"18" березня 2014 р. м. Київ К/800/14221/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Білуги С.В.,
суддів Гаманка О.І.,
Загороднього А.Ф.,
та секретаря Бруя О.Д.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про скасування наказів та поновлення на посаді,-
встановила:
У жовтні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про скасування наказів та поновлення на посаді.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2012 року - без змін.
ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2013 року скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Перевіривши наведені доводи в касаційних скаргах, рішення судів щодо застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 з 01.09.2001 проходив службу в органах внутрішніх справ України та мав спеціальне звання капітана міліції. З 14.10.2011 позивач проходив службу на посаді старшого слідчого відділу особливо важливих справ та злочинів, вчинених організованими групами та злочинними організаціями слідчого управління УМВС Полтавської області.
01 жовтня 2012 року слідчим органів внутрішніх справ відділу нагляду за виконанням законодавства у сфері запобігання і протидії корупції та досудовим слідством управлінням Прокуратури Полтавської області було винесено постанову про порушення кримінальної справи стосовно ОСОБА_2 за фактом зловживання службовим становищем та службового підроблення, за ознаками злочинів, передбачених частиною 3 статті 364, частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України.
За фактом порушення кримінальної справи, УМВС України в Полтавській області було призначено службове розслідування відносно старшого слідчого відділу розслідування особливо важливих справ та злочинів учинених організованими групами і злочинними організаціями, капітана міліції ОСОБА_2 за результатами проведення якого складено висновок від 08.10.2012.
08 жовтня 2012 року УМВС України в Полтавській області прийнято наказ №1552, яким ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу старшого слідчого відділу особливо важливих справ та злочинів, вчинених організованими групами та злочинними організаціями слідчого управління УМВС Полтавської області. З даним наказом позивач ознайомлений 18.10.2012, про що свідчить його підпис на даному наказі. На підставі вказаного вище наказу, відповідачем 19 жовтня 2012 року було прийнято наказ № 342 о/с, яким ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ згідно пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (за вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу).
Відповідно до пункту 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ.
Статтею 2 Закону України «Про міліцію» передбачено, що основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.
Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Статтею 2 цього Статуту передбачено, що дисциплінарний проступок - це невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
Вимогами статті 7 вищевказаного Статуту встановлено, що службова дисципліна України базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу, зокрема дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників, з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.
Відповідно до пункту 6 статті 12 Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень, як звільнення з посади.
Вимогами статті 14 вищевказаного Статуту передбачено, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.
Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.
При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.
Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
За результатами службового розслідування було встановлено, що 02.10.2012 з Прокуратури Полтавської області надійшла постанова від 01.10.2012 про порушення кримінальної справи № 12121009098 відносно старшого слідчого відділу особливо важливих справ та злочинів, вчинених організованими групами та злочинними організаціями слідчого управління УМВС Полтавської області ОСОБА_2 за ознаками злочинів, передбаченого частиною 3 статті 364, частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України. Згідно вказаної постанови до Прокуратури Полтавської області надійшли матеріали перевірки за фактом фальсифікації матеріалів кримінальної справи № 10210281 за частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, що була порушена позивачем на підставі заяви ОСОБА_3 про крадіжку невідомими особами майна у її будинку. Так, після проведення деяких слідчих дій, ОСОБА_2, зловживаючи службовим становищем та діючи в інтересах гр. ОСОБА_4, з метою непритягнення останнього до кримінальної відповідальності за тяжкий злочин, підриваючи авторитет та дискредитації правоохоронного органу (міліції), незаконно вилучив з вказаної кримінальної справи та приховав від подальшого слідства матеріали, які вказували на причетність гр. ОСОБА_4 до скоєного злочину, а саме: протокол з місця події від 24.04.2010, в якому відображено факт вилучення фрагменту сорочки зі слідами крові; пояснення і протокол допиту підозрюваного ОСОБА_5, де останній вказав, що вчинив злочин із гр. ОСОБА_4; протокол про відібрання зразків крові гр. ОСОБА_4; постанову про призначення судово-імунологічних експертиз та їх висновки від 06.08.2010 № 600та від 23.02.2011 № 234, якими встановлено походження крові на сорочці від гр. ОСОБА_4 з метою знищення доказів причетності ОСОБА_4 до злочину слідчий ОСОБА_2 склав завідомо неправдивий протокол огляду місця події від 24.04.2010, до якого вніс неправдиві відомості про те, що 24.04.2010 під час огляду будинку ОСОБА_3 фрагмент сорочки зі слідами крові не виявлявся і не вилучався. Цей протокол він долучив до матеріалів кримінальної справи № 10210281, яку на підставі постанови від 19.05.2011 передав за підслідністю до слідчого відділу ПМУ УМВС в Полтавській області.
За підсумками проведеного службового розслідування зазначені дії позивача були розцінені, як вчинення проступку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу та є несумісним з перебуванням в органах внутрішніх справ.
Підставою для звільнення позивача визначено пункт 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, відповідно до норм якого, особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ.
Пунктом 67 вказаного Положення (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що особи рядового і начальницького складу, засуджені за вчинення злочину (в тому числі і без позбавлення спеціального звання), підлягають звільненню зі служби в органах внутрішніх справ після вступу в законну силу вироку суду.
Отже, вчинення злочину та скоєння вчинку, що дискредитує звання працівника органів внутрішніх справ, є окремими самостійними підставами для звільнення зі служби.
Посилання позивача, що постанова про порушення кримінальної справи не є підставою для звільнення, а звільнення можливе лише за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, є безпідставними, оскільки відсутність кримінальної відповідальності за вчинення певних дій не є тотожним із застосуванням до позивача дисциплінарної відповідальності за вчинення дій, які дискредитують звання працівника міліції.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку, що відповідач приймаючи наказ 342 о/с від 19.10.2012 та наказ №1552 від 08.10.2012, в частині звільнення ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ, діяв обґрунтовано, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про скасування наказів та поновлення на посаді - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Білуга
Судді О.І. Гаманко
А.Ф. Загородній