Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
Провадження №22ц/778/1063/14 Головуючий у 1 інстанції: Куценко М.О.
Суддя-доповідач: Каракуша К.В.
17 квітня 2014 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Бєлки В.Ю.
суддів: Каракуші К.В.
Глазкової О.Г.
при секретарі: Евальд Д.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 09 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до кредитної спілки «Порада» про стягнення грошових коштів (повернення депозиту), -
У вересні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до кредитної спілки «Порада» про стягнення грошових коштів (повернення депозиту).
У позові зазначалось, що 23.01.2009 року між ОСОБА_4 та відповідачем було укладено депозитний договір №567 «Різдвяна порада», згідно якого ОСОБА_4 передав КС «Порада» суму 38500 грн. строком на 12 місяців до 23.01.2010 року під 26% річних. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 помер. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_3 є спадкоємцем ОСОБА_4 Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області суду від 13.08.2010 року з КС «Порада» на користь позивача стягнуто 15306,30 грн.
Посилаючись на те, що до теперішнього часу судове рішення не виконане, позивач просила суд стягнути з відповідача суму внеску разом з сумою нарахованих за користування ним процентів (у тому числі з урахуванням пені у розмірі 3% вартості внеску (послуги) за кожний день прострочення, також 3% річних від простроченої суми) на загальну суму боргу у 114 122,51 грн., моральну шкоду у розмірі 60 000 грн.
Заочним рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 09 грудня 2013 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з кредитної спілки «Порада» на користь ОСОБА_3 1671 грн. 95 коп. в якості 3-х процентів річних та пеню в розмірі 1000 грн. і судові витрати.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Сторони у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, від апелянта надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, тому у відповідності до ч. 2 ст. 197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відповідно ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що з моменту закінчення строку депозитного договору - з 23.01.2010 року сума депозитного вкладу у розмірі 15306,30грн., на яку позивач, як спадкоємець має право, повернута не була, рішення суду, яким вказану суму було стягнуто на користь ОСОБА_3, не виконано, а тому в силу ст. 625 ЦК України відповідач має нести відповідальність за порушення грошового зобов'язання, отже вимоги про стягнення 3% річних від простроченої суми за час прострочення у розмірі 1671,95 коп.
Задовольняючи частково вимоги щодо стягнення пені, які заявлялися ОСОБА_3 в порядку ч.5 ст. 10 Закону України „Про захист прав споживачів ", суд керувався положеннями ч.3 ст. 551 ЦК України щодо права суду зменшити суму неустойки, і як на підставу для зменшення заявленої суми, послався на відсутність у КС „Порада" фінансової можливості розрахунку з вкладниками.
В частині задоволення зазначених вимог судове рішення не оскаржується, тому судова колегія не перевіряє законність рішення в цій частині.
Встановлено, що 23 січня 2009 року між ОСОБА_4 та відповідачем був укладений депозитний договір №567 «Різдвяна порада» (а.с.4), за яким ОСОБА_4 вніс на депозитний рахунок спілки кошти у сумі 38500 грн. на строк до 23 січня 2010 року з виплатою 26 % річних. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 помер, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.10.2009 року спадкоємцем на право отримання вказаного депозитного вкладу у розмірі 1/3 частки має його дружина - ОСОБА_3, тобто позивач (а.с.6)
У зв'язку з відмовою кредитної спілки повернути позивачу депозитний рахунок по закінченню строку дії договору, судовим рішенням від 13 серпня 2010 року по справі за позовом прокурора в інтересах ОСОБА_3 до КС „Порада" належний до виплати 1/3 частки боргу за депозитним вкладом у розмірі 15306,30грн. було стягнуто на користь ОСОБА_3 (а.с.17).
Частиною 3 ст.61 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не підлягають доказуванню при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Отже зазначеним судовим рішенням, що набрало законної сили, у справі між тими ж сторонами були встановлені як факт укладення депозитного договору, так і розмір вкладу та нараховані відсотки, що підлягав поверненню ОСОБА_3 по закінченню строку дії договору.
Звертаючись до суду з позовом про стягнення зі спілки грошових коштів, позивач просив суд про нарахування і стягнення відсотків за депозитом у відповідності з п.1.2 договору за період з 23 січня 2010 року - день закінчення дії депозитного договору по 13 вересня 2013 року.
За положеннями ст.2 Закону України „Про банки та банківську діяльність" вклад(депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Відповідно до ч.5 ст. 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу в банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав.
Проте, умовами договору сторони передбачили, що після закінчення строку дії договору спілка ніяких нарахувань на внесок не проводить (а.с.4: п.2.4 Договору №567).
Відповідно до ст.ст.6,627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зважаючи на те, що умовами договору сторони обмежили строк нарахування відсотків за депозитним вкладом строком дії договору - до 23 січня 2010 року, суд правомірно відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_3 про нарахування і стягнення процентів після закінчення строку договору, оскільки вони не відповідають п.2.4 цього договору, передбачених законом підстав для задоволення цієї частини позову суд не мав.
Обґрунтовуючи вимоги про стягнення пені за кожен день прострочення повернення депозитного вкладу, розмір якої згідно наданого розрахунку становить 82654,02грн., позивач посилався на п.5 ст. 10 Закону України „Про захист прав споживачів ", якою передбачено, що у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надати послуги) згідно з договором, за кожен день(кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі 3 % від вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.
Між тим, частково задовольняючи вимоги щодо стягнення пені на суму 1 000 гр., суд керувався ст. 551 ЦК України.
За положеннями вказаної статті, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому судом не враховано, що умовами договору № 567 від 23.01.2009 року сплата пені за прострочення виконання грошового зобов'язання передбачена не була, а до правовідносин між КС „Порада" та позивачем, які виникли з приводу зазначеного депозитного договору, Закон України „Про захист прав споживачів " застосовується лише в частині, не врегульованій нормами ЦК України та іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності.
Таким чином, оскільки неустойка у виді пені в якості забезпечення виконання КС „Порада" грошових зобов'язань за депозитним договором від 23 січня 2009 року його умовами не передбачалась, то і правових підстав для її стягнення суд не мав.
З огляду на вказане, апеляційна скарга в частині стягнення пені є неприйнятною, а підстав для скасування рішення та відмови у стягненні пені, за умови відсутності апеляційної скарги відповідача, у розумінні положень частин 1,3 ст. 303 ЦПК України колегія суддів не вбачає.
Згідно з положеннями ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.
Укладений між сторонами депозитний договір не передбачає відшкодування моральної шкоди у разі порушення кредитною спілкою строків повернення депозитного вкладу, а тому передбачених законом підстав для стягнення з кредитної спілки коштів на відшкодування моральної шкоди також немає.
Посилання позивача на те, що складений сторонами 13.09.2013 року акт звіряння рахунків(а.с.3) слід вважати додатковими умовами договору - безпідставні, враховуючи як правову природу такого акту, так і його зміст. Крім того, відповідно до ч.2 ст. 1058 ЦК України договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором(ст. 633 цього Кодексу).
Відповідно ж до ч.2 ст. 633 ЦК України умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги, а згідно положенням ч.6 вказаної статті умови публічного договору, які суперечать ч.2 цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладанні і виконанні публічного договору, є нікчемними.
Підписані сторонами 06 лютого 2014 року доповнення до договору, які надійшли на адресу апеляційного суду 10 лютого 2014 року, не являються підставою для стягнення з кредитної спілки будь-яких додаткових сум. Вказані зміни до кредитного договору були внесені сторонами після закінчення строку дії договору, не були предметом судового спору і позовні вимоги ОСОБА_3 вказаними змінами не обґрунтовувались. Предметом судового спору був кредитний договір в редакції, яка діяла до ухвалення судового рішення, а тому дослідження та оцінка апеляційним судом зазначених доповнень до договору суперечило б вимогам ст.303 ЦПК України.
З урахуванням вищевикладеного судова колегія вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Заочне рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 09 грудня 2013 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: