Справа № 459/129/14-ц
19 березня 2014 року Червоноградський міський суд Львівської області
в складі: головуючого-судді Кріль М.Д.
при секретарі Пилипяк Ю.М.
за участю: позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача Бойко З.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Червонограда цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львіввугілля» про стягнення моральної шкоди заподіяної внаслідок отримання професійного захворювання,
Позивачка в січні 2014 року звернулася в суд з даним позовом, в заяві вказала, що вона працювала з 1961 року по 2000 рік на шахтах ДП «Львіввугілля» машиністом підйому та породовибірником. У зв'язку з тривалою роботою в особливо шкідливих та тяжких умовах праці в неї погіршився стан здоров'я, внаслідок чого вона неодноразово змушена була звертатися за медичною допомогою. 01.3.2000 року обласною МСЕК № 3 їй було вперше встановлено ІІІ групу інвалідності та 50 % ступеня втрати професійної працездатності. У зв'язку з отриманим професійним захворюванням їй було завдано великої моральної шкоди яку вона оцінює в 30 000 грн. та просить стягнути її з відповідача на її користь.
В судовому засіданні позивачка та її представник позов підтримали, позивачка суду пояснила, що вона працювала на шахті машиністом. Умови праці були шкідливими:протяги, пил, шум, вологість. Це призвело до того, що в 2000 році вона захворіла на емфізему легень, пиловий бронхіт. У зв'язку з даною хворобою вона не може виконувати фізичну роботу, їй важко дихати, задишка. Цим всім йому було завдано моральну шкоду, вона постійно проходить лікування.
Представник відповідача позов не визнала, оскільки сплинув строк позовної давності, а також через те, що позивач не надав доказів підтвердження факту заподіяння йому моральних чи фізичних страждань.
Дослідивши докази суд встановив слідуюче.
З трудової книжки на ім'я ОСОБА_1 від 30.05.1962 року, акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 03.02.2000 року, вбачається, що стаж роботи позивачки в умовах впливу шкідливих факторів становить 27 років.
Відповідно до довідки обласної МСЕК № 3 Серії 2-18 АИ № 004937 від 01.03.2000 року позивачці ОСОБА_1 вперше та безтерміново було встановлено ІІІ групу інвалідності та 50 % втрати працездатності.
У зв'язку з наявністю вищевказаного захворювання позивачка неодноразово перебувала на стаціонарному та амбулаторному лікуванні, що вбачається з наданих позивачем виписок з історії хвороби.
Відповідно до ст. ст. 1, 3, 21, 43, 46 Конституції України, Україна як соціальна держава, зміст і спрямованість якої визначають права і свободи людини та їх гарантії, проголосили право громадян на належні, безпечні і здорові умови праці, соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника тощо. Право на соціальний захист гарантується, зокрема, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Окремим видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, згідно з абз. 5 ч. 1 ст. 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, є страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Згідно ч. 1 ст. 9 даного закону, відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві ц професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням на виробництві вперше було передбачено Законом України «Про охорону праці», який набув чинності 24.11.1992 року (згідно Постанови ВРУ від 14.10.1992 року № 2695-ХІІ). Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про охорону праці» відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні та шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Такий порядок був передбачений Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом трудових обов'язків затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1993 року № 472 із змінами і доповненнями, яким було передбачено, що за наявності факту моральної шкоди потерпілому відшкодовується моральна шкода. Відповідно до п. 38 Правил відшкодування № 472 було передбачено, що право на отримання потерпілим виплат на відшкодування шкоди настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати працездатності.
Згідно ст. 17 ЗУ «Про охорону праці» від 14.10.1992 року, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.
Згідно ст. 4 ЗУ «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується на принципах: - пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці.
Згідно ст. 13 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинило застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у Законі, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 08.11.2005 року «Кечко проти України» у випадках, коли з набуттям чинності певного закону, його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права.
Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Зокрема, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Згідно із ч. 4 ст. 14 ЗУ «Про загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», до професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілій під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють їй моральні та фізичні страждання.
Постановою Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» встановлено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин.
Втративши працездатність на виробництві, позивачка не взмозі в повній мірі виконувати ту чи іншу роботу, постійно повинна проходити курс лікування у зв'язку з втратою працездатності, обмежена в життєдіяльності, а тому суд вважає, що їй завдана моральна шкода.
Враховуючи наведене, беручи до уваги те, що при визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, необхідно врахувати характер заподіяної позивачу шкоди, глибину фізичних та душевних страждань позивача, а також вимоги розумності та справедливості, тому суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення.
Керуючись ст. ст. 10, 60, 212-215, 218 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 - задоволити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля» на користь ОСОБА_1 - 2550 (дві тисячі п'ятсот п'ятдесят) грн. на відшкодування моральної шкоди заподіяної внаслідок отримання професійного захворювання.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля» на користь держави судовий збір в сумі - 243 грн. 60 коп.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Львівської області протягом 10 днів з часу його проголошення.
Суддя: М. Д. Кріль