Справа № 344/5581/13-ц
Провадження № 2/344/301/14
27 березня 2014 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області
в складі: головуючої - судді Польської М.В.
при секретарі c/з Дзюбак Х.Б..
з участю позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3, представника відповідача Длугош І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання недійсним договору фінансового лізингу №IFWA-209600965 від 16.12.2011 року укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приватбанк» та «Умови і правила надання фінансового лізингу» в частині вилучення автомашини,-
ОСОБА_2 звернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним договору фінансового лізингу №ІFWA+209600965 від 16.12.2011 року.
В позовній заяві зазначено, що 16.12.2011 року між сторонами було укладено договір фінансового лізингу №ІFWA+209600965, за умовами якого ОСОБА_2 було передано відповідачем в лізинг автомобіль марки «Рено Логан 90Л», д.н.з.НОМЕР_1, 2011 року випуску. При цьому договір позивач не підписувала, а тільки заяву до умов та правил надання фінансового лізингу, специфікацію, графік погашення, акт приймання-передачі предмета лізингу та договір особистого страхування. 05.03.2013 року без жодних попередніх повідомлень лізингодавця - ПАТ КБ «Приватбанк», при цьому що лізингоотримувач оплачувала лізингові платежі з незначною затримкою, особи, що представилися колекторами, забрали даний автомобіль, змусили підписати акт прийому-передачі транспортного засобу, про даний факт позивач звернулася до правоохоронних органів. Вказуючи на те, що ОСОБА_2 не була ознайомлена з умовами договору фінансового лізингу, відповідач ввів в оману позивача при укладанні договору, керуючись захистом прав споживача, позивач просить визнати недійсним договору фінансового лізингу №ІFWA+209600965 від 16.12.2011 року.
26.03.2014 року позовні вимоги були уточнені позивачем, а саме визнати недійсним договір фінансового лізингу №ІFWA+209600965 від 16.12.2011 року та «Умови і правила надання фінансового лізингу» в частині вилучення автомобіля.
В судовому засіданні представник позивача та позивач позов підтримали в повному обсязі та просили його задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, вважає вимоги не обґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку що позов до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 16.12.2011 року ОСОБА_2 підписала заяву до Умов та правил надання фінансового лізингу №ІFWA+209600965 (а.с.3), в якій зазначається що ОСОБА_2 дає свою згоду на приєднання до Умов та правил банківських послуг, які разом з тарифами та заявою складають договір фінансового лізингу.
Предметом лізингу є автомобіль марки «Рено Логан 90Л», д.н.з.НОМЕР_1, 2011 року випуску (п.1.1.1, додаток №1 - а.с.78) для особистого використання на строк - 60 місяців (п.1.1.2, 1.1.3). Додатком №2 до договору, підписаного сторонами 20.12.2011 року, визначено графік лізингових платежів терміном сплати до 19.12.2016 року, першим внеском у розмірі 20865 грн., щомісячними платежами 2220.3 грн. та іншими платежами (а.с.5).
Згідно Умов та правил банківських послуг, розміщених на офіційному веб-сайті банку www.privatbank.ua., розділом 2.15 визначено Умови та правила надання фінансового лізингу (а.с.27-54).
Позивач зазначає в позові про те, що вона не підписувала договір фінансового лізингу як такий, а тільки заяву до Умов та правил надання фінансового лізингу, специфікацію, графік погашення. Однак, суд зазначає, що в заяві підписаній 16.12.1011 року було обумовлено, що ОСОБА_2 дає свою згоду на приєднання до Умов та правил банківських послуг, які разом з тарифами та заявою складають договір фінансового лізингу. Тому таке твердження позивача не відповідає укладеному договору.
Перед початком укладення договору та після цього слугувало здійснення відповідачем дій, які полягали в укладенні договору фінансового лізингу у спосіб передбачений ст. 634 ЦК України, як договір приєднання, а саме здійснено публікацію умов даного договору на сайті банку.
ЦК України у ст.ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст.ст. 642 - 643 ЦК України.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). Даний договір є змішаним договором.
Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст. ст. 6, 627 ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.
Закріпивши принцип свободи договору ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Спеціальним законом, що регулює лізингові відносини в Україні є Закон України «Про фінансовий лізинг» який визначає загальні правові та економічні засади фінансового лізингу, як виду цивільно-правових відносин. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). За ст..6 договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.
Поняття договору лізингу регулюється і ст..806 ЦК України в якій вказується, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
Однак, як встановлено судом та не заперечувалось в подальшому сторонами даний договір, який складається із заявки, Умов та правил банківських послуг, є договором фінансового лізингу.
Отже, факт укладення такого правочину - договору фінансового лізингу між сторонами є, сторони приступили до виконання взятих зобов'язань.
При цьому, позивач звертає увагу суду на недотримання банком права на розірвання даного договору, в зв'язку з неналежним виконанням лізингоодержувача обов'язків по сплаті лізингових платежів та передчасне, без дотримання визначених договором обов'язків про повідомлення щодо боргу щомісячних платежів, та вимоги на повернення в разу несплати платежів предмета лізингу, вилучення автомобіля у позивача з подальшим продажем такого автомобіля, при цьому нарахування щомісячних лізингових платежів нараховується позивачу зі сторони відповідача і надалі! (а.с.113).
Умовами і правилами надання фінансового лізингу банку, передбачено що лізингодавець вправі відмовитись від договору шляхом розірвання договору за п.2.15.8 (п.2.15.6.3.3), порядок якого не обумовлено цими Умовами, а за вимогами ст..651 ЦК та п.2.15.8.2.4 розірвання відбувається за згодою сторін або після направлення повідомлення про це. Договір не розривався сторонами, що не заперечується відповідачем.
Даними Умовами і правилами надання фінансового лізингу банку (п.2.15.8) при наявності дефолту (затримка платежів мінімум як на один місяць) лізингоодержувача, при цьому про дефолт позивач не повідомляла, наступає відповідальність передбачена договірними зобовязаннями. Не є суттєвим таке порушення умов договору, яке було усунуто лізингоотримувачем після 10 днів з дати такого порушення. При цьому, даними умовами також передбачено, що якщо протягом 10 днів не усунуто порушення, лізингоотримувач повинен повернути предмет лізингу на адресу зазначену в заяві (при чому така адреса не зазначена в заяві!), однак будь-якого повідомлення відповідача позивачу про вимогу погашення боргу за один місяць, на повернення транспортного засобу чи розірвання договору фінансового лізингу не пред'являлось, сторони на спростування таких доводів, доказів суду не надали.
Отже, проплата за лізинг в лютому місяці 2013 року повинна була бути здійснена ОСОБА_2 до 24 числа (п.1.1.5 заявки), однак дана проплата своєчасно в лютому місяці 2013 року не здійснена, тому протягом 10 днів з часу порушення цих вимог могла наступити відповідальність по негайному усуненні порушення чи поверненні предмета лізингу. Тобто до 06.03.2013 року.
Також, що стосується факту вчинків невідомих осіб, що представилися колекторами від ПАТ КБ «Приватбанку», та 05.03.2013 року (до завершення 10 денного терміну порушення оплати в місяць) забрали даний предмет лізингу у позивача, змусили підписати акт прийому-передачі транспортного засобу чоловіка позивача (при цьому не сама позивач підписала такий акт!), то за Умовами і правилами надання фінансового лізингу банку лізингодавець мав письмово повідомити про цей факт порушення не сплати платежу та повернення авто безпосередньо самого лізингоодержувача ОСОБА_2, однак суду відповідач не надав доказів направлення такого повідомлення, при огляді в оригіналі банківської справи по фінансовому лізингу з позивачем, такі повідомлення також відсутні.
Окрім того, в разі неналежного б виконання укладеного згідно чинного законодавства договору, банк вправі був вчинити дії, які передбачено в ст.. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», а саме лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову. Відповідач таких вимог чинного законодавства та умов договору не дотримався.
Ст..16 ЦК України встановлює способи захисту цивільних прав та передбачає можливість встановлення законом та договором інших способів захисту права. П. 1 ст. 6 цієї Конвенції визнає право людини на доступ до правосуддя. Це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру пору шення, яке мало місце. Способи захисту обираються самим позивачем.
Позивач визначила спосіб захисту як визнання недійсним договору та Умов та правил надання фінансового лізингу» в частині вилучення автомобіля, однак, оскільки судом встановлено факт порушення умов договору зі сторони ПАТ КБ «Приватбанк» по невиконанню зобов'язань банку як сторони, то позивачем не вірно обрано спосіб захисту порушення її права на користування автомобілем.
Відповідно до статей 203, 204 ЦК підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами. Проте положення зазначених статей необхідно застосовувати з урахуванням ст. 4 ЦК. Виходячи з буквального тлумачення норм статей 4 та 203 ЦК, зміст правочину має відповідати: ЦК; іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК; актам Президента України у випадках, встановлених Конституцією; постановам Кабінету Міністрів України; актам органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, що видаються у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законом. Таким чином, враховуючи загальні принципи цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, прийнятих відповідно до Конституції.
Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства. Такий правочин недійсний з моменту його вчинення незалежно від того, чи визнав його таким суд. Що ж стосується оспорюваного правочину, то він може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
При розгляді спору про визнання правочину, який укладено сторонами, при цьому повне виконання його зі сторони банку, який надав у фінансовий лізинг автомобіль на умовах договору, часткове виконання його однією зі сторін - ОСОБА_2 по щомісячних платежах з часу укладення по січень 2013 року, що підтверджено письмовими доказами, суд приходить до висновку, що існували узгоджені сторонами договірні відносини, а самий договір не суперечить чинному законодавству.
Відхиляючи доводи представника позивача про те, що укладено договір фінансового лізингу шляхом обману суд зазначає наступне.
Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 ЦК може бути визнаний судом недійсним. Вбачається, що саме позивач як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману.
Однак, позивач не довела суду, що мав місце обман та відповідач замовчував про існування обставин вчинення правочину чи знав про наявність певних обставин і заперечував щодо них. Позивач була повідомлена про умови фінансового лізингу та право набуття права власності на автомобіль за умови належного виконання обов'язків договору.
Ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом та ст.61 цього Кодексу.
Відповідно до ст..212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Разом з тим, за положенням ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Тому, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо визнання недійсним договору фінансового лізингу №ІFWA+209600965 від 16.12.2011 року та «Умови і правила надання фінансового лізингу» в частині вилучення автомобіля, не підлягають до задоволення.
На підставі вищенаведеного, відповідно до ст. 204, 215, 220, 626-628, 806 ЦК України, ст..1, 6, 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» керуючись ст.ст.10, 60, 209, 212- 215 ЦПК України суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання недійсним договору фінансового лізингу №IFWA-209600965 від 16.12.2011 року укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приватбанк» та «Умови і правила надання фінансового лізингу» в частині вилучення автомашини - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених статтею 294 ЦПК України, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Довідка: повний текст рішення виготовлено 31 березня 2014 року.
Суддя Польська М.В.