"11" березня 2014 р. м. Київ К/9991/67273/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Голубєвої Г.К.
Карася О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві
на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2010 року
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2010 року
у справі № 2а-43936/09/1670
за позовом Приватного підприємства «Полтавський ливарно-механічний завод»
до Державної податкової інспекції у м. Полтаві
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2010 року, адміністративний позов Приватного підприємства «Полтавський ливарно-механічний завод» (далі - ПП «Полтавський ливарно-механічний завод»; позивач) до Державної податкової інспекції у м. Полтаві (далі - ДПІ у м. Полтаві; відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000142305/0 від 17 лютого 2009 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП «Полтавський ливарно-механічний завод» витрати із сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2010 року, ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2010 року та прийняття нового рішення про відмову в позові в повному обсязі.
В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.
Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку ПП «Полтавський ливарно-механічний завод» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку за травень 2008 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01 квітня 2008 року по 30 квітня 2008 року, за результатами якої складено акт № 251/23-2/31495420 від 11 лютого 2009 року.
На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у м. Полтаві прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000142305/0 від 17 лютого 2009 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 75 000,00 грн. та визначено суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 2 557,84 грн.
Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі податкової накладної № 302 від 15 квітня 2008 року, виписаної на його адресу Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерпромбуд-Гарант», з підстав невідповідності суми нарахованого податкового кредиту сумі податкових зобов'язань контрагента.
Вказаний висновок контролюючим органом зроблено з огляду на невідображення постачальником в поданій податковій звітності суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість за проведеною з ПП «Полтавський ливарно-механічний завод» господарською операцією.
Також, обґрунтовуючи свою правову позицію, відповідач вказував, що постановою Господарського суду Одеської області від 16 вересня 2008 року у справі № 7/208-08-3631 ТОВ «Інтерпромбуд-Гарант» визнано банкрутом, а ухвалою Господарського суду Одеської області від 28 жовтня 2008 року - припинено як юридичну особу.
Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операції з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідної операції належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Як встановлено судами, фактичне здійснення операції з придбання позивачем ферохрому у ТОВ «Інтерпромбуд-Гарант» засвідчується належним чином складеними видатковою накладною, податковою накладною, платіжними дорученнями, банківськими виписками, що контролюючим органом не заперечується.
В свою чергу, слід враховувати, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від іншої особи, зокрема, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а відтак, якщо останній не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наявності факту реального вчинення господарської операції та у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Також, на переконання колегії суддів, є необґрунтованим посилання контролюючого органу на факт визнання ТОВ «Інтерпромбуд-Гарант» 16 вересня 2008 року банкрутом та його припинення 28 жовтня 2008 року як на підставу для виключення позивачем відповідних сум податку на додану вартість з податкового кредиту, адже припинення юридичної особи саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.
А відтак, враховуючи те, що на момент виконання спірної господарської операції (квітень 2008 року) постачальник позивача перебував в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і мав статус платника податку на додану вартість, а також з огляду на підтвердження реального характеру проведеної операції, у податкового органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2010 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Голубєва Г.К.
Карась О.В.