УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ[1]
16 квітня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді Росік Т.В.
суддів: Прокопчук Н.О., Крижанівській Г.В.
при секретарі Калініній Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_7, подану представником ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 лютого 2014 року в справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про розірвання договору оренди, стягнення коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_7 про визнання недійсним пункту договору та стягнення коштів, -
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13.02.2014 року у задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про розірвання договору оренди, стягнення коштів та зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_7 про визнання недійсним пункту договору та стягнення коштів відмовлено.
ОСОБА_7, вважаючи, що рішення в частині відмови в задоволенні позову щодо позовних вимог про розірвання договору оренди та стягнення коштів постановлене з порушенням норм матеріального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, через свого представника подав апеляційну скаргу на нього. Просив скасувати рішення суду в зазначеній частині, постановивши нове про задоволення позовних вимог про розірвання укладеного 30.07.2013 року між ним та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 договору оренди та стягнути з відповідачів 491 792, 95 грн. Рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним пункту договору та стягнення коштів, просив залишити без змін.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що суд безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині розірвання укладеного 30.07.2013 року між ним та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 договору оренди житлового будинку, стягнення з відповідачів орендної плати за вказаним договором та повернення суми депозиту, оскільки відповідачі своїми діями, які полягали у самовільному та неузгодженому доступі до орендованого позивачем майна з подальшим провокуванням сварки грубо порушили умови договору оренди житлового будинку. Відмовляючи у задоволенні майнових вимог позивача за основним позовом, суд не врахував, що умовами договору оренди передбачена сплата позивачем орендної плати виключно за період користування приміщенням. Неповернення депозиту у розмірі 327 861, 97 грн. є порушення взятих на себе відповідачами зобов'язань за договором, в момент підписання акту прийому-передачі будинку від 01.10.2013 року відповідачі жодних недоліків стосовно загального стану будинку не виявили, а тому повернення орендованих об'єктів відбулося у відповідності до умов укладеного між сторонами договору. Вважає, що оскільки відповідачі на момент ухвалення оскаржуваного рішення не повернули позивачу суму отриманого депозиту, висновок суду про припинення 01.10.2013 року договору оренди є необгрунтованим.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_3 просила апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
ОСОБА_7 та його представник в судове засідання не з'явилися, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
ОСОБА_3 також в судове засідання не з'явилася, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, представника ОСОБА_3, перевіривши законність і обгрунтованість оскаржуваного рішення в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
З матеріалів справи вбачається, що 30.07.2013 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_2, ОСОБА_3 був укладенийдоговір оренди, відповідно до умов якогоОСОБА_7 прийняв у тимчасове користування приватний житловий будинок АДРЕСА_1 для проживання з родиною, а також сплачено ОСОБА_2, ОСОБА_3 орендну плату в розмірі 163 930 грн. 98 коп., а також внесено на депозитну суму в розмірі 327861 грн. 97 коп. (том І, а.с. 10-15).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 про розірвання договору оренди та стягнення коштів, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з наданих сторонами відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України доказів.
Встановивши, що умовами пп. 5.1.2 п. 5.1 договору оренди визначено право орендодавців на доступ до приміщення або до присадибної ділянки в запропонований спочатку час, на який орендар не дав попередньо згоди або обгрунтованої відмови у доступі, а відповідачами за основним позовом надані докази на підтвердження спроб погодження часу доступу до огляду переданого в оренду нерухомого майна (а.с.138-149), суд дійшов до правильних висновків, що перебування ОСОБА_2 з потенційними орендарями та страховим агентом 13.08.2013 року на території орендованого позивачем будинку не суперечить умовам укладеного між сторонами договору оренди.
Оскільки в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження доводи ОСОБА_7 про самовільний/неузгоджений доступ відповідачів до орендованого ним майна, з подальшим провокуванням сварки, істотні порушення умов договору оренди, на які посилався позивач, які давали б суду підстави згідно ч.2 ст. 651 ЦК України для розірвання договору відсутні.
Додатковою угодою № 1 до договору оренди від 01.10.2013 року за згодою сторін було змінено п.п. 7.7. договору щодо повернення орендованого майна. В цей же день сторони підписали акт прийому-передачі приміщення з присадибною ділянкою.
Сторони також одночасно підписали зауваження орендодавців відносно недоліків приміщення та присадибної ділянки (т.1 а.с. 70).
З урахуванням положень пп. 7.9 п. 7 договору оренди датою звільнення приміщення орендарем вважається дата, що зазначена в акті прийому-передачі (повернення) приміщення, що підписана двома сторонами. Такою датою за згодою сторін згідно акту прийому-передачі є 01.10.2013 року, строк дії договору оренди був визначений до 29.09.2013 року, тому судом правильно встановлено, що договір припинив свою дію 01.10.2013 року.
Орендна плата (п.4.1 договору оренди) підлягала оплаті за весь строк оренди, а у випадку несвоєчасного звільнення орендатором приміщення і присадибної ділянки - мала оплачуватися до моменту звільнення.
Не можуть бути прийняті до уваги доводи апеляційної скарги про те, що умовами договору оренди передбачена сплата позивачем орендної плати виключно за період користування приміщенням. Умовами п.п. 7.7 договору оренди передбачено повернення орендарем майна у випадку підтвердження цього актом прийому-передачі. Таке підписання акту відбулося 01.10.2013 року, орендна плата була оплачена авансом за весь строк оренди до 29.09.2013 року, тому відсутні підстави для стягнення наперед сплаченої орендної плати за період, коли позивач заявляє про невикористання орендованого майна.
Умовами укладеного між сторонами договору оренди (п.9) право на дострокове розірвання договору з ініціативи однієї із сторін передбачено у наступних випадках - знищення чи приведення в аварійний (неприродний) стан приміщення та невиконання орендатором обов'язків по страхуванню приміщення. З інших підстав дострокове розірвання договору умовами не передбачено. Тому відхиляються колегією суддів доводи апеляційної скарги про те, що позивач звільнив орендоване приміщення 27.08.2013 року, фактично достроково розірвавши в односторонньому порядку договір, про що повідомив відповідачів письмово, тому має право на стягнення частини орендної плати за період, коли він майном не користувався.
Погоджується колегія суддів і з правильністю висновків суду про відсутність підстав для стягнення з відповідачів за зустрічним позовом депозитної суми забезпечення зобов'язань орендаря за договором оренди.
З метою забезпечення виконання обов'язків орендаря відповідно до п. 10 договору оренди останній в день його підписання передав орендодавцям забезпечувальну суму, що рівняється орендній платі за два місяці. Умовами договору визначені конкретні зобов'язання орендатора, на забезпечення яких надано депозит.
Підписавши зауваження орендодавців відносно недоліків приміщення та присадибної ділянки до акту прийому-передачі приміщення з присадибною ділянкою, сторони фактично погодили, що передбачені договором зобов'язання орендатора, на забезпечення яких надано депозит, не виконані. Належних доказів сплати ОСОБА_7 комунальних платежів за весь час оренди, відновлення приміщення та присадибної ділянки, виконання обов'язків орендатора (п.10.2 договору) матеріали справи не містять, тому колегія суддів погоджується з висновками суду про відсутність підстав для стягнення з відповідачів переданої позивачем за основним позовом забезпечувальної суми за договором оренди.
Рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним пункту договору та стягнення коштів в апеляційному порядку не оскаржувалося і на підставі ст. 303 ЦПК України колегією суддів не перевірялося.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_7 і містять посилання на обставини, які з достатньою повнотою досліджені і оцінені судом першої інстанції. Вони не впливають на законність рішення в частині, що перевірялася апеляційним судом, що постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, в межах заявлених позовних вимог, а тому колегія суддів апеляційного суду не знаходить підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 - відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 лютого 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий суддя:
Судді:
Справа № 757/18578/13-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/4850/2014
Головуючий у суді першої інстанції: Соколов О.М.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Росік Т.В.