Справа № 654/3155/13-ц
Провадження № 2/654/24/2014
18.03.2014 року м. Гола Пристань
Голопристанський районний суд Херсонської області у складі:
головуючої судді - Охтень А.А.,
при секретарі - Томенчук В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Гола Пристань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, мотивуючи його тим, що відповідачкою порушуються її права та інтереси, як власника земельної ділянки. В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що їй на підставі державного акту на право власності належить земельна ділянка НОМЕР_1 в садівничому товаристві «Здоров'я» на території Великокардашинської сільської ради, Голопристанського району, Херсонської області. Відповідачка є сусідкою позивача та користувачем суміжної з нею земельної ділянки НОМЕР_2. Поблизу межі, яка розділяє земельні ділянки сторін, розміщений будинок ОСОБА_1 Для його обслуговування та проведення ремонтних робіт позивачці необхідно було зайти на територію ОСОБА_2, однак остання цього зробити не дозволила. З приводу цих подій між сторонами виник спір. ОСОБА_1 бажала перенести огорожу на півметра від свого будинку та встановити її по дійсній межі відповідно до документів. Відповідачка з такими змінами не погодилась та погрожувала зламати паркан у випадку його зміщення. Для вирішення конфлікту сусідів були залучені представники правління садового товариства. В процесі перевірки ними порушень прав та інтересів власників земельних ділянок було встановлено, що межа між суміжними землями зміщена в бік позивачки на 0,53 м. та фактично зменшено розмір ділянки. Дані обставини відображені в акті від 09.09.2012 року. Посилаючись на вказаний документ та вважаючи свої вимоги обґрунтованими та підтвердженими, позивачка просить усунути їй перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом заборони відповідачу чинити їй перешкоди в перенесенні огорожі між суміжними земельними ділянками НОМЕР_1 та НОМЕР_2 відповідно до кадастрового плану та Державного акту на належну їй земельну ділянку. Крім цього, просить стягнути з ОСОБА_2 на свою користь судові витрати.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали на підставах викладених в позовній заяві. За наявних матеріалів в справі, якими зафіксовано порушення прав позивача, просили їхні вимоги задовольнити та захистити права ОСОБА_1 обраним ними способом.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, вважає їх необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають, оскільки допустимими доказами не підтверджені. Також зазначає, що позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача, оскільки власником суміжної з позивачем земельної ділянки являється чоловік відповідачки ОСОБА_3 З цих підстав просив в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи та обґрунтування сторін, щодо заявлених вимог, судом були встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Статтею 2 Земельного кодексу України (далі ЗК України) передбачено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
З матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №110848, ОСОБА_1 є власницею ділянки НОМЕР_1 в садівничому товаристві «Здоров'я» на території Великокардашинської сільської ради, Голопристанського району, Херсонської області.
Поряд з зазначеною земельною ділянкою розташована ділянка НОМЕР_2, яка належить ОСОБА_3, відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії ХС від 24 травня 1994 року.
Таким чином, вищевказаними правовстановлюючими документами підтверджено право власності позивача та чоловіка відповідачки на нерухоме майно - земельні ділянки, які межують між собою.
Звертаючись до суду з позовними вимогами, ОСОБА_1 посилалась на порушення її прав відповідачкою шляхом самовільного захоплення останньою частини земельної ділянки позивача, про що зазначено в актах перевірки.
Так, відповідно до акту комісії СТ «Здоров'я» від 09.09.2012 року було встановлено, що ОСОБА_2 самовільно змістила межу між земельними ділянками НОМЕР_1 та НОМЕР_2, внаслідок чого межа була зміщена на 0,53 м. у бік земельної ділянки НОМЕР_1 та остання фактично має менший розмір ніж зазначено в державному акті.
Крім цього, 16 серпня 2013 року, за результатами перевірки дотримання вимог земельного законодавства, державним інспектором сільського господарства в Херсонській області Царюченко С.М. та провідним спеціалістом сектору ДЗК відділу Держземагенства в Голопристанському районі Корнієнко К.О. було встановлено, що ОСОБА_2 здійснила самовільне зайняття земельної ділянки площею 0,002 га, яка належить ОСОБА_1, що підтверджується відповідним актом.
Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
На підставі вищезазначених актів та положення вказаної статті, позивач та її представник просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Однак, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є недоведеними належними та допустимими доказами, а тому в їхньому задоволенні слід відмовити виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін, предметом даного спору є порушення меж земельних ділянок між суміжними користувачами.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Відповідно до ст. 103 ЗК України, за змістом добросусідства, власники та користувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання відповідно до їх цільового призначення при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчинені дії, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них.
Статтею 91 п. «г» та «е» ЗК України передбачено, що власники зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватись правил добросусідства, тощо.
Відповідно до ч.2 ст. 90 ЗК України, порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Згідно ст.152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до статті 106 ЗК України, власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.
Статтею 107 ЗК України передбачено, що основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.
Згідно акту встановлення, узгодження меж та прийому-передачі межових знаків на зберігання, який знаходиться в матеріалах технічної документації, було встановлено, що межі земельної ділянки, яка знаходиться у власності позивача, в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка не закріплювались - співпадають з предметами місцевості. Власник земельної ділянки претензій щодо меж та конфігурації земельної ділянки не має.
Відповідно до п. 3.8 Інструкції «Про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками» затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року N 376 (далі - Інструкція), межові знаки не встановлюються на бажання власника (користувача) - у разі якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо).
За таких обставин, згідно п. 3.1.1 Інструкції, у разі закріплення меж земельних ділянок, які збігаються із шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами, а також на асфальтованій або бетонній поверхні стовпчик установочний (деталь 4) може не використовуватись, а закладний дюбель (деталь 2) в такому випадку встановлюється в отвір у твердій поверхні.
З метою підтвердження чи спростування факту самовільного зайняття частини земельної ділянки, ухвалою суду від 09.12.2013 року у справі було призначено судову експертизу земельних ділянок.
Проведеним оглядом експерт не виявив в існуючих межових спорудах зовнішніх меж ділянки НОМЕР_1 закладних дюбелів. В своєму висновку зазначив, що внаслідок відсутності згаданих дюбелів визначити фактичні межі по твердим межовим знакам неможливо, а тому й вказати, чи мають місце самовільно захоплені частини земельних ділянок та ким із землекористувачів не передбачається за реальне.
В судовому засіданні позивачка не змогла дати суду чітку та змістовну відповідь стосовно того, чому не були встановлені межові знаки на земельних ділянках при виготовленні технічної документації.
Окрім цього, як вбачається з наданого представником відповідача акту про відновлення (встановлення) та погодження суміжних меж земельної ділянки в натурі та передачу-приймання межових знаків під охорону та зберігання від 09.11.2009 року, ОСОБА_1 погодилась, що межа проходить вздовж огорожі по межі з земельною ділянкою ОСОБА_3 Встановлені на місцевості межі не закріплялись межовими знаками, оскільки співпадають з огорожею. Вказаний акт підписано позивачем.
В судовому засіданні встановлено та сторонами не заперечувалось, що з моменту підписання даного акту, огорожа між земельними ділянками не зміщувалась ні в який бік, а тому враховуючи її раніше погодження позивачем не вбачається порушень прав останньої.
Відповідно до ч. 3 ст. та ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. До доказів зокрема належать пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показання свідків, письмові докази, речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи, висновки експертів. (ч. 2 ст. 57 ЦРК України).
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, оцінивши в сукупності надані сторонами докази, суд вважає, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження, оскільки факт захоплення частини земельної ділянки позивачки доведений не був.
Що стосується посилань позивача та його представника, як на підставу для задоволення своїх вимог, на акти комісії СТ «Здоров'я» від 09.09.2012р та Державної інспекції сільського господарства в Херсонській області то до цих документів суд відноситься критично та не приймає їх до уваги, оскільки в них зазначено про зайняття земельної ділянки позивача, однак не вказано яким чином це зроблено та з їхнього змісту не зрозуміло, що слугувало початковою точкою проведених замірів, оскільки межові знаки відсутні.
Окрім цього, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 30 ЦПК України, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Відповідачем є та зі сторін у процесі, яка притягується судом до відповіді за позовом, тому що на неї вказує позивач, як на порушника свого права.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, встановлено принцип диспозитивності цивільного судочинства., тобто визначення відповідачів, як осіб, до яких пред'являється позов є виключним правом позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
В судовому засіданні в ході розгляду справи було встановлено, що власником земельної ділянки НОМЕР_2 є ОСОБА_3 та позивачу і її представнику роз'яснювались їхні права зокрема стосовно заявлення клопотань про заміну неналежного відповідача, однак з таким клопотанням ОСОБА_1 до суду не зверталась та наполягала на тому, що саме ОСОБА_2 повинна бути відповідачем по даному позову.
Статтею 33 ЦПК України не передбачено право суду самостійно залучати до участі у справі співвідповідача, навіть у випадку обов'язкової співучасті, якщо позивач не заявить такого клопотання.
За цих обставин, суд приймає до уваги заперечення представника відповідача стосовно заявлення вимог до неналежного відповідача ОСОБА_2, оскільки власником сусідньої земельної ділянки являється ОСОБА_3, що підтверджується державним актом, а тому позов повинен був бути пред'явлений до нього.
І з цих обставин в задоволенні позову слід також відмовити за безпідставністю.
Вимоги щодо стягнення судових витрат не підлягають задоволенню у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог відповідно до ст. 88 ЦПК України.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 16, 60, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку через Голопристанський районний суд протягом 10 днів з дня його оголошення.
Суддя: А. А. Охтень