"03" квітня 2014 р. м. Київ К/800/60673/13
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),
суддівМаслія В. І.,
Черпіцької Л. Т.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Міндоходів на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЦ "Шляхмашсервіс" до Київської регіональної митниці Державної митної служби України про визнання протиправними картки відмови та рішення,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЦ "Шляхмашсервіс" звернулось до Київської регіональної митниці з позовом про визнання протиправними картки відмови в прийнятті митної декларації від 8 квітня 2013 року № 100270000/2013/30288 та рішення про коригування митної вартості товару від 8 квітня 2013 року № 100270000/2013/710268/2.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року, позов задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями судів, митниця звернулася з касаційною скаргою, в якій просила їх скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.
В запереченнях позивач просив залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами встановлено, що 02 квітня 2013 року в межах зовнішньоекономічного контракту № PL/830035450/l 3-4430 від 25 лютого 2013 року позивач за вантажною митною декларацією №100270000/2013/272072 заявив до митного оформлення товар.
Позивач заявив митну вартість товару за першим методом - ціною договору.
На підтвердження заявленої митної вартості позивачем надано зовнішньоекономічний контракт з виробником товару (прямий контракт), рахунок-фактуру, відвантажувальну специфікацію та транспортну накладну CMR.
Митницею витребувано додаткові документи із зазначенням переліку таких документів на декларації митної вартості.
На вимогу митниці позивачем додатково надано експортну ВМД країни продавця, страховий поліс, прайс-лист на різні моделі навантажувачів, розрахунок ціни (калькуляцію), бухгалтерські, банківські, митні та розрахункові документи щодо попередніх продажів аналогічних товарів на території України, здійсненні позивачем та іншими суб'єктами зовнішньо економічної діяльності.
08 квітня 2013 року рішенням митниці № 100270000/2013/710268/2 скориговано вартість товару за резервним методом і видано картку відмови № 100270000/2013/30288.
Не погоджуючись з такими рішеннями митниці, позивач звернувся до адміністративного суду.
Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо обґрунтованості цього позову.
Колегія суддів погоджується з висновками судів.
Відповідно до статті 49 Митного кодексу встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частинами 1, 2 статті 52 МК України встановлено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Згідно із частинами 1, 2 статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
В силу приписів частини 3 статті 53 Кодексу у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Згідно із частиною 1 статті 54 Кодексу контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
За частиною 1 статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Відповідно до частини 2 статті 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Аналіз наведених статей дає підстави для висновку, що рішення про коригування заявленої митної вартості приймається тоді, коли на підставі наданих декларантом документів неможливо обчислити необхідні дані та достеменно переконатись у правильності заявленої митної вартості.
Як встановлено судами, приймаючи спірне рішення про коригування митної вартості, митниця послалася на те, що надані декларантом для підтвердження митної вартості документи містять розбіжності.
Однак під час судового розгляду даної справи митницею не обґрунтовано, а судами не виявлено наявності в наданих позивачем документах розбіжностей, які б впливали на митну вартість задекларованого товару, або наявності інших підстав для обґрунтованих сумнів у правильності заявленої митної вартості.
Посилання митниці на наявну в неї інформацію щодо вищого рівня митної вартості відповідного товару, заявленого під час інших митних оформлень, судами визнано неспроможним, оскільки, за їх висновком, нижчий рівень митної вартості імпортованого товару, в порівнянні з задекларованим раніше, сам по собі не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості, не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.
Водночас, дослідивши надані позивачем для митного оформлення документи, суди обох інстанцій дійшли висновку, що ці документи не містять розбіжності, їх данні піддаються обчисленню та підтверджують ціну товару, тому визнали рішення про коригування митної вартості неправомірним.
Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів.
Щодо доводів касаційної скарги, то, як вже зазначено судами попередніх інстанцій, приписами частини 2 статті 71 КАС України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладено на суб'єкта владних повноважень.
Між тим доводами касаційної скарги не спростовано висновків судів про недоведеність митницею правомірності прийнятого рішення.
Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судових рішень у даній справі, якими вирішено спір у повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив :
Касаційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.
Судді: