03 березня 2014 року м. Київ К-22565/10
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого Ланченко Л.В.
суддів Пилипчук Н.Г.
Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Востокстрой»
на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.06.2010
у справі №2а-199/10/1270
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Востокстрой»
до Державної податкової інспекції в м.Лисичанську Луганської області
про визнання недійсним та нечинним податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 02.03.2010 позов задоволено. Визнано недійсним та нечинним податкове повідомлення-рішення №0001072301/0 від 09.12.2009 в частині податкових зобов?язань у розмірі 211044 грн., у т.ч. основний платіж 140696 грн. штрафні санкції 70348 грн.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.06.2010 постанову Луганського окружного адміністративного суду від 02.03.2010 скасовано. Прийнято нову про відмову в позові.
У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Відповідачем проведена виїзна планова перевірка з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 по 30.09.2009, за результатами якої було складено акт №86/2301-32060254 від 03.12.2009.
За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення вимог пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні податкового кредиту за операціями з ПП «Ефа Груп», що стало підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення №0001072301/0 від 09.12.2009 про визначення податкових зобов?язань з податку на додану вартість в сумі 251506 грн., у т.ч. основний платіж 162397 грн. та штрафні (фінансові) санкції 89109 грн.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, обґрунтовував свої висновки тим, що Закон України «Про податок на додану вартість» не передбачає відповідальності платника податків по зобов'язанням інших платників податків. Сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням безпосередньо продавця товару і саме продавець товару несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету. На час існування господарських взаємовідносин ПП «Ефа Груп» мало статус юридичної особи, свідоцтво платника податку на додану вартість.
Однак, судова колегія знаходить правильним висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту за наслідками господарських операцій з ПП «Ефа Груп» з огляду на не підтвердження їх реального характеру.
Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Відповідно до приписів підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то, відповідно до пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 цього Закону, сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
При цьому, про відсутність факту здійснення господарської операції та необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:
- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
- облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;
- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.
Тобто, відсутність фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції: наявність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень як платника, так і контрагента, які б свідчили про наявність товарного характеру операцій, унеможливлюють висновок щодо реальності придбанням товарів (робіт, послуг), фактичного та обґрунтованого понесення позивачем витрат з їх придбання, наявності правових та фактичних підстав для віднесення сум до складу податкового кредиту.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем надано до перевірки первинні документи бухгалтерського обліку, які є формально складеними та не підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Ефа Груп», оскільки останнє, як підрядник, не мало відповідних трудових ресурсів (персоналу) та основних фондів, матеріальних ресурсів для виконання будівельних робіт, визначених в договорі від 26.01.2007 з реконструкції жилого корпуса №2 МЦВ «Юність» в м.Алушті.
Зі змісту договору субпідряду та актів приймання виконаних робіт, підписаних між позивачем та ПП «Ефа Груп», вбачається, що їх предметом був великий масив багатопрофільних та багатофункціональних робіт на об'єкті - МЦВ «Юність» в м.Алушті, що з урахуванням обсягу та специфіки цих операцій потребувало наявності у підрядника виробничих потужностей (у тому числі спеціального обладнання та інструментів) та наявності кваліфікованих працівників, у той час як кількість працюючих у ПП «Ефа Груп» з часу реєстрації та у періоді, за який проводилась перевірка ТОВ НВП «Востокстрой», становила одна особа - директор ОСОБА_2, офісних та складських приміщень ПП «Ефа Груп» не мало, основні фонди відсутні.
Вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 18.02.2009, визнано винним засновника ПП «Ефа Груп» ОСОБА_2 у скоєнні злочину, передбаченого ст.27, ч.2 ст.205 КК України.
Доводи касаційної скарги правильності висновків суду апеляційної інстанції не спростовують. Наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.
Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку-учасників відповідної операції.
За встановлених обставин судова колегія не вбачає порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права на які посилається позивач у касаційній скарзі, та підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції, з наведених в ній мотивів.
Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Востокстрой» відхилити, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.06.2010 залишити без змін.
Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.
Головуючий Л.В.Ланченко
Судді Н.Г.Пилипчук
Ю.І.Цвіркун