"09" квітня 2014 р. м. Київ К/800/8509/13
Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Приходько І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби
на постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 04.09.2012 року
та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2013 року
у справі № 2а-5839/10/5/0170
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Степанич та компанія» (далі - позивач, ТОВ «Степанич та компанія»)
до Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у м. Ялті АРК ДПС)
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ТОВ «Степанич та компанія» звернулось у травні 2010 року до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.05.2012 року № 0001092301/1, № 0001102301/1, № 0000231701/1.
Постановою окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 04.09.2012 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2013 року, позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну первинного відповідача Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим його правонаступника - Державну податкову інспекцію у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем у період з 18.01.2010 року по 29.01.2010 року проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2006 року по 30.09.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 року по 30.09.2009 року, за результатами якої складено акт № 260/23-1/33224069/27 від 09.02.2010 року, в якому зафіксовано порушення позивачем, у тому числі: п. 5.1, п. 5.9 ст. 5, п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 438 567,00 гривень та завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток всього в сумі 202 090,00 гривень; пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету всього в сумі 164 238,00 гривень та завищення значення рядка 26 «Залишок від'ємного значення ПДВ»; пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого занижений податок з доходів фізичних осіб за березень 2007 року на 473 286,00 гривень.
На підставі даних акту перевірки відповідачем 19.02.2010 року прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000231701/0, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1 419 858,00 гривень, у тому числі 473 286,00 гривень за основним платежем та 946 572,00 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000412301/0, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 657 851,00 гривня, у тому числі 438 567,00 гривень за основним платежем та 219 284,00 гривні за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000422301/0, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 246 357,00 гривень, у тому числі 164 238,00 гривень за основним платежем та 82 119,00 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями.
Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до Державної податкової інспекції в м. Ялта АР Крим.
За наслідками розгляду скарги позивача Державною податковою інспекцією в м. Ялта АР Крим 23.04.2010 року прийнято рішення № 8381/10/25-0, яким: залишено без змін податкове повідомлення-рішення № 0000231701/0 від 19.02.2010 року; скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000412301/0 від 19.02.2010 року в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 37 482,00 гривні, у тому числі основний платіж у розмірі 24 988,00 гривень, штрафні (фінансові) санкції у розмірі 12 494,00 гривні; скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000422301/0 від 19.02.2010 року в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 63 006,00 гривень, у тому числі основний платіж у розмірі 42 004,00 гривні, штрафні (фінансові) санкції у розмірі 21 002,00 гривні.
Рішення податкового органу щодо частково скасування податкових повідомлень-рішень від 19.02.2010 року № 0000412301/0 та № 0000422301/0 обґрунтовано тим, що при підрахунку запасів, використаних більш нормативу за грудень 2007 року, ревізором невірно визначене фактичне списання цементу. При розрахунку відхилень фактичний показник складає 514,92 куб.м, що на 175,1 куб.м більше.
З внесенням коригування, відхилення використання цементу у грудні 2007 року складатимуть 91,99 куб.м, загальна сума відхилень дорівнюватиме 52 510,65 гривень, ПДВ, що нарахований на суму відхилень, дорівнюватиме 10 502,13 гривні.
На підставі даних акту перевірки, з врахуванням рішення № 8381/10/25-0 від 23.04.2010 року податковим органом 06.05.2010 року прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000231701/1, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1 419 858,00 гривень, у тому числі 473 286,00 гривень за основним платежем та 946 572,00 гривні за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0001092301/1, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 620 369,00 гривень, у тому числі 413 579,00 гривень за основним платежем та 206 790,00 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0001102301/1, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 183 351,00 гривня, у тому числі 122 234,00 гривні за основним платежем та 61 117,00 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями.
Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги повністю, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.
Відповідно до пп. 2.1.1. п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.
Відповідно до п. 3.1 ст. 3 цього Закону об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, суму амортизаційних відрахувань.
Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», передбачено, що під валовими витратами виробництва та обігу (далі - валові витрати) слід розуміти суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Підпунктом 1.32. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» закріплене поняття господарської діяльності, а саме, це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Статтею 42 Господарського кодексу України визначено поняття підприємництва, яким є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку.
Судами попередніх інстанцій вірно визначено, що обов'язковими ознаками витрат платника податку, що можуть бути віднесені до складу валових, є: по-перше, призначення придбаних товарів (робіт, послуг) для використання їх у власній господарській діяльності такого платника податків; по-друге, підтвердження понесених витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Законом України «Про податок на додану вартість» передбачалось право платника податку на отримання податкового кредиту, яким, відповідно до п. 1.7. ст. 1 цього Закону є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.
Згідно з пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди, а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Згідно з даними акту перевірки, порушення позивачем вимог податкового законодавства є наслідком неналежного оподаткування господарської операції з виробництва бетону (до складу валових витрат віднесені витрати на цемент, які були витрачені у виробництві більш норм, встановлених для списання при виготовленні важких бетонів).
Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що у відповідності до п. 2.2 статуту ТОВ «Степанич та компанія», затвердженого рішенням загальних зборів засновників № 2 від 10.02.2007 року та зареєстрованого 26.02.2007 року Державним реєстратором при Виконавчому комітеті Ялтинської міської ради АР Крим, предметом діяльності товариства є, зокрема виробництво готових для використання бетонних сумішей. Таким чином, виробництво бетону відноситься до господарської діяльності позивача.
Судами попередніх інстанцій при дослідженні висновку Севастопольського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 1165 від 10.04.2012 року встановлено, що технологічна карта на виробництво бетонних сумішей, яка розроблена ТОВ «Степанич та компанія» та долучена до матеріалів справи, відповідає будівельним нормативним вимогам. Таким чином, під час розгляду справи спростовано висновки податкового органу щодо відсутності у позивача технологічних карт.
Крім того, експертизою також було встановлено, що ТОВ «Степанич та компанія» використовувало цемент відповідної марки та типу (в даному випадку - цемент ШПЦ 400 та сульфатостійкий цемент ШПЦ 400) при виробництві бетонних сумішей відповідно до затверджених виробничих норм, які підібрані лабораторним методом та в результаті іспитів відповідають встановленій міцності, але більш нормативної витрати для відповідної проектної марки бетону, згідно БНіП 5.01.23-83 «Типові норми витрат цементу для виготовлення бетонів збірних і монолітних бетонних, залізобетонних виробів і конструкцій», типові норми якого не повинні використовуватись для визначення місцевих норм витрат, а застосовуються тільки для зіставлення.
Отже, судами попередніх інстанцій при дослідженні судової експертизи було встановлено, що виробництво бетону здійснюється позивачем за встановленими нормативами (стандартами). При виробництві бетону ТОВ «Степанич та компанія» дійсно перевищено нормативні витрати для відповідної проектної марки бетону, які встановлені Типовими нормами. Однак, це не є порушенням, оскільки типові норми не повинні використовуватись для визначення місцевих норм витрат, а застосовуються тільки для зіставлення.
Судами попередніх інстанцій вірно зроблено висновок про те, що понесені позивачем витрати на виробництво бетону понад встановлені нормативи, були використані позивачем у своїй господарській діяльності правомірно та, з огляду на це, можуть бути віднесені до складу валових витрат за наявності відповідних підтверджуючих документів.
Витрати ТОВ «Степанич та компанія» на виробництво бетонних сумішей підтверджуються наявними в матеріалах справи та дослідженими судами попередніх інстанцій наказами про затвердження виробничих норм витрат матеріалів для важких бетонів, що містять інформацію про склад, клас (марку), кількість, вагу, розмір матеріалів, необхідних для виробництва бетону. Міцність та відповідність проектному класу виробленого позивачем бетону підтверджено дослідженими судами протоколами лабораторії ДП «Аеробуд-Юг» випробування бетонних зразків.
Враховуючи викладене, судами попередніх інстанцій вірно встановлена необґрунтованість висновків акту перевірки щодо завищення позивачем суми валових витрат за 2007 рік.
Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що приймаючи до уваги від'ємне значення об'єкту оподаткування 2007 року, позивач мав право включити його до декларації за І квартал 2008 року на підставі п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який передбачав, що якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. У зв'язку з цим, відсутні підстави донарахування позивачу податку на прибуток підприємств в сумі 413 579,00 гривень. Таким чином, податкове повідомлення-рішення № 0001092301/1 від 06.05.2012 року в цій частині є таким, що прийнято податковим органом протиправно та підлягає скасуванню.
Судами встановлено, що вказаним податковим повідомленням-рішенням до позивача також були застосовані штрафні санкції на підставі пп. 17.1. 3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Відповідно до пп. 17.1. 3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б» пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що так як під час розгляду справи визнано протиправним донарахування позивачу податку на прибуток в сумі 413 579,00 гривень, протиправним є також застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій в сумі 206 790,00 гривень, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення № 0001092301/1 від 06.05.2012 року в цій частині також підлягає скасуванню.
Крім того, судами встановлено, що перевіркою також було встановлено завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 365 663,00 гривні по операціям з придбання товарів, матеріалів, що не використовувались у господарській діяльності внаслідок завищення норм списання цементу при виготовленні бетонних сумішей.
Безперечним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивач мав право формувати податковий кредит з урахуванням сум податку на додану вартість, сплаченого разом з ціною товару (цементу), використаного при виробництві бетонних сумішей, а отже, протиправним є донарахування позивачу податку на додану вартість в сумі 122 234,00 гривні та застосування до нього штрафних санкцій у розмірі 61 117,00 гривень, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення № 0001102301/1 від 06.05.2010 року підлягає скасуванню.
Щодо висновків податкового органу про порушення позивачем Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які вірно зазначили наступне.
Судами встановлено, що згідно акту перевірки заниження податку з доходів фізичних осіб за березень 2007 року виникло внаслідок не оподаткування позивачем доходу, отриманого громадянами Туреччини ОСОБА_4 у вигляді корпоративних прав.
Визначення корпоративних права наведено у п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого під корпоративними правами слід розуміти - право власності на статутний капітал юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.
Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що у відповідності до п. 1.2 Статуту ТОВ «Степанич та компанія», затвердженого рішенням загальних зборів засновників № 2 від 10.02.2007 року та зареєстрованого 26.02.2007 року Державним реєстратором при Виконавчому комітеті Ялтинської міської ради АР Крим, громадяни Туреччини ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є засновниками товариства, частка кожного з яких у статутному фонді складає 25%, що в грошовому еквіваленті становить 1 262 500,00 гривень (п. 4.3 Статуту). Інша частка у розмірі 50% (2 525 000,00 гривень) належить ТОВ «Центрінвест».
Відповідно до п. 4.2 Статуту внеском учасника можуть бути будівлі, споруди, обладнання і інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою і іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами і обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на об'єкти інтелектуальної власності), грошові кошти.
Судами встановлено, що з урахуванням зазначеного, згідно з протоколом № 3 від 05.03.2007 року загальних зборів засновників ТОВ «Степанич та компанія» засновниками товариства ОСОБА_4 та ОСОБА_5 здійснено майнові вклади до статутного фонду підприємства на загальну суму 312 400,00 доларів США (1 577 620,00 гривень) рівними частками по 156 200,00 доларів США (788 810,00 гривень) кожний, у вигляді наступного майна - автоматизована установка для дозованого приготування бетону, з бункерами Elba-GЬriє Elms 105. Вартість автоматизованої установки підтверджується даними митної декларації від 29.03.2007 року та становить 1 577 620,00 гривень. Про внесення іноземної інвестиції ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проінформовано Державну податкову інспекцію в м. Ялта з проханням зареєструвати її у встановленому порядку, про що свідчить інформаційне повідомлення від 02.04.2007 року. Зміни у статутному капіталі спричинили внесення змін до Статуту товариства. Відповідно до внесених змін засновниками товариства є громадянин Туреччини ОСОБА_4, якому належить доля у статутному фонді у розмірі 31,24% (1 577 620,00 гривень) та ТОВ «Центрінвест», якому належить доля у статутному фонді у розмірі 68,76% (3 472 380,00 гривень).
Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що внесення громадянами Туреччини ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до статутного фонду ТОВ «Степанич та компанія» майнового вкладу у вигляді автоматизованої установки для дозованого приготування бетону, з бункерами Elba-GЬriє Elms 105, вартістю 1 577 620,00 гривень не спричинило збільшення процентної долі в статутному капіталі і, отже, збільшення (отримання нових) корпоративних прав.
Враховуючи викладене, судами попередніх інстанцій зроблено вірний висновок, що майновий внесок громадян Туреччини ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до статутного капіталу ТОВ «Степанич та компанія» є по своїй суті придбання інвестиційного активу.
Пунктом «в» п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» визначено, що доходом з джерелом його походження з України є будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, доходів у вигляді інвестиційного прибутку від здійснення операцій, з цінними паперами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах.
Відповідно до пп. 9.6.2 п. 9.6 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу, з урахуванням норм підпункту 9.6.4 цього пункту.
До продажу інвестиційного активу прирівнюються також операції з: обміну інвестиційного активу на інший інвестиційний актив; зворотного викупу корпоративного права його емітентом, яке належало платнику податку; повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного фонду емітента корпоративних прав, внаслідок виходу такого платника податку з числа засновників (учасників) такого емітента чи ліквідації такого емітента.
Придбанням інвестиційного активу вважаються також операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного фонду юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права.
Інвестиційний актив, подарований платнику податку чи успадкований платником податку, вважається придбаним за нульовою вартістю.
Комітетом Верховної Ради України з питань податкової та митної політики у Листі від 08.10.2009 року № 04-27/917 надано роз'яснення щодо застосування п. 9.6 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме: вклад (внесок) фізичної особи у вигляді майна (що знаходиться у власності такої особи) до статутного фонду юридичної особи - резидента є придбанням такою фізичною особою права власності на частку (пай) у статутному фонді такої юридичної особи, тобто є витратами, понесеними у зв'язку із придбанням інвестиційного активу, і не є доходом згідно з нормами п. 1.2 ст. 1 Закону та не відноситься до операцій з купівлі-продажу майна відповідно до норм статей 11 та 12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що майновий внесок громадян Туреччини ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до статутного капіталу ТОВ «Степанич та компанія» у розмірі 1 577 620,00 гривень не є доходом, тобто не є об'єктом оподаткування у відповідності до норм Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про необґрунтованість висновків податкового органу щодо порушення позивачем пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» в частині заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб на суму 473 286,00 гривень.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відсутність порушення з боку позивача вимог податкового законодавства, підтверджує необґрунтованість застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій на підставі пп. 17.1. 9 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у розмірі 946 572,00 гривні, а отже податкове повідомлення-рішення № 0000231701/1 від 06.05.2010 року є таким, що прийнято протиправно, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби - залишити без задоволення.
Постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 04.09.2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2013 року у справі № 2а-5839/10/5/0170 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова
Судді: М.І. Костенко
І.В. Приходько