"20" березня 2014 р. м. Київ К/800/51634/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Білуги С.В.,
суддів Гаманка О.І.,
Загороднього А.Ф.
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Овідіопольського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, третя особа: ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
встановила:
У липні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Овідіопольського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, третьої особи: ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року, в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на допущені судом першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225- 229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судового рішення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 27.08.2009 № 361о/с, підполковника міліції ОСОБА_2, було зараховано у розпорядження Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, увільнивши від посади заступника начальника відділу -начальника міліції громадської безпеки Овідіопольського РВ ГУМВС України в області, з 25.08.2009. Пунктом 2 наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 22.10.2009 № 992 "Про покарання співробітників Овідіополського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області", за грубе порушення вимог Конституції України статей 7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, статей 2, 3, 10 Закону України "Про міліцію", Етичного кодексу працівників органів внутрішніх справ України, що виразилось у порушенні конституційних прав громадян, побоях і мордуваннях ОСОБА_5 та завданні істотної шкоди інтересам служби, під час перебування на посаді заступника начальника відділу -начальника міліції громадської безпеки Овідіополського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, підполковника міліції ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ за статтею 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (за дискредитацію). Наказом начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 29.10.2009 № 459 о/с, підполковника міліції ОСОБА_2, який знаходився у розпорядженні Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в області 28.10.2009, було звільнено у відставку з органів внутрішніх справ за пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (за дискредитацію).
Судами встановлено та не заперечується ОСОБА_2, що про своє звільнення позивач дізнався у жовтні 2009 року.
Разом з цим, з адміністративним позовом до суду про скасування наказів від 22.10.2009 № 992, та від 29.10.2009 № 459 о/с ОСОБА_2 звернувся до суду лише у липні 2010 року, тобто з пропущенням, строку для звернення до адміністративного суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем без поважних причин було пропущено встановлений статтею 233 Кодексу законів про працю України строк звернення до суду з даним позовом.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
Статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені строки звернення до адміністративного суду.
Згідно частини 1 цієї статті адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
В пункті 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 06.03.2008 № 2 міститься роз'яснення про те, що при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України. Тому громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби -у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Відповідно до частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення -в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Згідно з приписами частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) порушення строку звернення до суду є підставою для відмови у задоволені позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
За таких обставин, враховуючи відсутність належних доказів про поважність причин пропуску строку та враховуючи, що відповідач наполягав на застосуванні положень статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Овідіопольського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, третя особа: ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Білуга
Судді О.І. Гаманко
А.Ф. Загородній