"24" березня 2014 р. м. Київ К/9991/27546/12
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Ланченко Л.В.
Цвіркуна Ю.І.
за участю секретаря Ковтун О.С.
представника позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва Державної податкової служби
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012
у справі № 2а-10065/112670
за позовом ОСОБА_3
до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 13.10.2011 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012 постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення форми «Ф» ДПІ у Оболонському районі м.Києва від 18.06.2010 № 0005231702/0.
ДПІ у Оболонському районі м.Києва ДПС, яка була правонаступником ДПІ у Оболонському районі м.Києва, подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права: п.п. 4.2.2 п. 4.2, п.п. 4.3.18 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV, ст. 81, ч. 3 ст. 116, ст. 118 Земельного кодексу України, наголошуючи на тому, що одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, не є отриманням у власність таких земельних ділянок у процесі приватизації згідно з нормами земельного законодавства, про які йдеться в п.п. 4.3.18 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.
Рішенням Ригівської сільської ради Лохвицького району Полтавської області від 27.11.2007 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації по передачі у власність земельної ділянки громадянинові ОСОБА_3» надано дозвіл на виготовлення технічної документації по безоплатній передачі у власність земельної ділянки, яка знаходиться в АДРЕСА_1 загальною площею 1,20 га, для ведення особистого селянського господарства.
Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 14.10.2009, укладеним між ОСОБА_3 та ТОВ «Земля-Ресурс», ОСОБА_3 продав останньому земельну ділянку, загальною площею 1,200 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, для ведення особистого селянського господарства. За складом угідь земельна ділянка належить до ріллі.
Вказана земельна ділянка належала на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 605887 від 28.09.2009, виданого відповідно до рішення 9 сесії 5 скликання Ригівської сільської ради від 27.11.2007. В графі «цільове призначення земельної ділянки» Державного акту на право власності на земельну ділянку зазначено: «для ведення особистого селянського господарства».
ОСОБА_3 подав до податкового органу декларацію про доходи, одержані у 2009 році, в розділі 1.2. якої задекларував доход від продажу земельної ділянки в сумі 41808996,00 грн.
Відповідачем складено податкове повідомлення-рішення від 18.06.2010 № 0005231702/0 про визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 2090449,80 грн. Підставою для визначення цього податкового зобов'язання слугували висновки відповідача про порушення позивачем вимог п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV, що полягало у неоподаткуванні за ставкою 5 % доходу від продажу вказаної вище земельної ділянки.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до п.п. 4.3.18 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV сума доходу, отриманого таким платником податку внаслідок відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв), майнових паїв, безпосередньо отриманих у власність у процесі приватизації згідно з нормами земельного законодавства, не включається до складу місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку.
При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та правової оцінки встановленим обставинам суд касаційної інстанції виходить з такого.
Пунктом 1.2 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі Закону № 889-IV) визначено, що доходом фізичної особи є сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.
Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону № 889-IV об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний оподатковуваний дохід; чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року; доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті; іноземні доходи.
Згідно з п.п. 4.3.18 п. 4.3 ст. 4 Закону № 889-IV до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається, зокрема, сума доходу, отриманого таким платником податку внаслідок відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв), майнових паїв, безпосередньо отриманих ним у власність у процесі приватизації згідно з нормами земельного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі ЗК України) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Згідно з п. «а» ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Пунктом «б» ч. 1 ст. 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Частиною 3 ст. 116 ЗК України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Статтею 118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, в т.ч. частиною 6 цієї норми передбачено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, зацікавленими в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, тощо.
У рішенні від 13.12.2000 у справі № 1-16/2000 (справа про визначення способу малої приватизації) Конституційний Суд України вказав, що одним із способів зміни форми власності є приватизація, в процесі якої відбувається відчуження на користь фізичних або юридичних осіб майна, що є державною чи комунальною власністю, та майна, що належить Автономній Республіці Крим.
Таким чином, одержання земельних ділянок із земель державної комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом, є способом одержання таких земельних ділянок громадянами у власність у процесі приватизації згідно з нормами земельного законодавства.
Відповідно, на доход, отриманий позивачем внаслідок відчуження зазначених земельних ділянок, поширюються положення п.п. 4.3.18 п. 4.3 ст. 4 Закону № 889-IV щодо невключення його до складу місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку.
Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України в порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
Судді Л.В. Ланченко
Ю.І. Цвіркун