОБА_8, передавши йому в якості авансу грошові кошти в сумі 4 300 грн., показав ОСОБА_8, місце його проживання та роботи, але ОСОБА_7 про даний факт повідомив правоохоронні органи, якими були розроблені заходи по попередженню реалізації даного злочинного наміру. 18 жовтня 2012 року було інсценоване вбивство ОСОБА_8 і ОСОБА_4, будучи впевненим у тому, що ОСОБА_9 вчинив вбивство, передав йому в якості оплати за його вчинення грошові кошти в сумі 5 000 грн., при цьому пообіцявши решту коштів в сумі 10 000 грн. передати після того, як він особисто побачить труп ОСОБА_8 Проте, в подальшому в цей же день близько 19 год. 59 хв. біля бару «Околиця» по вул. Київській 34/1 в м. Каневі Черкаської області ОСОБА_4 був затриманий працівниками міліції.
Крім того, під час огляду місця події того ж дня в автомобілі «Сітроен», що належить ОСОБА_4 було виявлено та вилучено пістолет зразка 1930 року конструкції Токарева (ТТ), що являється нарізною вогнепальною зброєю з набоями до нього - патрони 7,62 мм в кількості 7 шт., які ОСОБА_4 придбав, носив, зберігав без передбаченого законом дозволу.
Вироком Апеляційного суду Черкаської області від 04 жовтня 2013 року зазначений вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4 в частині призначеного покарання скасовано і йому призначено за ст. 263 ч. 1 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за ст.ст. 15 ч. 2, 27 ч. 4, 115 ч. 2 п. 11 КК України із застосуванням ст. 69 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років та на підставі ст. 70 ч. 1 КК України остаточне покарання призначено шляхом часткового складання призначених покарань у виді позбавлення волі на строк 8 років. В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Заслухавши доповідача, доводи прокурора про підтримання касаційної скарги прокурора та заперечення проти касаційної скарги захисників, доводи захисника про підтримання скарги захисників та обґрунтованість касаційної скарги прокурора, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі прокурора, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.
З матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції, дослідивши та проаналізувавши зібрані по справі докази, дав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні закінченого замаху на вчинення умисного вбивства шляхом підбурювання на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене на замовлення, тобто злочину передбаченого ст.ст. 15 ч. 2, 27 ч. 4, 115 ч. 2 п. 11 КК України, та злочину, передбаченого ст. 263 ч. 1 КК України.
Так, відповідно до ст. 15 ч. 2 КК України замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.
З матеріалів провадження вбачається, що замовлення умисного вбивства між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 мало форму угоди, обов'язкові умови якої щодо виплати коштів були виконані першим, після чого, ОСОБА_7 повідомив ОСОБА_4 про смерть ОСОБА_8, свідомо не вказавши про свою відмову від вчинення вбивства останнього.
Таким чином, ОСОБА_4 вчинив усі дії, які вважав за необхідне для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі. При цьому, місцевий суд, врахувавши конкретні обставини справи, правильно кваліфікував дії ОСОБА_4 як підбурювання за ст. 27 ч. 4 КК України, оскільки він не був співвиконавцем даного злочину.
Суд, відповідно до вимог ст. 374 КПК України навів у вироку докладні мотиви прийнятого рішення як щодо оцінки доказів, так і юридичної кваліфікації дій засудженого.
Отже, доводи прокурора щодо неправильного застосування судами обох інстанцій закону України про кримінальну відповідальність та помилковості кваліфікації дій ОСОБА_4 є безпідставними і такими, що не відповідають матеріалам кримінального провадження і вимогам кримінального закону.
Доводи касаційної скарги захисників про невідповідність призначеного апеляційним судом покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі ОСОБА_4 внаслідок суворості не відповідають фактичним обставинам справи та не спростовують висновки апеляційного суду щодо призначеного йому покарання.
При призначені ОСОБА_4 покарання апеляційний суд врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, дані про особу засудженого, обставини, що пом'якшують покарання, та конкретні обставини скоєння кримінальних правопорушень.
Так, апеляційний суд врахував, що злочини, у вчинені яких ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено, відповідно до ст. 12 КК України є тяжким та особливо тяжким. Обставини того, що ОСОБА_4 є потерпілим від наслідків ЧАЕС, його щире каяття, наявність на утриманні ОСОБА_4 двох малолітніх дітей, його позитивні характеристики за місцем проживання і колишньої роботи, обґрунтовано визнані апеляційним судом такими, що пом'якшують покарання, та такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. При цьому апеляційний суд не погодився із рішенням місцевого суду щодо можливості призначення ОСОБА_4 покарання у виді 5 років позбавлення волі із застосуванням ст. 69 КК України, вказавши, що таке покарання не є достатнім та таким, що не відповідає вимогам ст. 65 КК України. Врахувавши, всі зазначені обставини в їх сукупності, апеляційний суд обґрунтовано призначив засудженому покарання із застосуванням ст. 69 КК України, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ст.ст. 15 ч. 2, 27 ч. 4, 115 ч. 2 п. 11 КК України, у виді 7 років позбавлення волі та на підставі ст. 70 ч. 1 КК України призначив остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарання, визначеного за вказаний злочин, та за злочин, передбачений ст. 263 ч. 1 КК України, у виді 8 років позбавлення волі. При цьому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що обставина наявності на утриманні ОСОБА_4 двох батьків похилого віку матеріалами провадження не підтверджена та не може бути врахована при призначенні йому покарання як обставина, що пом'якшує покарання.
Отже, покарання засудженому ОСОБА_4 призначено апеляційним судом відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, призначене йому покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.
Вирок апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 420 ч. ч. 1, 2 КПК України.
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_4 та правильність кваліфікації його дій.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.
Враховуючи викладене, колегія суддів підстав для задоволення касаційних скарг та зміни вироків судів обох інстанцій не знаходить.
Керуючись ст.ст. 433, 436, 438 КПК України, колегія суддів
ухвалила:
вирок Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07 червня 2013 року та вирок Апеляційного суду Черкаської області від 04 жовтня 2013 року щодо ОСОБА_4 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників засудженого ОСОБА_4 - адвокатів ОСОБА_6, ОСОБА_5 та заступника прокурора Черкаської області - без задоволення.
Ухвала касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
________________ ___________________ __________________
ОСОБА_10 ОСОБА_11 ОСОБА_12