Справа: № 810/4935/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В. Суддя-доповідач: Троян Н.М.
27 березня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Троян Н.М.,
суддів - Костюк Л.О., Твердохліб В.А.,
за участю секретаря - Костюченка М.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомплекс» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомплекс» про стягнення заборгованості, -
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року адміністративний позов задоволено.
Відповідач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.
Згідно до частини четвертої ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Відповідно до частини першої ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як свідчать матеріали справи, 21 лютого 2013 року ТОВ «Агрокомплекс» подано до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт за формою 10-ПІ від 05.02.2013 про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік, згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача за рік становила 43 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, а кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 0 осіб.
З метою стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 64372 грн 10 коп. та пені за порушення термінів сплати таких санкцій у сумі 1827 грн 54 коп., позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав доказів виконання вимог встановлених частиною першою статті 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» у повному обсязі у 2012 році, тому він зобов'язаний відповідно до закону сплатити до Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції в розмірі середньої річної заробітної плати за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом за даний період.
На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.
Дані спірні правовідносини регулюються Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року №875-ХІІ (Закон №875).
З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю (ч. 1 ст. 17 Закону №875).
Забезпечення такого права здійснюється шляхом безпосереднього звернення інваліда до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (ч. 1 ст. 18 Закону №875).
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань, а центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів приймається рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування (ч. 2, 3 ст. 18-1 Закону №875).
В свою чергу підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, а також відповідно до частини третьої статті 18 Закону №875, надавати державній службі зайнятості інформацію для організації працевлаштування інвалідів і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Статтею 19 Закону №875 передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, і організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини другої Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70 звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку (ч. 10 ст.19 Закону №875).
Також підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю (ст. 20 Закону №875).
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону (ч. 4 ст. 20 Закону №875).
Порушення термінів сплати вказаних санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2).
Так, по-перше, що стосується визначення предмета доказування у справі про стягнення адміністративно-господарської санкції за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів, то слід зазначити, що адміністративно-господарську відповідальність, передбачену статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», за своєю правовою природою слід визнати господарсько-правовою відповідальністю.
Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 ГК України).
Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Із цією нормою кореспондує стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), якою на сторони покладено обов'язок доводити ті обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення.
Аналіз норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» в чинній редакції дозволяє дійти висновку, що первинним є встановлення вини або її відсутності у діях чи бездіяльності роботодавця шляхом оцінки доказів виконання роботодавцем заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про наявність вакансій органів працевлаштування, а не обов'язок органів, визначених частиною першою статті 18 цього Закону - центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів працевлаштувати інвалідів.
При цьому, обставинами, які підлягають доказуванню у справах зазначеної категорії є: 1) створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; 2) інформування органів працевлаштування про наявність вакантних місць; 3) спрямування органами працевлаштування інвалідів до роботодавців; 4) причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів, направлених спеціальними органами.
Наразі поняття робоче місце інваліда, спеціальне робоче місце інваліда визначено статтею 1 Закону України від 06 жовтня 2005 року №2961-IV «Про реабілітацію інвалідів в Україні», і розуміється як: робоче місце інваліда - місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях; спеціальне робоче місце інваліда - окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.
Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: 1) виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць; 2) створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; 3) забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством; 4) надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів; 5) звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Судова колегія вважає за потрібне зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 року №1836 «Про реалізацію статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» потреба у створенні інваліду, зареєстрованому в державній службі зайнятості як безробітний, спеціального робочого місця або ділянки виробничої площі та вимоги до них встановлюються індивідуальною програмою реабілітації.
Фактичне робоче місце має бути створено з урахуванням фізичних можливостей певного інваліда, індивідуальних програм реабілітації.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», індивідуальна програма реабілітації - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії.
Отже, створивши таке місце, роботодавець звітує до центру зайнятості, вказуючи у звіті вимоги вакантного місця та свої вимоги до працівника.
Зокрема, Інструкцією щодо заповнення форми звітності №3-ПН «Звіт про наявність вакансій» встановлено, що підприємства, установи й організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.
Цей звіт є актом інформування органи працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів із встановленим рівнем нозології для працевлаштування на товаристві.
Обов'язок державних органів щодо працевлаштування інвалідів виникає лише після виконання підприємствами обов'язку щодо створення робочих місць і надання передбаченої законодавством про соціальну захищеність інвалідів інформації про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів.
При відсутності такої інформації, органи, визначені статтею 18 Закону №875, не можуть скористатися своїми правами.
Особи яким встановлено відповідно до довідки МСЕК інвалідність із зазначенням рекомендацій беруться на облік для працевлаштування в державній службі зайнятості, а державна служба зайнятості в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням вимог роботодавця.
В свою чергу, враховуючи вищенаведене, обов'язок підприємства працевлаштувати інваліда виникає при наявності відповідної пропозиції органів, вказаних у статті 18 Закону №875, чи у разі самостійного звернення інваліда. Безпосереднє працевлаштування інвалідів шляхом укладання трудового договору, відповідно до чинного законодавства, здійснюється підприємством, до якого направлено інваліда для працевлаштування.
Таким чином, за відсутності доказів працевлаштування інвалідів, за Товарситвом вбачається бездіяльності та протиправність його дій, що є складовими господарського правопорушення. Між тим, Товариством не доведено той факт, що ним здійснені всі залежні від нього заходи по недопущенню господарського правопорушення, а тому наявні правові підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій.
Водночас, необхідно відмітити і те, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання.
Тобто, важливим в цій ситуації є встановлення вини або її відсутності у діях чи бездіяльності роботодавця шляхом оцінки доказів виконання роботодавцем заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про наявність вакансій органів працевлаштування.
По своїй правовій природі штрафні санкції застосовуються за порушення законодавства діями чи бездіяльністю, тобто за неналежне виконання обов'язку, покладеного законом.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач, не навів жодного доказу як під час розгляду даної адміністративної справи в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції, щодо відсутності з його боку бездіяльності.
А відтак колегія суддів вважає, що ТОВ «Агрокомплекс» не вжило усіх залежних від нього заходів для організації і забезпечення працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу, чим було повністю виконано вимоги частини третьої статті 18, частин першої, другої статті 19 Закону №875.
За таких обставин, вимога Фонду про зобов'язання відповідача за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню за порушення терміну сплати вказаних санкцій на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів є обґрунтованою.
Підсумовуючи наведені обставини та аналізуючи законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що неналежне виконання відповідачем вимог чинного законодавства негативно впливає на фактичну реалізацію положень Конституції України й суттєво зачіпає інтереси держави, наносить шкоду законним правам та інтересам громадян, які потребують соціального захисту.
Згідно до частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомплекс» - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року - без змін.
Ухвала апеляційної інстанції за наслідками її перегляду, набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя: Н.М. Троян
Судді: Л.О. Костюк,
В.А. Твердохліб
.
Головуючий суддя Троян Н.М.
Судді: Костюк Л.О.