25 березня 2014 року м. Київ К/9991/1475/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Голубєвої Г.К.
Карася О.В.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Роменської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області
на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року
у справі № 2а-542/10/1870
за позовом Підприємства Роменської райспоживспілки «Коопзаготпром»
до Роменської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області
про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Підприємство Роменської райспоживспілки «Коопзаготпром» (далі - Підприємство Роменської РСС «Коопзаготпром»; позивач) звернулось до суду з позовом до Роменської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області (далі - Роменська МДПІ Сумської області; відповідач) про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000392301/0 від 28 липня 2009 року та № 0000392301/1 від 01 жовтня 2009 року.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 25 червня 2010 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано правомірністю прийняття контролюючим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року апеляційну скаргу Підприємства Роменської РСС «Коопзаготпром» задоволено. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25 червня 2010 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Визнано недійсними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000392301/0 від 28 липня 2009 року та № 0000392301/1 від 01 жовтня 2009 року.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, відповідач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права ставиться питання про скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову.
В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку Підприємства Роменської РСС «Коопзаготпром» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2008 року по 31 березня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2008 року по 31 березня 2009 року, за результатами якої складено акт № 00419/2301/01785871 від 17 липня 2009 року.
На підставі зазначеного акту перевірки Роменською МДПІ Сумської області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000392301/0 від 28 липня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 50 961,29 грн. (37 174,16 грн. - основний платіж, 13 787,13 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
За результатами адміністративного оскарження, остаточно прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000392301/1 від 01 жовтня 2009 року.
Перевіркою встановлено порушення позивачем підпунктів 4.1.1, 4.1.3 пункту 4.1 статті 4, підпунктів 7.4.1, 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) у зв'язку із заниженням валового доходу внаслідок реалізації продуктів харчування та промислових товарів фізичним особам-підприємцям, які не є платниками податку на прибуток, за цінами, нижчими за звичайні ціни, що діяли на дати продажу таких товарів.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 334/94-ВР доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.
Згідно з підпунктом 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону № 334/94-ВР положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.
Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).
Відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом № 334/94-ВР, покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.
Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.
Підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак, при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу.
Відповідно до пункту 13 Указу Президента України від 23 липня 1998 року № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.
Отже, з'ясування рівня звичайних цін має відбуватись відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватись уповноваженим державним органом. В свою чергу, як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач не звертався до уповноваженого державного органу із запитом про надання інформації щодо рівня звичайних цін на реалізовані позивачем в період з квітня 2008 року по березень 2009 року продукти харчування та промислові товари, а висновок про заниження Підприємством Роменської РСС «Коопзаготпром» рівня звичайних цін зроблено контролюючим органом виключно з огляду на те, що аналогічні товари основним покупцям (споживчим товариствам) реалізовувались позивачем з націнкою 8 відсотків, в той час як фізичним особам-підприємцям без торгової націнки, а за ціною придбання.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не доведено правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що, з урахуванням приписів частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для визнання їх недійсними та скасування.
За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Роменської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області відхилити, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Голубєва Г.К.
Карась О.В.