іменем україни
9 квітня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Гвоздика П.О.,
суддів: Горелкіної Н.А., Євграфової Є.П.,
Євтушенко О.І., Іваненко Ю.Г.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності на майно за касаційною скаргою ОСОБА_5, яка діє в інтересах ОСОБА_4, на рішення апеляційного суду Житомирської області від 9 грудня 2013 року,
У березні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом, в обґрунтування якого зазначала, що 21 березня 2008 року вона під впливом замовчування обставин та обману з боку ОСОБА_4 у порушення вимог законодавства України уклала з останньою договір купівлі-продажу Ѕ частки багатофункціонального комплексу з кафе та приміщеннями готельного типу, дозвілля, фізкультурно-оздоровчого призначення загальною площею 923, 1 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1.
Посилаючись на те, що спірний договір купівлі-продажу не відповідав її волевиявленню в частині визначення його предмету, оскільки вона не мала намір відчужувати даний комплекс, просила визнати вказаний договір купівлі-продажу недійсним та визнати за нею право спільної часткової власності на Ѕ частку зазначеного багатофункціонального комплексу.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 22 серпня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 9 грудня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу частини приміщення, укладений 21 березня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, зареєстрований Житомирським міським приватним нотаріусом ОСОБА_6 в реєстрі за №5294.
У касаційній скарзі ОСОБА_5, яка діє в інтересах ОСОБА_4, просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення ним норм матеріального і процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин
Зазначеним вимогам ухвалене у справі рішення апеляційного суду не відповідає.
Судом установлено, що 15 травня 2003 року на підставі договору дарування сторони набули право власності в рівних частках по Ѕ кожен на нежиле приміщення літ. «А», а саме: приміщення першого поверху, другого поверху, третього поверху, площею 964, 6 кв.м., яке знаходиться по АДРЕСА_1.
Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 26 серпня 2004 року №503 затверджено акт державної комісії про готовність закінченої реконструкції власних нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 під багатофункціональний комплекс з кафе та приміщеннями готельного типу, дозвілля, фізкультурно-оздоровчого призначення замовників ОСОБА_3, ОСОБА_4 до експлуатації загальною площею 875, 2 кв.м.
10 листопада 2005 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності в рівних частках на багатофункціональний комплекс з кафе та приміщеннями готельного типу, дозвілля, фізкультурно-оздоровчого призначення, який розташований по АДРЕСА_1.
21 березня 2008 року між сторонами по справі був укладений договір купівлі-продажу частини приміщення, відповідно до якого позивачка передає у власність (продає), а відповідачка приймає у власність (купує) Ѕ частину багатофункціонального комплексу з кафе та приміщеннями готельного типу, дозвілля, фізкультурно-оздоровчого призначення, загальною площею 923, 1 кв. м., що знаходиться по АДРЕСА_1.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів введення його в оману щодо обставин, які мають істотне значення.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що, укладаючи спірний договір купівлі-продажу, позивачка вважала, що відчужує частину нежилого приміщення, яке має загальну площу 964, 6 кв.м. (в стані в якому воно знаходилося на момент укладення договору дарування), а не багатофункціонального комплексу площею 923, 1 кв.м., самостійно прочитати спірний договір не мала змоги, оскільки у неї поганий зір.
Проте повністю погодитися з таким висновком суду апеляційної інстанції не можна.
За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 203 ЦК України передбачено вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1−3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Відповідно до п. 3 ч. 1ст. 215 ЦПК України рішення суду складається з мотивувальної частини із зазначенням встановлених судом обставин і визначених відповідно до них правовідносин; мотивів, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти; чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким; назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
У п. 11 вказаної постанови Верховного Суду України роз'яснено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України). У цій частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Оскаржуване в касаційному порядку рішення апеляційного суду не відповідає наведеним вище вимогам.
За таких обставин колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що апеляційний суд не виконав своїх обов'язків, визначених законом, розглянув справу поверхнево та ухвалив судове рішення, яке законним і обґрунтованим визнати не можна.
Оскільки недоліки, допущені судом апеляційної інстанції, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_5, яка діє в інтересах ОСОБА_4, задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Житомирської області від 9 грудня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий П.О. Гвоздик
Судді: Н.А. Горелкіна
Є.П. Євграфова
О.І. Євтушенко
Ю.Г. Іваненко