Справа № 495/8557/13-ц
26 березня 2014 року м. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючого судді: Мишко В.В.
при секретарі судового засідання: Охримчук А.В.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідачів:
- від ОСОБА_1 - ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_3 виданий 03.03.1999 року)
ОСОБА_2 (довіреність № 163 від 22.11.2013 року)
- від ОСОБА_3 - не з'явився
- від ОСОБА_4 - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 495/8557/13-ц
за позовом ОСОБА_5
до:
- ОСОБА_1
- ОСОБА_3
- ОСОБА_4
про поділ майна подружжя та визнання права власності
та за зустрічним позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_5
про поділ спільної сумісної власності подружжя
28.10.2013 року ОСОБА_5 (далі по тексту - позивач) звернулася до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач-1) про поділ майна подружжя та визнання права власності.
Так, позивач просив суд:
- ухвалити рішення, яким визнати за ОСОБА_5 право власності на 2/3 частин житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2;
- ухвалити рішення, яким визнати за ОСОБА_5 право власності на 2/3 частин житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_3;
- ухвалити рішення, яким визнати за ОСОБА_5 право власності на рухоме майно: кухню, вартістю 2 000 грн.; дитячу стінку, вартістю 2 000 грн.; дитячий диван, вартістю 800 грн.; комп'ютер, вартістю 3 000 грн.; телевізор, вартістю 1 200 грн.; трактор МТЗ-80, номер державної реєстрації НОМЕР_4, вартістю 11 000 грн.; борону дискову, АГД 315, № НОМЕР_5, вартістю 1 000 грн.; сіялку зерно тукову, вартістю 2 000 грн.; плуг, вартістю 2 000 грн.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29.10.2013 року відкрито провадження по справі № 495/8557/13-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнання права власності.
04.12.2013 року ОСОБА_1 подано до суду заперечення на позовну заяву ОСОБА_5, відповідно до якого відповідач просив відмовити в позові повністю у зв'язку з незаконністю та необґрунтованістю вимог позивача.
04.12.2013 року ОСОБА_1 звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_5 про поділ спільної сумісної власності подружжя.
Так, ОСОБА_1 у зустрічному позові просив суд:
- визнати за ОСОБА_1 право власності на трактор МТЗ-80, номер державної реєстрації НОМЕР_4; борону дискову, АГД 315, № НОМЕР_5; сіялку зерно тукову;
- визнати за ОСОБА_5 право власності на кухню; дитячу стінку; дитячий диван; комп'ютер; телевізор; плуг.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04.12.2013 року по справі № 495/8557/13-ц зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про поділ спільної сумісної власності подружжя прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнання права власності.
13.12.2013 року ОСОБА_5 подано до суду клопотання про залучення до участі у справі в якості співвідповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16.12.2013 року по справі № 495/8557/13-ц залучено до участі у справі в якості співвідповідачів ОСОБА_3 (далі по тексту - відповідач-2) та ОСОБА_4 (далі по тексту - відповідач-3).
13.12.2013 року від ОСОБА_5 на адресу суду надійшла заява про витребування доказів, в якій позивач просив суд доручити Бюро Технічної Інвентаризації: проведення технічної інвентаризації житла, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, та житла, розташованого за адресою: АДРЕСА_3; виготовлення технічно-інвентаризаційної документації вищезазначеного житла; витребування оригіналів і завірених копій технічно-інвентаризаційної документації вищевказаного житла; довідку про вартість вищевказаного житла. Також, позивач просив суд витребувати з МРЕВ ДАІ м. Білгород-Дністровський Одеської області довідку про те, хто саме з фізичних чи юридичних осіб є власником трактора МТЗ-80 номер державної реєстрації НОМЕР_4 і борони дискової АГД 315 № НОМЕР_5.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25.12.2013 року по справі № 495/8557/13-ц клопотання ОСОБА_5 про витребування доказів задоволено. Витребувано з Бюро Технічної Інвентаризації: оригінали і завірені копії технічно-інвентаризаційної документації житла, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, та житла, розташованого за адресою: АДРЕСА_3; довідку про вартість вищевказаного житла. Доручено Бюро Технічної Інвентаризації проведення технічної інвентаризації житла, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, та житла, розташованого за адресою: АДРЕСА_3; виготовлення технічно-інвентаризаційної документації вищезазначеного житла. Витребувано з МРЕВ ДАІ м. Білгород-Дністровський Одеської області довідку про те, хто саме з фізичних чи юридичних осіб є власником трактора МТЗ-80 номер державної реєстрації НОМЕР_4 і борони дискової АГД 315 № НОМЕР_5.
10.02.2014 року від КП «Б-Дністровське БТІ» до суду надійшов лист № 193 від 06.02.2014 року, відповідно до якого для виконання ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25.12.2013 року по справі № 495/8557/13-ц, згідно із ст.4 Закону України «Про оплату праці», зацікавленій особі необхідно укласти договір з КП «Б-Дністровське БТІ» на проведення робіт з технічної інвентаризації, здійснити необхідну оплату, а також забезпечити працівникам КП «Б-Дністровське БТІ» доступ до всіх приміщень об'єктів нерухомого майна, які підлягають обстеженню. Станом на 05.02.2014 року до КП «Б-Дністровське БТІ» з вказаних питань зацікавлені особи не звертались, що станом на теперішній час унеможливлює виконання ухвали суду. Крім того, згідно даних архівної справи, власниками житлового будинку № 37 по вул. Плавньовій в м. Білгород-Дністровському Одеської області є особи, що не є ні сторонами, ні третіми особами по цивільній справі № 495/8557/13-ц, а саме:
- ? частки ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 04.04.1984 року;
- ? частки ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 28.05.1984 року.
13.12.2013 року від ОСОБА_5 на адресу суду надійшло клопотання про витребування доказів, в якій позивач просив суд викликати в судове засідання та допитати в якості свідків: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25.12.2013 року по справі № 495/8557/13-ц клопотання ОСОБА_5 про витребування доказів шляхом виклику в судове засідання свідків задоволено. Викликано в судове засідання для допиту та дачі пояснень по справі свідків: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12.
Ухвала суду про виклик свідків та відповідні повістки про виклик свідків в судові засідання 21.01.2014 року та 25.02.2014 року були надіслані на адреси свідків, які були зазначені ОСОБА_5 у поданому клопотанні, а саме: ОСОБА_6 (АДРЕСА_4); ОСОБА_7 (АДРЕСА_5); ОСОБА_8 (АДРЕСА_1); ОСОБА_9 (АДРЕСА_6); ОСОБА_10 (АДРЕСА_7); ОСОБА_11 (АДРЕСА_7); ОСОБА_12 (АДРЕСА_3).
ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 ухвалу суду про виклик свідків та відповідні повістки про виклик свідків в судові засідання 21.01.2014 року та 25.02.2014 року отримали за вказаними адресами, що підтверджується відповідними поштовими повідомленнями.
ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_12 за визначеними ОСОБА_5 адресами не знаходяться, у зв'язку з чим ухвала суду про виклик свідків та відповідні повістки про виклик свідків в судові засідання 21.01.2014 року та 25.02.2014 року були повернуті до суду без вручення адресатам - ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_12
В судові засідання 21.01.2014 року та 25.02.2014 року жоден із свідків не з'явився без поважних причин, про причини неявки суд не повідомили, будь-яких клопотань не заявляли, хоча, як було вище зазначено, були належним чином повідомлені про час та місце проведення судових засідань.
21.01.2014 року ОСОБА_1 подано до суду уточнену зустрічну позовні заяву, відповідно до якої він просив суд:
- визнати за ОСОБА_1 право власності на трактор МТЗ-80, номер державної реєстрації НОМЕР_4, вартістю 11 000 грн.; борону дискову, АГД 315, № НОМЕР_5, вартістю 1 000 грн.; сіялку зерно тукову, вартістю 2 000 грн.;
- визнати за ОСОБА_5 право власності на дитячу стінку, вартістю 2 000 грн.; дитячий диван, вартістю 800 грн.; комп'ютер, вартістю 3 000 грн.; телевізор, вартістю 1 200 грн.; плуг, вартістю 2 000 грн., пральну машину LG, вартістю 3 000 грн.; холодильник Bosh, вартістю 3 000 грн.; мікрохвильову піч, вартістю 1 000 грн.; кухню, вартістю 2 000 грн.
В судових засіданнях представник ОСОБА_5 - ОСОБА_13, заявлені ОСОБА_5 позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, а в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
В судових засіданнях ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та їх представники заявлений ОСОБА_1 зустрічний позов підтримали в повному обсязі та просили його задовольнити, а в задоволенні позову ОСОБА_5 - відмовити.
В судовому засіданні 26.03.2014 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, заявив, що його довіритель згоден на такий поділ майна:
- визнання за ОСОБА_1 право власності на трактор МТЗ-80, номер державної реєстрації НОМЕР_4, вартістю 11 000 грн.; борону дискову, АГД 315, № НОМЕР_5, вартістю 1 000 грн., що разом складає суму 12 000 грн.;
- визнання за ОСОБА_5 право власності на сіялку зерно тукову, вартістю 2 000 грн.; дитячу стінку, вартістю 2 000 грн.; дитячий диван, вартістю 800 грн.; комп'ютер, вартістю 3 000 грн.; телевізор, вартістю 1 200 грн.; плуг, вартістю 2 000 грн.; кухню, вартістю 2 000 грн., що разом складає суму 13 000 грн.
В судове засідання 26.03.2014 року ОСОБА_5 та її представник ОСОБА_13 не з'явилися без поважних причин, про причини неявки суд не повідомили, будь-яких клопотань не заявляли, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи. Так, представник ОСОБА_5 - ОСОБА_13, в судовому засіданні 25.02.2014 року був повідомлений про перенесення, за його клопотанням, розгляду справи на 26.03.2014 року об 11:30 год., про що власноручно розписався у відповідному довідковому листі. ОСОБА_5 26.02.2014 року, згідно її заяви, була ознайомлена з матеріалами справи №495/8557/13-ц, а 27.02.2014 року, згідно її заяви, отримала всі ухвали суду по справі №495/8557/13-ц, що також свідчить про її обізнаність щодо призначення судового засідання на 26.03.2014 року об 11:30 год.
В судове засідання 26.03.2014 року ОСОБА_4, ОСОБА_3 та представник ОСОБА_3 - ОСОБА_14, не з'явилися без поважних причин, про причини неявки суд не повідомили, будь-яких клопотань не заявляли, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи. Так, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та представник ОСОБА_3 - ОСОБА_14, в судовому засіданні 25.02.2014 року були повідомлені про перенесення розгляду справи на 26.03.2014 року об 11:30 год., про що власноручно розписалися у відповідному довідковому листі.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 169 Цивільного процесуального кодексу України, суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157 цього Кодексу, у разі першої неявки в судове засідання сторони або будь-якого з інших осіб, які беруть участь у справі, оповіщених у встановленому порядку про час і місце судового розгляду, якщо вони повідомили про причини неявки, які судом визнано поважними.
Неявка представника в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки не є перешкодою для розгляду справи (ч.2 ст.169 ЦПК України).
Згідно із статтею 157 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більше як на п'ятнадцять днів.
Враховуючи викладені обставини, норми чинного законодавства та ті факти, що ОСОБА_5 та її представник ОСОБА_13, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та представник ОСОБА_3 - ОСОБА_14, в судове засідання не з'явилися без поважних причин, про причини неявки суд не повідомили, будь-яких клопотань не заявляли, хоча були належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду, строк розгляду справи, відповідно до ст.157 Цивільного процесуального кодексу України, закінчився і ніхто із сторін не заявив клопотання про його подовження, суд вважає за можливе і необхідне, розглянути справу за відсутності ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_13, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_14, на підставі наявних та достатніх для розгляду матеріалів справи.
Розглянувши позовну заяву ОСОБА_5 та зустрічну позовну заяву ОСОБА_1, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши в судових засіданнях пояснення учасників судового процесу, суд дійшов до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, 05.11.1994 року між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, було зареєстровано шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Білгород-Дністровському Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області, актовий запис № 449, що підтверджується повторно виданим свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_6 від 17.09.2013 року.
Від шлюбу сторони мають двох дітей:
- сина - ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_7 виданим 09.01.2013 року;
- доньку - ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_4, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_8 від 10.12.2003 року, актовий запис за № 517.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 07.11.2012 року по справі № 1505/8201/2012 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5
На даний час ОСОБА_16 (син ОСОБА_1 та ОСОБА_5) проживає з батьком, ОСОБА_1, що підтверджується актом від 23.08.2013 року. ОСОБА_17 (донька ОСОБА_1 та ОСОБА_5) проживає разом із матір'ю, ОСОБА_5, що встановлено рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 21.08.2013 року по справі № 495/5713/13-ц. Крім того, вказаним рішенням суду вирішено стягувати з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_5 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_17 у розмірі 650 грн. щомісячно.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із ч.1 ст.3 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Так, ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнання права власності, згідно з яким просить суд визнати за нею право власності на 2/3 частин житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2; на 2/3 частин житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_3; на рухоме майно: кухню, вартістю 2 000 грн.; дитячу стінку, вартістю 2 000 грн.; дитячий диван, вартістю 800 грн.; комп'ютер, вартістю 3 000 грн.; телевізор, вартістю 1 200 грн.; трактор МТЗ-80, номер державної реєстрації НОМЕР_4, вартістю 11 000 грн.; борону дискову, АГД 315, № НОМЕР_5, вартістю 1 000 грн.; сіялку зерно тукову, вартістю 2 000 грн.; плуг, вартістю 2 000 грн.
В свою чергу, ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_5 про поділ спільної сумісної власності подружжя, згідно з яким (з урахуванням письмових та усних уточнень) просить суд визнати за ним право власності на трактор МТЗ-80, номер державної реєстрації НОМЕР_4, вартістю 11 000 грн.; борону дискову, АГД 315, № НОМЕР_5, вартістю 1 000 грн., що разом складає суму 12 000 грн. та визнати за ОСОБА_5 право власності на сіялку зерно тукову, вартістю 2 000 грн.; дитячу стінку, вартістю 2 000 грн.; дитячий диван, вартістю 800 грн.; комп'ютер, вартістю 3 000 грн.; телевізор, вартістю 1 200 грн.; плуг, вартістю 2 000 грн.; кухню, вартістю 2 000 грн. , що разом складає суму 13 000 грн.
Як встановлено матеріалами справи, житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2, належить батькам ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4, та є їх спільною сумісною власністю (по ? частині), що підтверджується свідоцтвом про право власності від 08.05.1986 року зареєстрованим в реєстрі за № 2_702, технічним паспортом (інвентаризаційна справа № 2080, реєстровий номер правової реєстрації 1775, реєстровий номер реєстрації прав землекористувача 681) від 24.04.1983 року та технічним паспортом (інвентаризаційна справа № 2080, реєстровий номер правової реєстрації 12-1775, реєстровий номер реєстрації прав землекористувача 5-681) від 14.06.1986 року.
10.12.2003 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування житлового будинку (зареєстрований в реєстрі № 5367), відповідно до умов якого дарувателька (ОСОБА_12) подарувала, а обдарований (ОСОБА_1) прийняв в дар житловий будинок, розташований в АДРЕСА_8.
Так, власником житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_3, є ОСОБА_1, що підтверджується договором дарування житлового будинку (зареєстрований в реєстрі № 5367) від 10.12.2003 року та технічним паспортом (інвентаризаційна справа №2488, реєстровий № 5-1180) від 09.06.2003 року (із змінами від 31.01.2004 року).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 57 Сімейного кодексу України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
Згідно із пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», не належить до спільної сумісної власності, зокрема, майно одного з подружжя, набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
Таким чином, житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2, та житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_3, не є спільною сумісною власністю подружжя - ОСОБА_1 та ОСОБА_5, оскільки житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2, належить батькам ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4, та є їх спільною сумісною власністю (по ? частині), а житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_3, був отриманий ОСОБА_1 у дар.
Отже, вказані житлові будинки не є об'єктами, що підлягають поділу між подружжям - ОСОБА_1 та ОСОБА_5
ОСОБА_5 у позовній заяві посилається на те, що вона за свої особисті кошти (біля 100 тисяч гривень) зробила ремонт (покращення): поклеїла шпалери, покрасила, побілила, зробила капітальний ремонт в кімнатах, на кухні, побудувала надвірні споруди, купувала різні будівельні матеріали у житловому будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2, та житловому будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_3.
Між тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач - ОСОБА_5, в порушення ст.ст. 10, 57-60 Цивільного процесуального кодексу України не представила до суду взагалі жодного доказу (належного, допустимого) того, що вона за свої особисті кошти (біля 100 тисяч гривень) зробила ремонт (покращення) у спірних будинках.
Більш того, ОСОБА_5 у свої позовній заяві не просила відшкодувати їй затрати, які вона понесла у зв'язку із здійсненням ремонту у спірних будинках, а просила визнати за нею право власності на 2/3 части кожного зі спірних будинків.
З позовної заяви ОСОБА_5 та зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що у їх спільній сумісній власності перебувало наступне майно:
- трактор МТЗ-80, номер державної реєстрації НОМЕР_4, вартістю 11 000 грн.;
- борону дискову, АГД 315, № НОМЕР_5, вартістю 1 000 грн.;
- сіялку зерно тукову, вартістю 2 000 грн.;
- дитячу стінку, вартістю 2 000 грн.;
- дитячий диван, вартістю 800 грн.;
- комп'ютер, вартістю 3 000 грн.;
- телевізор, вартістю 1 200 грн.;
- плуг, вартістю 2 000 грн.;
- кухню, вартістю 2 000 грн.
Дані об'єкти спільної сумісної власності зазначені обома сторонами із зазначенням саме такої (однакової) їх вартості.
Згідно із частиною 1 статті 61 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
У відповідності до ч.3 ст.368 Цивільного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст.60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хворобою, тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Закон закріплює існування двох видів права спільної власності: з визначенням часток учасників - спільна часткова і без визначення таких часток - спільна сумісна. Центральним у їх розмежуванні є те, що частка співвласників у праві спільної часткової власності є вираженою арифметично (1/2, 2/3, 4/5 і т. д.). Натомість частка учасника спільної сумісної власності у спільному майні завчасно не визначена. Остання встановлюється при поділі майна між співвласниками, а також при виділі частки когось із них.
Однією з підстав набуття права спільної сумісної виступає факт укладення (реєстрації) шлюбу. Стаття 60 Сімейного кодексу України поширює правовий режим спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, що є продовженням загальної норми ч.3 ст.368 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст.69 Сімейного кодексу України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням.
Статтею 70 Сімейного кодексу України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними, або шлюбним договором.
Оскільки спільна сумісна власність не передбачає визначення часток учасників, а поширюється на усе майно, при здійсненні поділу такого майна слід виходити з презумпції рівності часток. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя вже не діє.
Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» встановлено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, трактор МТЗ-80, номер державної реєстрації НОМЕР_4, вартістю 11 000 грн.; борона дискова, АГД 315, № НОМЕР_5, вартістю 1 000 грн.; сіялка зерно тукова, вартістю 2 000 грн.; дитяча стінка, вартістю 2 000 грн.; дитячий диван, вартістю 800 грн.; комп'ютер, вартістю 3 000 грн.; телевізор, вартістю 1 200 грн.; плуг, вартістю 2 000 грн.; кухня, вартістю 2 000 грн. були придбані подружжям - ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в період спільного шлюбу.
Таким чином, суд вважає, що зазначене вище рухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя - ОСОБА_1 та ОСОБА_5, а тому, відповідно до ст.ст. 60, 69, 70 Сімейного кодексу України, ч.3 ст.368 Цивільного кодексу України, підлягає поділу між сторонами наступним чином:
- на користь ОСОБА_1 - трактор МТЗ-80, номер державної реєстрації НОМЕР_4, вартістю 11 000 грн.; борону дискову, АГД 315, № НОМЕР_5, вартістю 1 000 грн., що разом складає суму 12 000 грн.;
- на користь ОСОБА_5 - сіялку зерно тукову, вартістю 2 000 грн.; дитячу стінку, вартістю 2 000 грн.; дитячий диван, вартістю 800 грн.; комп'ютер, вартістю 3 000 грн.; телевізор, вартістю 1 200 грн.; плуг, вартістю 2 000 грн.; кухню, вартістю 2 000 грн., що разом складає суму 13 000 грн.
Виходячи з вищевикладеного, враховуючи рівність сторін перед судом, суд не вбачає ніяких порушень цивільних прав сторін у разі часткового задоволення як первісних, так і зустрічних позовних вимог.
Відповідно до ст.6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, суд дійшов до висновку про часткову правомірність та обґрунтованість як позовної заяви ОСОБА_5, так і зустрічної позовної заяви ОСОБА_1, у зв'язку з чим і позовна заява ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та визнання права власності, і зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про поділ спільної сумісної власності подружжя підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 57, 60, 69, 70, 71 Сімейного кодексу України, ст.ст. 15, 16, ч.3 ст.368 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 10, 11, 60, 157, 169, 197, 208, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та визнання права власності та зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про поділ спільної сумісної власності подружжя - задовольнити частково.
Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2):
- трактор МТЗ-80, номер державної реєстрації НОМЕР_4, вартістю 11 000 грн.;
- борону дискову, АГД 315, № НОМЕР_5, вартістю 1 000 грн.;
- сіялку зерно тукову, вартістю 2 000 грн.;
- дитячу стінку, вартістю 2 000 грн.;
- дитячий диван, вартістю 800 грн.;
- комп'ютер, вартістю 3 000 грн.;
- телевізор, вартістю 1 200 грн.;
- плуг, вартістю 2 000 грн.;
- кухню, вартістю 2 000 грн.
Визнати за ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) право власності на:
- сіялку зерно тукову, вартістю 2 000 грн.;
- дитячу стінку, вартістю 2 000 грн.;
- дитячий диван, вартістю 800 грн.;
- комп'ютер, вартістю 3 000 грн.;
- телевізор, вартістю 1 200 грн.;
- плуг, вартістю 2 000 грн.;
- кухню, вартістю 2 000 грн.
Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) право власності на:
- трактор МТЗ-80, номер державної реєстрації НОМЕР_4, вартістю 11 000 грн.;
- борону дискову, АГД 315, № НОМЕР_5, вартістю 1 000 грн.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_5 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Одеської області через Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя В.В. Мишко