Справа № 487/1680/14-ц
Номер провадження 2/487/1223/14
14.04.2014 року м. Миколаїв
Заводський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого судді - Бобрової І.В.,
при секретарі - Табунщик К.С.,
за участю: представника позивача - ОСОБА_1,
відповідача - ОСОБА_2,
третьої особи - ОСОБА_3,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_4, що діє в інтересах ОСОБА_5, до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту ,-
ОСОБА_4, що діє в інтересах ОСОБА_5, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22.11.2003 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них народилася донька ОСОБА_5. ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_6 помер. 10.05.2011 року позивачці стало відомо, що за своє життя ОСОБА_6 20.07.2010 року залишив заповіт, щодо всього свого майна, на ім'я відповідача ОСОБА_2. Зазначений заповіт було посвідчено нотаріусом ОСОБА_3. Вважаючи заповіт недійсним та таким, що вчинений під впливом помилки, оскільки ОСОБА_6 дуже любив свою дочку та не міг порушити її майнових прав, в той час як з відповідачем мав неприязні стосунки, позивач просила визнати спірний заповіт, оформлений нотаріусом ОСОБА_3 20.07.2010 року, недійсним.
В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги позову, наполягав на їх задоволенні.
Відповідач проти задоволення позову заперечував, пояснив, що його брат ОСОБА_6 дуже хворів і проживав разом з ним, оскільки потребував постійного догляду та лікування. Дружина та її родичі з ОСОБА_6 не спілкувалися, тому останній свідомо заповів все своє майно саме відповідачу.
Третя особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала. Пояснила, що ОСОБА_6, коли звернувся до неї, мав намір саме на складання заповіту, діяв добровільно.
Суд заслухавши сторони по справі, свідка, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову на підставі наступного.
В судовому засіданні встановлено, що 20.11.2010 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу було складено та посвідчено заповіт, зареєстрований в реєстрі за реєстровим №1182, за яким ОСОБА_6 на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: все своє майно, де б воно не було, і з чого б воно не складалося і взагалі, все те, що йому буде належати на день смерті і нащо він за законом матиме право, заповів відповідачу ОСОБА_2.
ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_6 помер, про що зроблено відповідний актовий запис №4132 Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції.
З свідоцтва про право власності на житло від 26.03.2001 року вбачається, що ОСОБА_6 за життя на праві спільної часткової власності належала 1/3 частка квартири АДРЕСА_1.
Статтею 1233 ЦК України встановлено, що заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт мас фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Це право тісно пов'язано з особою, а тому вчинення заповіту через представника не допускається.
За своєю юридичною природою заповіт є одностороннім правочином , який дійсний за умови додержання встановленої законом форми та змісту, вимоги до яких передбачені ст. 1247 ЦК України:
1)складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання;
2)має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, його підписує інша особа, що засвідчується у відповідному порядку із зазначенням причин, за яких текст заповіту не міг підписати заповідач власноруч;
3) має бути посвідчений нотаріусом або уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування якщо у населеному пункті немає нотаріуса.
При посвідчені заповіту нотаріусом, заповідач особисто подає йому написаний власноруч або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів заповіт. Але нотаріус може записати заповіт зі слів особи власноруч чи за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.
Цивільний кодекс України проголошує принцип свободи заповіту, відповідно до якого заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних , родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Крім того, він може без зазначення будь-яких причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.
Відповідно до ч.2 ст. 1257 ЦК за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Приватний нотаріус ОСОБА_3, в судовому засіданні підтвердила факт того, що ОСОБА_6 при складанні заповіту перебував при здоровому розумі, ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій, та діючи добровільно, без будь-якого насильства, примусу, як фізичного, так і морального на випадок своєї смерті зробив відповідне розпорядження. Окрім цього, форма та зміст заповіту відповідає вимогам діючого законодавства України.
З тексту заповіту вбачається, що ОСОБА_6 нотаріусом було роз'яснено зміст ст..ст. 1233,1234,1236,1241,1248,1257,1307 ЦК України. Крім того в тексті заповіту він власноручно зазначив про зрозумілість йому тексту заповіту та добровільність свого волевиявлення.
Крім того відповідно до ч.1 ст.229 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Під помилкою, що має істотне значення ЦК України розуміє помилку в характері (природі) правочину. А природою правочину слід вважати юридичну природу того чи іншого правочину, тобто основні (типові) характеристики, притаманні зазвичай правочинам такого виду.
П.19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року №9 визначено обставини, щодо яких помилилася сторона, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Правочини, які вчиняються під впливом помилки належать до оспорюваних правочинів, а тому наявність помилки повинна бути доведена особою, яка діяла під її впливом. Правочини, вчинені під впливом помилки, що має істотне значення, є недійсними, оскільки не відповідають загальним підставам дійсності правочинів, зокрема ч.3 ст.203 ЦК України, оскільки внутрішня воля учасника правочину не відповідає її зовнішньому прояву -волевиявленню учасника, яке сформоване під впливом помилки. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати або, навпаки, бути відсутніми саме на момент вчинення правочину. Сторона на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка насправді мала місце, тобто надати докази, які б свідчили про її помилку щодо істотних обставин правочину.
Враховуючи викладене у сукупності, а також: рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 21.05.2013 року та 06.12.2013 року, що набрали законної сили, а значить обставини встановлені ними в порядок передбачений ст..61 ЦПК України не підлягають доказуванню, в яких встановлено, що на час складання заповіту ОСОБА_6 розумів значення своїх дій, міг керувати ними і мав волевиявлення саме на укладання спірного правочину; ненадання позивачем жодних доказів, яки б свідчили про істотність помилки заповідача, суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст.10,30,42,60,64,88,212,213 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_4, що діє в інтересах ОСОБА_5, до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги через Заводський районний суд міста Миколаєва. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, мають право оскаржити рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку, передбаченого для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: підпис Боброва І.В.
З оригіналом згідно
суддя