"11" березня 2014 р. м. Київ К/9991/32/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Голубєвої Г.К.
Карася О.В.
за участю секретаря судового засідання: Горголь І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Транс-Сервіс»
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року
у справі № 2а-3658/10/0670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Транс-Сервіс»
до Державної податкової інспекції у м. Житомирі
про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 15 червня 2010 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Транс-Сервіс» (далі - ТОВ «Вест Транс-Сервіс»; позивач) до Державної податкової інспекції у м. Житомирі (далі - ДПІ у м. Житомирі; відповідач) задоволено. Визнано протиправними дії ДПІ у м. Житомирі з проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Вест Транс-Сервіс» в період з 26 березня 2010 року по 29 березня 2010 року. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001012301/1 від 18 травня 2010 року.
Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю у відповідача підстав для призначення та проведення позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Вест Транс-Сервіс», так як позивачем своєчасно надано відповідь на запит контролюючого органу.
Також, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність включення товариством до складу податкового кредиту в грудні 2009 року сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних попередніх звітних періодів.
Не погодившись з постановою Житомирського окружного адміністративного суду, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року апеляційну скаргу ДПІ у м. Житомирі задоволено. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15 червня 2010 року скасовано. В задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права ставиться питання про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року та залишення в силі постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 15 червня 2010 року.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Вест Транс-Сервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при нарахуванні податкових зобов'язань та податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість за грудень 2009 року, за результатами якої складено акт № 1783/23-1/31398827 від 29 березня 2010 року.
На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у м. Житомирі прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001012301/0 від 15 квітня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 733 524,00 грн. (523 946,00 грн. - основний платіж, 209 578,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
За результатами адміністративного оскарження, скаргу позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001012301/1 від 18 травня 2010 року.
Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу Товариством з обмеженою відповідальністю «МЖК «Конкріт» ЛТД у попередніх звітних періодах, а саме - в листопаді 2007 року та лютому 2008 року.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції про задоволення позову та відмовляючи в його задоволенні, суд апеляційної інстанції виходив з ненадання платником вичерпних пояснень та їх документального підтвердження на поставлені ДПІ у м. Житомирі в направленому запиті питання, що виключає можливість визнання протиправними дій відповідача з проведення документальної невиїзної перевірки товариства.
Також, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про те, що відповідачем доведено, а позивачем не спростовано правомірність спірного податкового повідомлення-рішення.
Разом з тим, висновки судів як першої, так і апеляційної інстанцій є передчасними, виходячи з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 11 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 509-XII) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі).
Згідно з пунктами 1, 5 частини 6 статті 11-1 Закону № 509-XII позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться, зокрема, у разі коли за наслідками перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків законів України про оподаткування, валютного законодавства, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту; у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.
Відтак в розглядуваній ситуації слід перевірити надання позивачем повного пакету витребуваних контролюючим органом документів.
При цьому варто враховувати, що порушення процедури призначення податкової перевірки, у разі якщо такі порушення спричинили неналежне з'ясування обставин вчинення податкового правопорушення чи позбавили платника податку змоги надати підтвердження законності своїх дій, можуть розглядатись як підстава для звільнення платника від фінансової відповідальності (штрафів), яка застосовується до платника у випадку визначення податкових зобов'язань контролюючим органом. У відповідних випадках суди не позбавлені повноважень визнати протиправним та скасувати спірне податкове повідомлення-рішення частково, в частині визначення суми штрафних (фінансових) санкцій, залишивши при цьому в силі оскаржуваний індивідуальний акт щодо основної суми податкового зобов'язання з відповідного податку (збору), оскільки, за приписами статті 67 Конституції України належна сплата суми податку або збору є конституційним обов'язком платника відповідного податку (збору).
Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).
Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.
Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Таким чином, якщо платник не скористався правом подачі заяви, передбаченим підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, та не звернувся до контролюючого органу із скаргою, то він не має права включати до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, не підтверджену податковою накладною.
У випадку ж, коли право платника податку на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми податку на додану вартість, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в межах строку давності, встановленого підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Водночас слід враховувати, що правоутворюючим фактом, з яким податкове законодавство пов'язує виникнення у платника права на формування даних податкового обліку, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг). За відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми податку на додану вартість не можуть включатись до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених первинних документів або сплати грошових коштів.
А відтак, судам необхідно з'ясувати характер та зміст операцій, які стали підставою для виникнення у позивача права на оспорювану суму податкового кредиту з податку на додану вартість, дослідити усі первинні документи, встановити наявність у контрагента основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для здійснення обумовлених поставок, та на підставі встановлених обставин зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками операцій.
З огляду на те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі з метою об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.
При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Транс-Сервіс» задовольнити частково.
Скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15 червня 2010 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Голубєва Г.К.
Карась О.В.