Справа № 444/1651/13-ц
Провадження № 2/444/22/2014
29 березня 2014 року Жовківський районний суд Львіської області у складі :
головуючого судді Мікула В. Є.,
при секретарі Брунець Н.М., Реміцька І.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Жовкві Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третіх осіб ОСОБА_3, приватного нотаріуса Жовківського нотаріального округу ОСОБА_4, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертої оцінки, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договору іпотеки та право власності на квартиру недійсним, стягення моральної шкоди, -
позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до відповідача, ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОКП ЛОР БТІ та ЕО, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_8 . Як вбачається з поданої позовної заяви, позивач просить суд: визнати договір іпотеки укладений 06 квітня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 посвідченого за реєстровим № 631 приватним нотаріусом Жовківського нотаріального округу ОСОБА_4 недійсним; визнати право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 засвідченого витягом про реєстрацію права власності на вказану квартиру № 26720269 від 15 липня 2010 року недійсним; а також стягнути з відповідача ОСОБА_2 на мою користь моральну шкоду в сумі 100 000 гривень.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 06 квітня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 під впливом психічного насильства зі сторони ОСОБА_2, ОСОБА_8, та інших осіб, було укладено договір позики грошових коштів у сумі 270 00 гривень. В позовній заяві позивач стверджує, що ОСОБА_3, на момент укладення договору позики, грошових коштів в сумі 270 000 гривень не отримував. В той же час, обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначає, що між ним та відповідачем так само під впливом психічного насильства зі сторони ОСОБА_2, ОСОБА_8, та інших осіб, було укладено договір іпотеки. В свою чергу позивач, посилається на те, що психологічне насильство як і під час укладення договору позики так і під час укладення договору іпотеки, проявлялось у вигляді залякувань та погроз фізичного знищення, вбивства самого позивача, третьої особи ОСОБА_3, а також їхніх родичів. У зв'язку із укладенням договору під впливом насильства, позивач просить суд визнати договір іпотеки недійсним, визнати недійсним право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1. Окрім того, позивач зазначає, що протиправними діями відповідача по відношенню до позивача та його родичів, йому було заподіяно моральну шкоду, що проявлялась в душевних стражданнях. Позивач оцінює моральну шкоду в розмірі 100 000 гривень.
В свою чергу, відповідач проти позову заперечив повністю. Зазначив, що як і договір позики, так і договір іпотеки від 06 квітня 2009 року укладались відповідно до вимог чинного в Україні законодавства. Психологічного насильства з метою укладення зазначених вище договорів, а ні відповідач ОСОБА_2, а ні третя особа ОСОБА_8, чи будь-які інші особи на позивача та третю особу ОСОБА_3 не чинили. Вважає, що моральна шкода заявлена безпідставно, а її розмір не обґрунтований.
Під час судового розгляду сторонами заявлялись клопотання. Зокрема представником позивача заявлялись клопотання, щодо відібрання усних пояснень від ОСОБА_3, ОСОБА_7 та ОСОБА_6.
Вищезазначені клопотання позивача були задоволені та відповідно судом були відібрані усні пояснення у зазначених вище осіб. Окрім того, представником позивача заявлялось клопотання про виклик в судове засідання ОСОБА_2 та ОСОБА_8 для надання пояснень по суті справи. Зазначеневище клопотання було задоволене повністю, судом було допитано ОСОБА_2 в якості свідка, відібрання пояснень від ОСОБА_8 виявилось неможливим, оскільки остання не з'являлась в судове засідання.
Дослідивши матеріали справи, обґрунтування сторін, покази свідків, суд встановив:
6 квітня 2009 року між позикодавцем, ОСОБА_2 (відповідач), та позичальником, ОСОБА_3 (третя особа), було укладено договір позики грошових коштів. Згідно умов зазначеного вище договору Позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти у сумі 270 000 гривень. В свою чергу позичальник взяв на себе зобов'язання повернути позикодавцю усю суму коштів до 06 червня 2009 року. Згідно пункту 2 Договору позики, грошові кошти, які є предметом цього договору, передані позикодавцем та отримані позичальником до підписання цього договору. Судом було досліджено договір позики грошових коштів, та не встановлено будь-яку невідповідність вимогам чинного законодавства які ставляться до таких правочинів.
З метою забезпечення виконання зобов'язань Позичальника ОСОБА_3 по договору позики грошових коштів, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (іпотекодавець-майновий поручитель) 6 квітня 2009 року, було укладено іпотечний договір. Предметом іпотеки згідно зазначеного договору була квартира АДРЕСА_1.
В свою чергу судом було встановлено, що у відповідності зі статтею 35 закону України «Про іпотеку», іпотекодержателем (ОСОБА_2) було надіслано іпотекодавцю (ОСОБА_1) та боржнику (ОСОБА_3), письмові вимоги про усунення порушення, а саме обов'язок сплатити заборгованість по основному договору. У вимозі про виконання порушеного зобов'язання було надано тридцятиденний строк для його виконання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. У зв'язку з тим що протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишилась без задоволення, іпотекодержатель прийняв рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. 09 грудня 2009 року, приватним нотаріусом ОСОБА_4, було видано виконавчий напис згідно якого було запропоновано звернути стягнення на заставлене майно з метою задоволення вимог Іпотекодержателя. Підрозділом примусового виконання рішень ВДВС ГУЮ у Львівській області на підставі зазначеного виконавчого напису було порушено виконавче провадження та в подальшому 21.06.2010 року, предмет іпотеки було реалізовано з прилюдних торгів. Покупцем став Іпотекодержатель, ОСОБА_2. Ціна продажу предмету іпотеки склала 234140 гривень.
При цьому ані позивач ОСОБА_1, ані третя особа ОСОБА_3, не заперечили той факт що вони не отримували вимоги про виконання основного зобов'язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки. Так само зазначеним вище сторонам було відомо про виконавче провадження. В судовому засіданні ОСОБА_3, підтвердив свою присутність під час торгів внаслідок яких було реалізовано предмет іпотеки.
На підставі акта про реалізацію предмета іпотеки, затвердженого начальником підрозділу примусового виконання рішень ВДВС ГУЮ у Львівській області, нотаріусом Львівського міського нотаріального округу , ОСОБА_5, було видано свідоцтво , яке в подальшому було зареєстроване в ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» та на підставі якого було отримано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1.
Судом встановлено, що згідно рішення Шевченківського районного суду, що набрало законної сили 06 грудня 2010 року, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, осіб що були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1, було визнано, як такими що втратили право на користування жилим приміщенням. Згідно зазначеного рішення
Позивач по даній справі просить суд визнати недійсним іпотечний договір з підстав передбачених статтею 231 цивільного кодексу України. В свою чергу представником відповідача було зазначено, що акт насильства, в тому числі психічного, становить собою кримінально карне діяння, яке встановлюється в межах кримінального процесу. Оскільки з приводу даних діянь відсутній вирок суду, таким чином не можливе визнання правочину з підстав передбачених статтею 231 ЦК України.
Так відповідно до статті 231 ЦК України, правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Правочин, вчинений під впливом насильства, може визнаватися недійсним внаслідок відсутності волі самої особи на вчинення правочину, а волевиявлення, яке має місце, відображає волю не самого учасника правочину, а волю будь-якої іншої особи, яка здійснює вплив на учасника правочину. В даному випадку позивач зазначає про психологічне насильство, яке проявлялось по відношенню до нього самого та його брата. Під насильством розуміється психічний тиск на особу з метою примушення її до вчинення правочину. При цьому психічне насильство може мати будь-які прояви: залякування, загроза вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень самій особі або її близьким.
Характерною рисою насильства є його незаконність, а також те, що воно є результатом активної поведінки винного. Найчастіше акт насильства становить собою кримінально карне діяння. Однак ст. 231 безпосередньо не пов'язує недійсність правочину з вчиненням лише кримінально-карних дій. Факт насильства для визнання правочину недійсним може встановлюватися також у цивільному процесі. Отже насильство може і не підпадати під дію КК України, але воно завжди з позицій цивільного права є неправомірним. Винна особа, яка застосувала насильство, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки в подвійному розмірі, а також моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку із вчиненням такого правочину. Із змісту ч. 2 ст. 231 випливає, що збитки і моральна шкода мають відшкодовуватися фізичній особі як учаснику правочину.
В свою чергу позивач зазначає що у випадку визнання недійсним договору іпотеки, такий відповідно до ч. 1 , ч. 2 статті 216, не створює юридичних наслідків, крім тих які пов'язані із його недійсністю. Позивач посилається на необхідності проведення реституції, та повернення ОСОБА_2 ОСОБА_1 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та праві віндикації затвердженій положенням статті 387 ЦК України. При цьому серед позовних вимог відсутня така що передбачає повернення сторін в попередній стан (реституцію) чи витребування майна з чужого володіння (віндикацію).
Позивач просить суд визнати право власності за ОСОБА_2 на квартиру недійсним, у зв'язку з недійсністю договору іпотеки.
Слід звернути увагу, що позивач по справі неодноразово зазначає що цивільно-правові відносини між позичальником (ОСОБА_3) та позикодавцем (ОСОБА_2) були відсутні. Натомість характер правовідносин, що склався між ними ніс за собою кримінально каране діяння. ОСОБА_3 стверджував, що грошові кошти він не позичав, а привласнив (викрав) у ОСОБА_2 працюючи на ТОВ «Агропобутсервіс».
Таким чином позивач просить визнати договір іпотеки недійсним, оскільки такий забезпечував недійсне зобов'язання.
Попри те, що серед позовних вимог відсутня вимога про визнання договору позики недійсним, а сам ОСОБА_3 не заявляв жодних вимог, судом було досліджене питання позики грошей. Так, факт передачі грошових коштів до укладення договору позики засвідчений нотаріусом. Окрім того, відповідач по справі, ОСОБА_2, в своїх показах підтвердила факт позики грошей, та заперечила викрадення у неї таких коштів. В свою чергу позивач не зміг довести факту викрадення грошових коштів та не довів цю обставину.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Предметом іпотеки може бути нерухоме майно, що знаходиться у власності (або господарському віданні) іпотекодавця, яке він може відчужувати та на яке може бути звернене стягнення, а також яке зареєстроване як окремий об'єкт права власності.
Іпотека має похідний від основного зобов'язання характер і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Іпотека забезпечує виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель (кредитор за основним зобов'язанням) має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором. Оскільки договір іпотеки є похідним від основного зобов'язання, то за загальним правилом відповідно до ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсність основного зобов'язання тягне за собою недійсність угоди щодо його забезпечення.
Окрім того, позивачем заявлено позовну вимогу, щодо відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000 гривень. Обґрунтовуючи право на відшкодування моральної шкоди, позивач послався на ст. 23 ЦК України, згідно якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. В свою чергу позивач зазначив що моральна шкода, яку він зазнав полягала у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої. Таким чином, позивач навів норми права згідно яких в особи є право на відшкодування моральної шкоди. Будь-яких інших даних, обставин чи фактів, ані в позовній заяві, ані під час судового розгляду не повідомив.
Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 р. (зі змінами та доповненнями) при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Позивач повинен довести та надати докази того, чим підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Як вбачається з матеріалів справи позивач не надав жодного підтвердження факту душевних страждань. Окрім того, відшкодування шкоди, в тому числі і моральної можливе за умови наявності трьох складових, а саме протиправної поведінки, самої шкоди (яка повинна проявлятись в фізичному болі, душевних стражданнях, приниження честі, тощо) та причиновим зв'язком між протиправною поведінкою та шкодою.
Позивач окрім того що повинен обґрунтувати в чому полягає шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, також повинен зазначити з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Як вбачається з матеріалів справи позивачем цього не було зроблено.
Позивач, звертаючись до суду в своїй позовній заяві покликається на застосування до нього та його брата психологічного насильства. Відповідно до вимог ст 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести суду ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Проте позивачем не наведено жодних доказів в підтримку своїх позовних вимог, спричинення йому особисто та третій особі будь-якого роду фізичного чи психологічного насильства іншими особами. Примусу укладення договору позики та договору іпотеки не підтверджується зібраними по справі доказами. Позивачем не наведено доказів як про злочинність вказаних в позовній заяві дій, так і про їх незаконність.
Окрім того, ані в межах даної справи, ані іншої, договір позики грошових коштів не визнавався недійсним, в тому числі і з підстав передбачених статтею 231 цивільного кодексу України. А відтак підстав для задоволення вимог, щодо визнання недійсним договору іпотеки, оскільки такий забезпечував недійсне зобов'язання (договір позики) у суду немає.
Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити повністю.
Керуючись ст.ст.10,11,57,60,88,154,208,209 ч.3,212-215 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОКП ЛОР БТІ та ЕО, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договору іпотеки укладеного 06 квітня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 посвідченого за реєстровим № 631 приватним нотаріусом Жовківського нотаріального округу ОСОБА_4 недійсним; визнанням права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 засвідченого витягом про реєстрацію права власності на вказану квартиру № 26720269 від 15 липня 2010 року недійсним; а також стягненням з відповідача ОСОБА_2 моральної шкоди в сумі 100 000 гривень - відмовити.
Заходи забезпечення позову накладені ухвалою суду від 21.10.2011 року, а саме арешт на квартиру яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, скасувати.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення суду, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Апеляційна скарга подається апеляційному суду Львівської області через Жовківський районний суд Львівської області.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Мікула В. Є.