09 квітня 2014 року м. Київ К/800/27009/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.04.2013 року
у справі № 805/106/13-а
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_4.)
до Ясинуватської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби (далі - відповідач, Ясинуватська ОДПІ Донецької області ДПС)
про скасування податкових повідомлень-рішень та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -
ФОП ОСОБА_4 звернулась у січні 2013 року до суду з адміністративним позовом до Ясинуватської ОДПІ Донецької області ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000192230, № 0000202230, № 0000182230 від 11.12.2012 року та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0020/05/28/22/НОМЕР_4 від 11.12.2012 року.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 07.02.2013 року позов задоволено повністю.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.04.2013 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07.02.2013 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі направлень № 208, № 209 від 09.11.2012 року та наказу про проведення фактичної перевірки від 09.11.2012 року за № 497, згідно пп. 80.2.2, пп. 80.2.3, пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України (далі - ПК України) відповідачем проведена фактична перевірка центру розваг, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
Працівниками податкового органу до початку фактичної перевірки центру розваг здійснено контрольну розрахункову операцію в розмірі 84,00 гривні, а саме придбано: сигарети Мальборо Голд 1 пачка в сумі 13,00 гривень, коньяк «Ай-Петри» 3 зірки, 0,5л, 1 пляшка в сумі 50,00 гривень, «Пепсі» 1л, 1 пляшка в сумі 10,00 гривень, лимон 1 порція в сумі 11,00 гривень.
Як встановлено судами, відповідно до вимог ст. 81 ПК України податковим органом ознайомлено позивача з направленнями на перевірку за № 208, № 209 від 09.11.2012 року та наказом про проведення фактичної перевірки від 09.11.2012 року за № 497, в яких позивач відмовився розписуватись, тому працівниками Ясинуватської ОДПІ на підставі абз.8 п. 81.1 ст. 81 ПК України складено акт від 10.11.2012 року за № 39/22 «Про відмову від підпису у направленні», який було підписано ФОП ОСОБА_4
За результатами перевірки відповідачем складено акт від 16.11.2012 року за № 0020/05/28/22/НОМЕР_4, який ФОП ОСОБА_4 відмовилась підписувати, про що податковим органом складено акт відмови від ознайомлення та підписання матеріалів перевірки від 19.11.2012 року за № 40/22.
В акті перевірки від 19.11.2012 року встановлені наступні порушення податкового законодавства: п. 1, п. 2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» № 265/95-ВР від 06.07.1995 року в частині здійснення готівкових розрахунків без застосування реєстраторів розрахункових операцій та без видачі відповідних розрахункових документів на суму 84,00 гривні; п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» № 265/95-ВР від 06.07.1995 року в частині не ведення обліку товарів згідно встановленого законодавством порядку за місцем реалізації та зберігання товарів на суму 84,00 гривні; пп. «а» пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України в частині здійснення торгівельної діяльності без наявності відповідного торгового патенту; ч. 11 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» в частині здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності відповідних ліцензій; ст. 15-2 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» в частині нерозміщення наочної інформації, яка складається із графічного знака про заборону куріння та тексту такого змісту «Куріння заборонено!»; ч. 4 ст. 11 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» в частині реалізації алкогольних напоїв без марок акцизного податку встановленого зразка.
04.12.2012 року позивачем направлені до податкового органу заперечення на акт перевірки від 19.11.2012 року, в яких підприємець зазначав, що не погоджується з висновками перевірки, викладеними в акті, вважає їх передчасними, викладеними з порушеннями норм законодавства.
Листом від 10.12.2012 року за № 12844/10/22-313-3 податковим органом було зазначено, що висновки акта перевірки від 19.11.2012 року за № 0020/05/28/22/НОМЕР_4 залишено без змін.
На підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, абз.3 п. 125.1 ст. 125 ПК України відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 11.12.2012 року за № 0000202230, яким до позивача застосовані штрафні санкції в розмірі 430,00 гривень.
На підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, п. 1 ст. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» № 265/95-ВР від 06.07.1995 року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 11.12.2012 року за № 0000182230, яким до позивача застосовані штрафні санкції в розмірі 1,00 гривня.
На підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, ст. 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» № 265/95-ВР від 06.07.1995 року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 11.12.2012 року за № 0000192230, яким до позивача застосовані штрафні санкції в розмірі 170,00 гривень.
На підставі абзаців 5, 10, 15 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» відповідачем винесено рішення про застосування фінансових санкцій від 11.12.2012 року за № 0020/05/28/22/НОМЕР_4, яким до позивача застосовані штрафні санкції в розмірі 8500,00 гривень.
Суд апеляційної інстанції погодився з тим, що суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті, правильно визначився з нормами матеріального права, які підлягали до застосування в межах спірних правовідносинах. Однак, зазначив, що в межах даного спору, спірним питанням, що підлягає встановленню та доведенню, є наявність або відсутність вчинення дій, які визначені як порушення, саме ФОП ОСОБА_4, тому як застосування міри відповідальності має персоніфікований характер.
В даному випадку судом апеляційної інстанції встановлено, що сам факт встановленого відповідачем наявності порушень, мало місце. В той же час існує необхідність доказування, чи вчинені вони саме ФОП ОСОБА_4, та як наслідок правомірність застосування відповідних санкцій саме до цієї особи.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Ера 1» було укладено договір оренди, за умовами якого орендодавець (ТОВ «Ера 1») надає, а орендатор (ФОП ОСОБА_4.) приймає в платне користування нежитлове приміщення площею 551 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 на строк з 01.11.2012 року по 31.12.2013 року. Договір підписано позивачем та орендодавцем, скріплено печаткою.
Також, судами встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 08.11.2012 року між позивачем та фізичною особою ОСОБА_5 укладено договір суборенди, за умовами якого орендодавець (ФОП ОСОБА_4.) надає, а суборендатор (ОСОБА_5.) приймає в платне користування нежитлове приміщення площею АДРЕСА_1 на строк з 08.11.2012 року по 31.12.2013 року для розміщення бару.
По суті виявлених в акті перевірки порушень, судом першої інстанції було допитано в якості свідка ОСОБА_5, який є суборендатором перевіряємого приміщення, який пояснив, що дійсно ним 08.11.2012 року укладено договір суборенди з ФОП ОСОБА_4 нежитлового приміщення площею 21 кв.м для розміщення бару, в якому він здійснював торгівельну діяльність алкогольними та тютюновими виробами без отримання свідоцтва про державну реєстрацію в якості фізичної особи-підприємця та ліцензій на право реалізації алкогольних та тютюнових виробів та патенту. Свідок зазначив, що торгівельну діяльність в даному приміщенні розпочав з 09.11.2012 року, а завершив 10.11.2012 року. З актом перевірки його не ознайомлювали. Також свідок зазначив, що ним облік товарів не вівся, жодних дозвільних документів він не отримував, а товари придбавав за власні кошти в магазині «Ашан».
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що з пояснень свідка та матеріалів справи вбачається, що фактично податковим органом було проведено перевірку ОСОБА_5, який здійснює господарську діяльність за тією ж адресою, що і позивач, але акт перевірки та податкові повідомлення-рішення, рішення про застосування фінансових санкцій складені стосовно ФОП ОСОБА_4, що є порушенням норм діючого законодавства.
Колегія суддів касаційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим та погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, виходив з наступного.
Відповідно до пп. 75.1.3. п. 75.1 ст. 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється органом державної податкової служби щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Відповідно до п. 80.1 ст. 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Відповідно до пп. 80.2.2, пп. 80.2.3, пп. 80.2.5 п. 80.2. ст. 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника органу податкової служби, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності однієї з обставин визначених в цій статті.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що сторонами не оспорювався факт наявності у відповідача обставин, які передбачені ст. 80 ПК України для здійснення фактичної перевірки позивача.
Щодо встановлених в акті перевірки порушень, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який вірно зазначив наступне.
Відповідно до абз.3 п. 125.1 ст. 125 ПК України платниками збору є суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи-підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому цією статтею порядку торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності: торговельна діяльність у пунктах продажу товарів.
Відповідно до п. п. 1, 2, 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» № 265/95-ВР від 06.07.1995 року суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції; вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).
Відповідно до ст. 15-2 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (в редакції на час спірних правовідносин) у місцях та закладах, де куріння заборонено, має бути розміщена наочна інформація, яка складається із графічного знака про заборону куріння та тексту такого змісту: «Куріння заборонено!».
У спеціально відведених для куріння місцях розміщується наочна інформація, яка складається із відповідного графічного знака та тексту такого змісту: «Місце для куріння. Куріння шкодить Вашому здоров'ю!».
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про державне регулювання, виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» № 481/95-ВР від 19.12.1995 року роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.
Згідно ч. 4 ст. 11 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» алкогольні напої та тютюнові вироби, які виробляються в Україні, а також такі, що імпортуються в Україну, позначаються марками акцизного податку в порядку, визначеному законодавством.
Постановою Кабінету міністрів України від 02.06.2003 року № 790 був затверджений Порядок застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», який визначає механізм застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».
Пунктом 3 Порядку передбачено, що до суб'єктів підприємницької діяльності, винних у вчиненні порушень, застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірах, передбачених Законом.
За порушення норм Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством (ст. цього 17 Закону).
Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який вірно вважає, що відповідачем у повному обсязі доведено належними та допустимими доказами здійснення господарської діяльності та вчинення встановлених під час фактичної перевірки порушень саме ФОП ОСОБА_4, оскільки укладений між позивачем та ТОВ «Ера 1» договір оренди, нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, який є нічним клубом «Лев», вказує на фактичну мету ФОП ОСОБА_4 щодо отримання прибутку з діяльності утримання розважального закладу, з існуванням у такому закладі місця для реалізації спиртних напоїв та тютюну, який має назву бар. Крім того, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що виходячи із характеру встановлених правопорушень, безпосередньо щодо реалізації спиртних напоїв та сигарет без відповідних документів, скоєння правопорушення в сфері господарювання не обов'язково саме особисто.
Крім того, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який вірно відноситься критично до доводів позивача, а також наданих показань у якості свідка ОСОБА_5 щодо не здійснення позивачем будь-якої діяльності в приміщенні розважального закладу пов'язаних з реалізацією алкогольних напоїв та тютюнових виробів, в якій відповідачем проведено фактичну перевірку, а саме: бар, оскільки зазначені доводи та пояснення суперечать фактичним обставинам справи та спростовуються складеним актом, в якому зафіксований компетентними посадовими особами факт вчинення правопорушення саме ФОП ОСОБА_4 з описом придбаної продукції з алкогольних та тютюнових виробів, що підтверджують склад вчиненого правопорушення. Зазначений акт є належним документальним підтвердження вчинення ФОП ОСОБА_4 зазначених правопорушень.
Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що дані про порушення з боку позивача, підтверджуються також поясненнями представників відповідача.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який вірно не прийняв до уваги надану позивачем копію договору суборенди, укладеного нібито на передодні з ОСОБА_5, оскільки він не підтверджує ніяким чином, що саме ОСОБА_5 здійснювалась діяльність пов'язана з реалізацією певних виробів.
Крім того, суд апеляційної інстанції вірно звернув увагу на те, що складний відносно ОСОБА_5 протокол за ст. 164 ч. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення співробітниками міліції на багато пізніше від часу фактичної перевірки проведеної співробітниками податкового органу, при чому період фактичної перевірки співробітниками податкового органу співпадає з періодом перевірки працівниками міліції, що є суперечливим, з тією різницею, що ніхто не заперечує, в тому числі і позивач, яка перебувала у зазначеному закладі, що фактична перевірка була проведена працівниками податкового органу, а про проведену перевірку закладу працівниками міліції нікому не відомо.
Щодо рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 11.12.2012 року, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який вірно зазначив наступне.
Суд апеляційної інстанції вірно вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку з цього приводу, не звернувши уваги на застосування до ФОП ОСОБА_4, окрім санкцій за інші порушення вимог законодавства, також штрафної (фінансової) санкції за не розміщення наочної інформації, передбаченої ст. 15-2 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» у розмірі 3400,00 гривень, оскільки в даному випадку зазначене порушення, передбачене ст. 15-2 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» мало місце саме з боку позивача та доведено відповідачем.
Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що не під час звернення до суду з позовом, не під час розгляду справи в суді позивач жодним чином не зазначала про відсутність з її боку порушень вимог ст. 15-2 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів». Однак, саме на позивачеві полягав обов'язок на розміщення наочної інформації, передбаченої ст. 15-2 цього, з огляду на утримання позивачем приміщення в оренді, наявності п. 8.8. Договору оренди від 01.11.2012 року, яким передбачено виконувати зобов'язання, передбачені діючим законодавством, відсутності будь-яких зобов'язань з боку ОСОБА_5 на розміщення відповідної інформації у місцях, де куріння заборонено.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який з урахуванням здійснення господарської діяльності по утриманню бару, в орендованому ФОП ОСОБА_4 приміщені, в зв'язку з забороною паління, дійшов вірного висновку, що позивач не здійснив належних заходів на розміщення відповідної інформації, чим припустився порушень ст. 15-2 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», внаслідок чого відповідачем правомірно на позивача накладено санкції в розмірі 3400,00 гривень.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що встановлені податковим органом допущені порушення ФОП ОСОБА_4 вимог законодавства, що знайшло своє відображення в акті перевірки, мало місце, внаслідок чого прийняті відповідачем спірні рішення є правомірними та обґрунтованими, а тому підстав визнавати їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню не має.
За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до п. 3 ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваного рішення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 - відхилити.
Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.04.2013 року у справі № 805/106/13-а - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова
Судді: підпис (підпис) М.І. Костенко
Помічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько З оригіналом згідно З оригіналом згідно