79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
07.04.09 Справа № 20/1
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючого судді Юрченка Я.О.
суддів Якімець Г.Г.
Зварич О.В.
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «Фарт-Сервіс», м.Рівне
на рішення Господарського суду Рівненської області 16.02.2009р.
у справі № 20/1
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Альцест-Львів», м.Львів
до відповідача Приватного підприємства «Фарт-Сервіс», м.Рівне
про стягнення 53636,76 грн.
За участю представників сторін:
позивача: Сидор В.І.
відповідача: не з'явився.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 16.02.2009р. у справі № 20/1 задовоено позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Альцест-Львів», м.Львів та стягнуто з Приватного підприємства «Фарт-Сервіс», м.Рівне на користь позивача 48760,69 грн. заборгованості, 4876,07 грн. штрафу, 536,40 грн. витрат по держмиту та 118 грн. витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.
При прийнятті рішення місцевий господарський суд виходив з приписів ст.ст.11, 509, 525, 526, 527, 530, 546-551, 610, 611 ЦК України, ст.ст.193, 216 ГК України та того, що відповідач порушив визначені договором строки погашення боргу, чим вчинив порушення зобов'язання перед позивачем по договору; за прострочення боргу договором передбачено сплату штрафу.
Не погоджуючись з рішенням суду, скаржник, відповідач у справі, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати з підстав неповного з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального та права, у позові відмовити, з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Відповідач участі уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечив, хоч був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.
Виходячи з приписів ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами за відсутності представника позивача.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та представник позивача в судовому засіданні проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Розглянувши доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої і апеляційної інстанцій, що 01.07.2008р. сторони уклали Договір про визнання боргу, згідно з пунктом 1.1 якого: у відповідності з Договором сторони підтверджують та заявляють, що боржник (відповідач), здійснюючи торгівельну закупівельну діяльність з кредитором (позивачем), заборгував кредитору 49260,69 грн. згідно з Актом взаєморозрахунків станом на 30.06.2008р. за товарно-матеріальні цінності; Акт взаєморозрахунків додається і є невід'ємною частиною Договору.
Згідно з Актом взаєморозрахунків станом на 30.06.2008р., заборгованість відповідача перед позивачем станом на дату підписання даного акту становила 49260,69 грн.
Відповідно до пункту 2.1 Договору: боржник (відповідач) підтвердив, що здійснюючи торгівельну закупівельну діяльність з кредитором (позивачем), заборгував кредитору 49260,69 грн. та підтвердив за собою борг перед кредитором, згідно з Актом взаєморозрахунків, в розмірі 49260,69 грн.
Згідно з пунктом 2.1 Договору: боржник зобов'язався виконати покладений на нього, відповідно до Договору, обов'язок погасити борг в наступні терміни: до 30.07.2008р. в сумі 10000 грн.; до 30.08.2008р. в сумі 15000 грн.; до 30.09.2008р. в сумі 15000 грн.; до 15.10.2008р. в сумі 9260,64 грн.
У відповідності до пункту 2.2 Договору, сторони погодили кінцевий термін погашення боргу -15.10.2008р.
Після спливу кінцевого терміну погашення боргу, визначеного пунктом 2.2 Договору, відповідач частково сплатив позивачу заборгованість в сумі 500 грн.
Таким чином, на момент заявлення позову заборгованість відповідача перед позивачем по договору становила 48760,69 грн.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як встановлено абзацом 1 ст.530 Цивільного кодексу України: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Виходячи з наведеного, відповідач, порушивши строки погашення боргу, визначені Договором, вчинив порушення зобов'язання перед позивачем по договору.
Докази погашення боргу в загальній сумі 48760,69 грн.у матеріалах спарви відсутні та відповідачем не подані. Відтак, виходячи з приписів статтей 11, 509, 525, 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, статтей 193, 198 Господарського Кодексу України, позовні вимоги про стягнення 48760,69 грн. правомірно задоволені судом, як такі, що ґрунтуються на Договорі та законі.
Згідно з ч.1 ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Пунктом 3.2 Договору встановлено, що: у випадку прострочення боргу більше ніж на 15 календарних днів (від терміну вказаному в пункті 2.2 Договору), відповідач сплачує позивачу договірний штраф у розмірі 10% простроченої заборгованості.
У відповідності до пункту 2.2 Договору, сторони погодили кінцевий термін погашення боргу -15.10.2008р.
Таким чином, в силу дії пунктів 2.2, 3.2 Договору, при несплаті відповідачем в строк до 30.10.2008р. заборгованості визначеної Договором, 31.10.2008р. на відповідача накладається штраф у розмірі 10% простроченої заборгованості. Відтак, виходячи з наведеного та ст.ст.546-551, 611 Цивільного кодексу України вимога позивача позивача про стягнення з відповідача 4876,07 грн. штрафу, що дорівнює 10% від простроченої заборгованості на момент подачі позовної заяви до суду, є обґрунтованою та правомірно задоволена судом першої інстанції.
Довід скаржника про те, що судом першої інстанції невірно витлумачено норму ч.2 ст.625 ЦК України, що застосована судом до вирішення спору, не заслуговує на увагу, оскільки вказана норма при вирішенні спору не застосовувалась, так як позивач не заявляв вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
Довід скаржника про те, що судом першої інстанції при вирішенні спору не застосовано норми ч.1 ст.256 ЦК України, яка підлягала застосуванню, також не приймається судом до уваги, оскільки строки позовної давності при зверненні до суду позивем не пропущені, укладення між відповідачем та позивачем договору про визнання боргу від 01.07.2008р. та сплата відповідачем частини боргу в сумі 500 грн. є діями відповідача, що свідчать про визнання ним боргу, а отже і про переривання перебігу позовної давності у відповідності до ч.1 ст.264 ЦК України.
Відтак, виходячи з того, що доводами апеляційної скарги правомірності висновків суду першої інстанції щодо задоволення позову не спростовано, обставин, які відповідно до ст.104 ГПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції в порядку ст.ст.33, 34 ГПК України скаржником не доведено, а оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами та матеріалами справи, апеляційний господарський суд вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Тому керуючись ст.ст.99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд-
Рішення Господарського суду Рівненської області від 16.02.2009р. у справі № 20/1 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства «Фарт-Сервіс», м.Рівне - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.
Головуючий суддя Юрченко Я.О.
Суддя Якімець Г.Г.
Суддя Зварич О.В.