"13" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/41869/11
№ К/9991/41869/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,
суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова
на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2011
у справі № 2а-2182/11/2070 Харківського окружного адміністративного суду
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний Дім Агродар»
до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2011 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2011 постанову суду першої інстанції скасовано; позовні вимоги задоволено: скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова від 19.10.2010 № 0000762307/0, від 12.11.2010 № 0000762307/1, від 24.12.2010 № 0000762307/2.
У касаційній скарзі ДПІ у Київському районі м. Харкова просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
Позивач не реалізував своє право надати заперечення проти касаційної скарги.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Фактичною підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань із податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 06.10.2010 № 5807/23-506/36036864, про порушення позивачем норм підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), а саме: завищення податкового кредиту на загальну суму 498256,00 грн. у податковому обліку за грудень 2009 року, січень, березень 2010 року за нікчемним правочином з ТОВ «Компанія «Агро-Люкс», внаслідок чого занижено податок на додану вартість у цій сумі за вказані податкові періоди.
За наслідками висновків акту перевірки та адміністративного оскарження, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 19.10.2010 № 0000762307/0, від 12.11.2010 № 0000762307/1, від 24.12.2010 № 0000762307/2 про донарахування позивачу податкових зобов'язань із податку на додану вартість у сумі 747384,00 грн., у т.ч.: 498256,00 грн. за основним платежем та 249128,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
У судовому процесі встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Компанія «Агро-Люкс» (продавець) укладено ряд договорів купівлі-продажу соняшникової олії та соняшникового шроту, зокрема: від 10.12.2009 № 10/12-1, від 01.02.2010 № 01/02-10, від 03.03.2010 № 03/03/10-1, від 12.03.2010 № 12/03/10-1. З посиланням на виконання вказаних договорів продавець виписав позивачу податкові накладні, суми податку на додану вартість за якими останній відніс до складу податкового кредиту у податкових деклараціях за грудень 2009 року, січень, березень 2010 року, а позивач у свою чергу оплатив указану у них вартість.
Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).
При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.
За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).
Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Статтею 244-2 КАС України визначено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Встановивши у судовому процесі відсутність документів на підтвердження транспортування товару (товарно-транспортних накладних або залізничних накладних), на поставку якого позивачу виписані податкові накладні, суд першої інстанції, на відміну від апеляційного суду, правильно оцінив ці факти як свідчення відсутності реального характеру поставок між позивачем та ТОВ «Компанія «Агро-Люкс». Суд першої інстанції відповідно до встановлених фактів зробив обґрунтований висновок, що самі по собі первинні документи, якими оформлені господарських операції, не можуть підтверджувати правомірність податкового обліку на їх підставі. Правильність такого висновку суду першої інстанції підтверджується також фактом відсутності у ТОВ «Компанія «Агро-Люкс» трудових ресурсів (у ІV кварталі 2009 року працювало 2 особи, у І кварталі 2010 року вказані особи звільнені), основних фондів (транспортних засобів, складських приміщень), доказів укладення договорів зберігання вказаного товару, відсутність за місцезнаходженням ТОВ «Компанія «Агро-Люкс»; відсутності у позивача посвідчень та сертифікатів якості соняшникової олії та шроту, передача яких передбачена умовами вище вказаних договорів,
Оцінка приєднаних до справи доказів судом першої інстанції була зроблена з дотриманням правил оцінки доказів, встановлених нормами статті 86 КАС України, відповідно до частини третьої якої суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За визначенням пункту 6 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 № 457, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Відповідно до пункту 1.2 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, накладна та дорожня відомість (для перевезень залізничним транспортом), є обов'язковими первинними документами обліку, екземпляр яких в обов'язковому порядку надається вантажоотримувачу для обліку товару.
Також, згідно з пунктом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу. Один із екземплярів товарно-транспортної накладної, як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, передається вантажоодержувачу, і служить для оприбуткування вантажу (товару). За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності у покупця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару.
Застосування судом першої інстанції норм підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 27.03.2012 у справі за позовом Приватного підприємства «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетного відшкодування. В цій постанові Верховний Суд України вказав, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин, як неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.
Відповідно до статті 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова задовольнити, скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2011, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2011 - залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Є.А. Усенко
Судді: Н.Є. Блажівська
М.В. Сірош