ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа №910/18811/13 02.04.14
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСОЯ"
доНаціональної академії аграрних наук України
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні
відповідача1) Державне підприємство "Дослідне господарство "Білокриницьке" Національної академії аграрних наук України 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Деметрия" 3) Приватне акціонерне товариство "Райз-Максимко"
провизнання недійсним рішення та визнання договорів укладеними
Головуючий суддя Підченко Ю.О.
Судді Головіна К.І.
Смирнова Ю.М.
Представники сторін:
від позивача:Гриненко Т.В. - юрисконсульт;
від відповідача:Олександров О.П. - юрисконсульт;
від третьої особи 1:не з'явився
від третьої особи 2:не з'явився
від третьої особи 3:не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОСОЯ" (надалі - ТОВ "АГРОСОЯ") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Національної академії аграрних наук України (надалі - "НААНУ") про визнання недійсним рішення Президії Національної академії аграрних наук України від 18.09.2013 р. №16 про виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.02.2012 р. №113-р "Про погодження передачі в оренду цілісних майнових комплексів державних підприємств" в частині оголошення конкурсу на право оренди цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Дослідне господарство "Білокриницьке" Національної академії аграрних наук України та спонукання Національної академії аграрних наук України укласти договір оренди цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Дослідне господарство "Білокриницьке" Національної академії аграрних наук України з Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОСОЯ", в запропонованій позивачем редакції.
Крім того, позивач, в порядку ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України просить суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.09.2013 р. порушено провадження у справі №910/18811/13, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі в справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне підприємство "Дослідне господарство "Білокриницьке" Національної академії аграрних наук України (надалі - ДП "ДГ "Білокриницьке" НААНУ), розгляд справи призначено на 25.10.2013 р.
24.10.2013 р. представником позивача через загальний відділ суду було подано клопотання про витребування доказів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.10.2013 р. клопотання позивача про витребування доказів задоволено та у зв'язку із неявкою представників сторін відкладено розгляд справи до 15.11.2013 р.
13.11.2013 р. представником позивача через загальний відділ суду було подано зміни та доповнення до позовної заяви.
14.11.2013 р. представником відповідача через загальний відділ суду було подано відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач проти позову заперечує та просить залишити його без задоволення.
15.11.2013 р. представником позивача через загальний відділ суду було подано клопотання про витребування доказів та залучення до участі у справі третіх осіб.
В судовому засіданні 15.11.2013 р. представником відповідача було подано клопотання про продовження строку вирішення спору.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.11.2013 р. задоволено клопотання позивача про витребування доказів та залучення до участі у справі третіх осіб та клопотання відповідача про продовження строку вирішення спору. Продовжено строк вирішення спору на 15 днів, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Деметрия" (надалі - ТОВ "Деметрия"), Приватне акціонерне товариство "Райз-Максимко" (надалі - ПрАТ "Райз-Максимко") та відкладено розгляд справи до 04.12.2013 р.
Судом відкладено розгляд заяви позивача про зміни та доповнення до позовної заяви до встановлення фактичних обставин справи.
18.11.2013 р. від третьої особи 1 на адресу господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення по справі.
03.12.2013 р. представником відповідача через загальний відділ суду було подано письмові пояснення по справі.
04.12.2013 р. представником позивача через загальний відділ суду було подано додаткові письмові пояснення та клопотання про призначення судової експертизи та зупинення провадження по справі.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.12.2013 р. у зв'язку із необхідністю витребування додаткових доказів по справі розгляд справи відкладено до 17.01.2014 р.
Крім того, в судовому засіданні 04.12.2013 р. судом було вирішено здійснювати колегіальний розгляд справи №910/18811/13, про що було прийнято відповідну ухвалу.
Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 04.12.2013 р. визначений склад колегії суддів у справі №910/18811/13: головуючий суддя Підченко Ю.О., суддя Мандичев Д.В., суддя Любченко М.О.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.12.2013 р. вказаною колегією суддів прийнято дану справу до свого провадження.
23.12.2013 р. від третьої особи 1 на адресу суду надійшли письмові пояснення по справі.
15.01.2014 р. представником позивача через загальний відділ суду було подано додаткові письмові пояснення до позову та зміни до клопотання про призначення судової експертизи та зупинення провадження по справі.
16.01.2014 р. представником відповідача через загальний відділ суду було подано письмові пояснення згідно змісту яких просить в задоволенні клопотання позивача про призначення судової експертизи відмовити.
В судовому засіданні 17.01.2014 р. представником позивача було подано клопотання про витребування доказів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.01.2014 р. задоволено клопотання позивача про витребування доказів та у зв'язку із неявкою представників третіх осіб та необхідністю витребування додаткових доказів по справі розгляд справи було відкладено до 29.01.2014 р.
25.01.2014 р. представником відповідача через загальний відділ суду було подано заперечення на клопотання про проведення експертизи та на заяву про вжиття заходів до забезпечення позову.
Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 29.01.2014 р. у зв'язку із перебуванням судді Підченка Ю.О. у відпустці справу №910/18811/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Цюкало Ю.В., суддя Мандичев Д.В., суддя Любченко М.О.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.01.2014 р. вказаною колегією суддів прийнято дану справу до свого провадження та призначено розгляд справи на 28.02.2014 р.
Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. у зв'язку із виходом судді Підченка Ю.О. з відпустки справу №910/18811/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Підченко Ю.О., суддя Мандичев Д.В., суддя Любченко М.О.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. вказаною колегією суддів прийнято дану справу до свого провадження та призначено розгляд справи на 28.02.2014 р.
Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 28.02.2014 р. у зв'язку із перебуванням суддів Любченко М.О. та Мандичева Д.В. у відрядженні справу №910/18811/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Підченко Ю.О., суддя Ващенко Т.М., суддя Смирнова Ю.М.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.02.2014 р. вказаною колегією суддів прийнято дану справу до свого провадження.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.02.2014 р. у зв'язку із необхідністю витребування додаткових доказів розгляд справи відкладено до 02.04.2014 р.
Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 02.04.2014 р. у зв'язку із перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці справу №910/18811/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Підченко Ю.О., суддя Головіна К.І., суддя Смирнова Ю.М.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.04.2014 р. вказаною колегією суддів прийнято дану справу до свого провадження.
В судовому засіданні 02.04.2014 р. було розглянуто заяву позивача про зміни та доповнення до позовної заяви стосовно якої, суд відзначає наступне.
Відповідно до заяви про зміни та доповнення до позовної заяви позивач просить суд:
- визнати недійсним рішення Президії Національної академії аграрних наук України від 18.09.2013 р. №16 про виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.02.2012 р. №113-р "Про погодження передачі в оренду цілісних майнових комплексів державних підприємств" в частині оголошення конкурсу на право оренди цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Дослідне господарство "Білокриницьке" Національної академії аграрних наук України;
- визнати укладеним договір оренди цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Дослідне господарство "Білокриницьке" Національної академії аграрних наук України, в редакції, запропонованій позивачем;
- визнати укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОСОЯ" та Національною академією аграрних наук України договір купівлі-продажу оборотних матеріальних засобів, в редакції, запропонованій позивачем.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову (п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
Враховуючи викладене, суд розцінює заяву № б/н від 12.11.2013 р., подану 13.11.2013 р., як заяву про зміну предмету позову та приймає її до розгляду.
В судовому засіданні 02.04.2014 р. представником позивача підтримано подане ним клопотання про призначення у справі №910/18811/13 судової експертизи щодо оцінки цілісного майнового комплексу третьої особи 1.
Представник відповідача проти вказаного клопотання заперечував.
Розглянувши клопотання позивача про призначення судової експертизи, суд дійшов висновку, що воно не підлягає задоволенню з огляду на вказане нижче.
Відповідно до приписів ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов'язаний всебічно, повно та об'єктивно досліджувати обставини справи, для вирішення справи по суті.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Так, відповідно до приписів ст. ст. 41, 42 Господарського процесуального кодексу України призначення експертизи на вимогу учасників процесу не є обов'язком суду, а є його правом; висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за загальними правилами, встановленими статтею 43 ГПК України.
Зокрема, суд звертає увагу на те, що судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/2651 від 27.11.2006 р. "Про деякі питання призначення судових експертиз", п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №4 від 23.03.2012 р. "Про деякі питання практики призначення судової експертизи").
Разом з тим, предметом спору в даній справі є визнання недійсним рішення Президії Національної академії аграрних наук України від 18.09.2013 р. №16 в частині оголошення конкурсу на право оренди та визнання укладеними договору оренди цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Дослідне господарство "Білокриницьке" Національної академії аграрних наук України та договору купівлі-продажу оборотних матеріальних засобів, в редакції, запропонованій позивачем. Питання, вирішення яких позивач просить винести на розгляд судового експерта, а саме: щодо вартості цілісного майнового комплексу третьої особи 1, не входять до предмета доказування у даній справі, оскільки спір стосується наявності правових підстав для визнання недійсним рішення в частині оголошення проведення конкурс та встановлення факту укладення договору оренди та договору купівлі-продажу.
При цьому, позивач, яким ставиться питання про призначення експертизи, - не звертався до суду з поясненнями та доказами, які б ставили б під сумнів акт оцінки, що було затверджено 01.04.2013 р., а мотиви у вказаному клопотанні ґрунтуються лише на припущеннях.
Розглянувши заяву позивача (в редакції заяви від 12.11.2013 р.) про вжиття на підставі ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти будь-які дії щодо реорганізації Державного підприємства "Дослідне господарство "Білокриницьке" Національної академії аграрних наук України та будь-яких інших дій, що призведуть до зміни складу цілісного майнового комплексу третьої особи 1 та його підпорядкування.
Зазначену заяву обґрунтовано тим, що позивачу стало відомо про підготовку реорганізації цілісного майнового комплексу третьої особи 1, проведення якої утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду.
Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Згідно із п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Разом з тим, згідно з п. 3 вказаної постанови, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову. Вказана правова позиція була підтримана й Вищим господарським судом України при винесенні постанови у справі №6/166 від 13.08.2008 р.
Виносячи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти. Помилковими слід визнавати ухвали, якими боржникам забороняється користуватись їх майном, якщо через особливості цього майна користування ним не тягне знищення або зменшення його цінності. За наявності підстав для застосування такого заходу до забезпечення позову господарський суд може заборонити витрачання майна на власні потреби, відчуження його у будь-який спосіб, у тому числі здійснення тих чи інших платежів або перерахування авансом певних сум тощо. Якщо з урахуванням особливостей майна користування ним не тягне за собою його знищення або зменшення його цінності, то для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом заборони відповідачеві користуватися таким майном підстави, як правило, відсутні (п. 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 р.).
Дослідивши збалансованість інтересів сторін, суд виходить з того, що припущення позивача про неможливість виконання прийнятого в подальшому судового рішення, в разі його задоволення не підтверджується жодними належними та допустимими доказами. Таким чином, останнім не доведено, що відповідачем проводиться підготовка реорганізації цілісного майнового комплексу третьої особи 1, проведення якої утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду, а тому заява позивача про вжиття заходів до забезпечення позову є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
При цьому, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозиції іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.
Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.
Згідно з ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвокати та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір".
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду заяви про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову встановлюються ставка судового збору - 1,5 розміру мінімальної заробітної плати.
Пільги щодо сплати судового збору визначені у ст. 5 Закону України "Про судовий збір". Так, від сплати судового збору звільняються, зокрема, органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді (п. 11 ст. 5 Закону).
Таким чином, позивач не звільнений від сплати судового збору щодо предмету спору у даній справі, в тому числі і за подання заяви про забезпечення такого позову.
На підставі вищевикладеного, враховуючи положення ст. 49 Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про судовий збір", так як заяву про забезпечення позову судом розглянуто, тому сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1 720,50 грн. за розгляд заяви про забезпечення позову відшкодуванню та поверненню не підлягає.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 30.10.2012 р. у справі №5011-45/1037-2012.
Представник позивача в судове засідання 02.04.2014 р. з'явився, позовні вимоги з урахуванням заяви про зміни та доповнення позовних вимог підтримав та просив задовольнити їх в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання 02.04.2014 р. з'явився, проти позовних вимог заперечив та просив залишити їх без задоволення.
Представники третіх осіб 1, 2, 3 що належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Належне повідомлення третіх осіб 1, 2, 3 про час та місце розгляду справи підтверджується відміткою про відправку на зворотній стороні ухвали суду від 28.02.2014 р.
Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що треті особи 1, 2, 3 повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.
Оскільки про час та місце судового засідання треті особи 1, 2, 3 були належним чином повідомлені, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судових засіданнях складались протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд м. Києва -,
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги про визнання укладеним в запропонованій позивачем редакції між Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОСОЯ" та Національною академією аграрних наук України договору оренди цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Дослідне господарство "Білокриницьке" Національної академії аграрних наук України, позивач вказує на те, що укладення такого Договору є обов'язковим, оскільки позивач є єдиним претендентом на його укладення та посилається на приписи ч. 3, 4 ст. 179 Господарського кодексу України. В обґрунтування вимог про визнання укладеним в запропонованій позивачем редакції між Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОСОЯ" та Національною академією аграрних наук України договору купівлі-продажу оборотних матеріальних засобів позивач посилається на ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Позовні вимоги про визнання недійсним рішення Президії Національної академії аграрних наук України від 18.09.2013 р. №16 про виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.02.2012 р. №113-р "Про погодження передачі в оренду цілісних майнових комплексів державних підприємств" в частині оголошення конкурсу на право оренди цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Дослідне господарство "Білокриницьке" Національної академії аграрних наук України, мотивовані тим, що за результатами проведення процедури вивчення попиту позивач залишився єдиним претендентом на оренду спірного цілісного майнового комплексу, який подав заяву про оренду відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", внаслідок чого набув право на укладення договору оренди без проведення конкурсу.
Відповідно до п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
При цьому, судом враховано, що доведення належними засобами доказування певних обставин по справі, Господарським процесуальним кодексом України покладається саме на особу, яка на ці обставини посилається (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові №30/5009/2733/11 від 02.04.2012 р.).
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Норми ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України містять перелік способів захисту особистих немайнових або майнового права та інтересів, якими є: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Стаття 13 Конституції України закріплює обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 Цивільного кодексу України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 Господарського кодексу України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
При цьому, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права саме - заходами, які прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.
Відповідно до ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім: спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів; справи про банкрутство; справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.
В законодавстві України не міститься визначення юридичних фактів, однак із практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції слідує, що юридичними фактами є передбачені законом конкретні обставини, які тягнуть правові наслідки у вигляді виникнення, зміни або припинення правовідносин. Залежно від наявності зв'язку із волею суб'єкта юридичні факти поділяються на події та дії.
Події - це юридично значущі явища, що виникають незалежно від волі людей.
Дії (бездіяльність) - це життєві факти, що є результатом свідомої, пов'язаної з волею діяльності людей, наприклад, правочини, що породжують права і обов'язки; адміністративні акти, які містять приписи зобов'язального характеру; дії, що створюють об'єктивний результат (створення об'єкта інтелектуальної власності). Дії у свою чергу поділяються на правомірні, тобто такі, що відповідають правовим нормам, і неправомірні, які суперечать закону, є правопорушеннями.
Судом встановлюються факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних або юридичних осіб. Суд встановлює факти, що мають юридичне значення, у випадках неможливості їх посвідчення в іншому порядку.
Рішення суду є правозахисним актом, однак способи захисту повинні кореспондуватись з повноваженнями суду, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вимога про встановлення факту не може бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі. Встановлення факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.
В силу положень ст. 84 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору.
Тож, з вищенаведеного випливає, що встановлені господарським судом факти мають бути викладені саме в мотивувальній частині рішення.
Проаналізувавши зміст вимог про визнання укладеними між позивачем та відповідачем договору оренди та договору купівлі-продажу, суд дійшов висновку, що фактично останні не відповідають встановленим способам захисту прав, а спрямовані на встановлення судом певних юридичних фактів, що не віднесено до компетенції суду, який, як орган державної влади, зобов'язаний діяти у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Тобто, вимоги позивача про визнання договорів укладеним за своєю суттю є вимогами встановити юридичний факт, який може встановлюватись лише під час вирішення спору про право, а тому вимоги позивача не можуть виступати самостійним предметом спору і відповідно способом захисту (вказану правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 04.03.2010 р. у справі №6/403). Встановлення цивільного факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог (правова позиція, викладена в постанові Вищого господарського суду України від 29.03.2011 р. у справі №3/64).
Згідно з правовою позицією, викладеною в п. 2.7 постави пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна", у задоволенні позовних вимог про визнання договору оренди укладеним слід відмовляти, якщо не подано доказів наявності спору стосовно такого укладення, оскільки зазначені вимоги зводяться за своїм змістом до встановлення юридичного факту, а відповідний спосіб захисту порушеного права не передбачений частиною другою статті 20 ГК України, крім випадків, коли інше встановлено законом або договором. Разом з тим, зацікавлена особа не позбавлена права звернутися до господарського суду з позовом про спонукання укласти договір оренди за наявності умов, передбачених частиною першою статті 187 ГК України.
Слід зазначити, що ст. 187 Господарського кодексу України передбачено право сторони на звернення до суду у випадках якщо спір пов'язаний з договором за державним замовленням, з договорами, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та у інших випадках, прямо встановлених законом наприклад укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 649 Цивільного кодексу України).
Проте, позивачем не надано суду доказів наявності вище перелічених умов для звернення з даним позовом до суду.
Враховуючи все викладене вище, суд дійшов висновку, що пред'явлені вимоги про визнання договорів укладеними не узгоджуються із способами захисту прав і інтересів, не призводять до поновлення порушеного права позивача, не відповідають визначеним ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського України способам захисту прав та інтересів.
Як зазначається у постанові Верховного Суду України від 13.07.2004 р. у справі №10/732, дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способах захисту прав, суд зобов'язаний відмовити у позові.
За таких обставин, оскільки позовні вимоги позивача про визнання договорів укладеними спрямовані на вставлення певних юридичних фактів, суд вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню судом.
Далі, щодо вимог про визнання недійсним рішення Президії Національної академії аграрних наук України від 18.09.2013 р. №16 в частині оголошення конкурсу на право оренди цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Дослідне господарство "Білокриницьке" Національної академії аграрних наук України, суд відзначає наступне.
Відповідно до пп. 3 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо удосконалення управління об'єктами державної власності", центральні органи виконавчої влади, інші суб'єкти управління об'єктами державної власності, у тому числі Національна та галузеві академії наук, можуть приймати виключно на підставі окремих актів Кабінету Міністрів України рішення стосовно укладення нових договорів оренди цілісних майнових комплексів підприємств з визначенням орендаря виключно на конкурсних засадах.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.02.2012 р. №113-р "Про погодження передачі в оренду цілісних майнових комплексів державних підприємств", погоджено з пропозицією Національної академії аграрних наук і Міністерства аграрної політики та продовольства, погодженою з Міністерством економічного розвитку і торгівлі, Міністерством фінансів і Фондом державного майна, щодо передачі в оренду на конкурсних засадах у встановленому законодавством порядку цілісних майнових комплексів державних підприємств, зокрема, Державного підприємства "Дослідне господарство "Білокриницьке" Національної академії аграрних наук України.
Тобто цілісні майнові комплекси державних підприємств можуть бути передані в оренду з визначенням орендаря на конкурсних засадах, що спростовує твердження позивача про те, що він набув право на укладення договору оренди спірного цілісного майнового комплексу без проведення конкурсу.
Постановою Кабінету Міністрів України №906 від 31.08.2011 р. затверджено Порядок проведення конкурсу на право оренди державного майна (далі - Порядок), який визначає процедуру проведення конкурсу на право оренди державного майна, зокрема цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), нерухомого майна (будівель, споруд, нежитлових приміщень) та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває у державній власності (п. 1 Порядку).
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України, відповідному орендодавцеві.
Відповідно до наказу Фонду державного майна України від 15.02.2013 р. №201 "Про затвердження Переліку документів, які подаються орендодавцеві для укладення договору оренди майна, що належить до державної власності" відповідно до статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", разом із заявою про оренду цілісного майнового комплексу підприємства (організації), подаються такі документи: проект договору оренди об'єкта; копія відповідного рішення органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на концентрацію відповідно до підпункту 3.9.9.3 пункту 3.9 глави 3 Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положення про концентрацію), затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 лютого 2002 року №33-р, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 березня 2002 року за №284/6572, або копія попередніх висновків органів Антимонопольного комітету України про відсутність необхідності отримання дозволу на концентрацію; копії установчих документів орендаря/копії сторінок паспорта для фізичної особи (сторінки 1, 2 та сторінка із зазначенням останнього місця проживання).
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендодавець протягом п'яти днів після погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном (у випадках, передбачених цим Законом, - органом Антимонопольного комітету України), а в разі якщо заява про оренду майна не потребує узгодження (щодо оренди окремого індивідуально визначеного майна, крім нерухомого), протягом 15 днів після дати її реєстрації розміщує в офіційних друкованих засобах масової інформації та на веб-сайтах орендодавців оголошення про намір передати майно в оренду або відмовляє в укладенні договору оренди і повідомляє про це заявника. Протягом 10 робочих днів після розміщення оголошення орендодавець приймає заяви про оренду відповідного майна. Протягом трьох робочих днів після закінчення строку приймання заяв орендодавець своїм наказом ухвалює рішення за результатами вивчення попиту на об'єкт оренди. У разі якщо подано лише одну заяву, конкурс на право оренди не проводиться і договір оренди укладається із заявником. У разі надходження двох і більше заяв орендодавець оголошує конкурс на право оренди.
09.08.2013 р. відповідачем, шляхом розміщення відповідного оголошення на своєму веб-сайті, оголошено про намір передати в оренду цілісний майновий комплекс Державного підприємства "Дослідне господарство "Білокриницьке" Національної академії аграрних наук України". Аналогічне оголошення також було опубліковано в Урядовому кур'єрі №145 (5031) від 13.08.2013 р.
З системного аналізу норм чинного законодавства України вбачається, що на противагу твердженням позивача, надання необхідних документів, в тому числі рішень Антимонопольного комітету України, здійснюється на етапі проведення конкурсу, а вимог до заяв та підстав для їх відхилення під час процедури вивчення попиту не встановлено.
За твердженням відповідача, під час вивчення попиту, окрім заяви позивача, до відповідача надійшли заяви від ТОВ "Диметрия" та ПрАТ "Райз-Максимко", що підтверджується Протоколом №1 від 30.08.2013 р. засідання комісії з вивчення попиту на оренду державного майна цілісних майнових комплексів 16 підприємств створеної на підставі наказу №98 від 20.08.2013 р.
На підставі вказаного Президією Національної академії аграрних наук України як орендодавцем спірного цілісного майнового комплексу, прийнято постанову від 18.09.2013 р. (протокол №16), якою встановлено в десятиденний термін подати для опублікування в засобах масової інформації оголошення щодо проведення конкурсу на право оренди цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Дослідне господарство "Білокриницьке" Національної академії аграрних наук України (п. 4) (зі змінами, внесеними постановою від 25.09.2013 р. (протокол №17).
Таким чином, постанова від 18.09.2013 р. (протокол №16) в частині оголошення конкурсу на право оренди цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Дослідне господарство "Білокриницьке" Національної академії аграрних наук України не суперечить законодавству, на яке посилається позивач при зверненні з даним позовом до суду, наведені Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОСОЯ" доводи не є підставою для визнання недійсним рішення Президії Національної академії аграрних наук України від 18.09.2013 р. №16 в частині оголошення конкурсу на право оренди цілісного майнового комплексу третьої особи 1, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині є такими, що задоволенню не підлягають.
При цьому судом враховано, що звертаючись до господарського суду, позивач вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначає, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.
Натомість, вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
До господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення невизнання або оспорювання.
Отже, необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи - позивача у справі, в даному випадку - Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСОЯ".
При цьому, господарський суд зазначає, що під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивачем належними засобами доказування не доведено суду порушення з боку відповідача законних та охоронюваних інтересів позивача, а саме не подано доказів наявності спору стосовно укладення спірного договору.
Враховуючи все викладене вище в сукупності суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСОЯ".
На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСОЯ" відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення підписано 07.04.2014 р.
Головуючий суддя Ю.О. Підченко
Судді К.І. Головіна
Ю.М. Смирнова