25 березня 2014 року м. Київ К/9991/6890/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Голубєвої Г.К.
Карася О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Комунального підприємства «Діловий центр» Чернігівської обласної ради
на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 червня 2010 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2011 року
у справі № 2а-947/10/2570
за позовом Комунального підприємства «Діловий центр» Чернігівської обласної ради
до Державної податкової інспекції у м. Чернігові
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -
Комунальне підприємство «Діловий центр» Чернігівської обласної ради (далі -
КП «Діловий центр» Чернігівської обласної ради; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові (далі - ДПІ у м. Чернігові; відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0000742320/0 від 12 лютого 2010 року та № 0000581720/0 від 16 лютого 2010 року.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 червня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2011 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення № 0000581720/0 від 16 лютого 2010 року в частині визначення КП «Діловий центр» Чернігівської обласної ради суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 40,95 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, КП «Діловий центр» Чернігівської обласної ради, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 червня 2010 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2011 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким визнати нечинними оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи в межах доводів касаційної скарги відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку КП «Діловий центр» Чернігівської обласної ради з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2006 року по 30 вересня 2009 року, за результатами якої складено акт № 63/23/33469496 від 03 лютого 2010 року.
На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у м. Чернігові прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000742320/0 від 12 лютого 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 439,00 грн. (959,00 грн. - основний платіж, 480,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0000581720/0 від 16 лютого 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 997,65 грн. (332,55 грн. - основний платіж, 665,10 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5, пункту 10.1 статті 10, підпункту 11.2.3 пункту 11.2 статті 11 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат вартості автотранспортних послуг, не підтверджених належним чином оформленими первинними документами, а саме - товарно-транспортними накладними.
Також, контролюючий орган дійшов висновку про порушення КП «Діловий центр» Чернігівської обласної ради пункту 1.15 статті 1, пункту 7.1 статті 7, підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8, підпункту 9.12.2 пункту 9.12 статті 9, підпункту «а» пункту 19.2 статті 19, підпункту 20.3.2 пункту 20.3 статті 20 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 889-IV) у зв'язку з неутриманням та неперерахуванням до бюджету податку з доходів фізичних осіб із виплачених, зокрема, Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 коштів за виконані роботи з установки кондиціонера.
Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000742320/0 від 12 лютого 2010 року, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Отже, за змістом наведених законодавчих норм транспортні послуги для віднесення їх вартості до складу валових витрат мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення відповідної господарської операції.
Згідно з пунктом 11.1 розділу 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Правила), основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.
Розділом 1 Правил визначено, що товарно-транспортною документацією є комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу. Товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
А відтак, враховуючи ненадання позивачем товарно-транспортних накладних як обов'язкових первинних документів бухгалтерського обліку, які, відповідно, підтверджують реальність здійснення даного виду господарських операцій, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про законність прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення № 0000742320/0 від 12 лютого 2010 року слід визнати правильним.
В свою чергу, відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000581720/0 від 16 лютого 2010 року в частині визначення КП «Діловий центр» Чернігівської обласної ради суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 956,70 грн., суди попередніх інстанцій виходили з непов'язаності отриманого ФОП ОСОБА_3 доходу від виконання робіт з установки кондиціонера з його видами підприємницької діяльності, вказаними у Свідоцтві про сплату єдиного податку, а тому, на думку судів, такий доход необхідно оподатковувати за загальними правилами, встановленими Законом № 889-IV, з покладенням на позивача статусу податкового агента.
Із зазначеними доводами погодитись не можна, виходячи з таких підстав.
Відповідно до пункту 1.15 статті 1 Закону № 889-IV податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.
Згідно з підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону № 889-IV податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.
Підпунктом 9.12.1 пункту 9.12 статті 9 Закону № 889-IV передбачено, що оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.
Так, відповідно до абзаців 1, 3, 8 статті 2 Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Указ № 727/98) суб'єкти малого підприємництва-фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.
У разі коли фізична особа-суб'єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.
Доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.
Згідно із статтею 4 Указу № 727/98 форма та порядок видачі Свідоцтва про право сплати єдиного податку встановлюються Державною податковою адміністрацією України і є єдиними на всій території України.
Для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єкт малого підприємництва подає письмову заяву до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації.
При цьому положеннями Указу № 727/98 не передбачено обов'язку суб'єкта малого підприємництва, який бажає перейти на спрощену систему оподаткування, обирати вичерпний перелік видів підприємницької діяльності, якими він планує займатися.
Преамбулою Указу № 727/98 в редакції Закону України від 25 березня 2005 року № 2505-IV «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деякі інші законодавчі акти України» установлено, що з 01 липня 2005 року до прийняття Закону України «Про спрощену систему оподаткування» даний Указ застосовується з урахуванням того, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва не поширюється на: суб'єктів підприємницької діяльності, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу (в тому числі діяльність, пов'язану із влаштуванням казино, інших гральних місць (домів), гральних автоматів з грошовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (у тому числі державних) та розіграшів з видачею грошових виграшів у готівковій або майновій формі), здійснюють обмін іноземної валюти; суб'єктів підприємницької діяльності, які є виробниками підакцизних товарів, здійснюють господарську діяльність, пов'язану з експортом, імпортом та оптовим продажем підакцизних товарів, оптовим та роздрібним продажем підакцизних пально-мастильних матеріалів; суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють: видобуток та виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення; оптову, роздрібну торгівлю промисловими виробами з дорогоцінних металів, що підлягають ліцензуванню відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».
Інших обмежень щодо видів підприємницької діяльності, під час здійснення яких не може застосовуватись спрощена система оподаткування, обліку та звітності, чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачено.
Отже, суб'єкт малого підприємництва має право займатись будь-якими видами підприємницької діяльності, за винятком тих, що не можуть здійснюватись з використанням спрощеної системи оподаткування в силу прямої законодавчої заборони, а встановлення додаткових обмежень, зокрема, Порядком видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 29 жовтня 1999 року № 599 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є неправомірним.
У разі ж отримання суб'єктом підприємницької діяльності доходів поза межами діяльності, яка підпадає під пільговий режим оподаткування, їх слід оподатковувати у відповідності з положеннями Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що, в свою чергу, виключає наявність у позивача статусу податкового агента під час придбання у ФОП ОСОБА_3 робіт з установки кондиціонера.
Крім того, суди в даній справі розглядали вимогу про визнання податкових повідомлень-рішень нечинними. Однак, такий спосіб захисту (вимога про визнання акту нечинним), як випливає із системного аналізу статей 105, 162, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, може стосуватись лише випадків оскарження нормативно-правового акту, який стає нечинним, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, з дати набрання відповідним рішенням законної сили. Індивідуального ж акту, яким є податкове повідомлення-рішення, може стосуватись вимога про визнання протиправним (недійсним, скасування). В такому випадку протиправність (недійсність, скасування) індивідуального акту виникає, у разі набрання рішенням суду законної сили, з моменту його прийняття.
Відповідно до статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, рішення суду апеляційної інстанції слід скасувати, а рішення суду першої інстанції - змінити.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Комунального підприємства «Діловий центр» Чернігівської обласної ради задовольнити частково.
Скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2011 року.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 червня 2010 року змінити в частині відмови в задоволенні позову про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000581720/0 від 16 лютого 2010 року в частині визначення Комунальному підприємству «Діловий центр» Чернігівської обласної ради суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 956,70 грн.
Прийняти в цій частині нову постанову, якою позов задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000581720/0 від 16 лютого 2010 року в частині визначення Комунальному підприємству «Діловий центр» Чернігівської обласної ради суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 956,70 грн.
В решті постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 червня 2010 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Голубєва Г.К.
Карась О.В.