19 березня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,
Хопти С.Ф., Черненко В.А.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на заочне рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 19 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 12 листопада 2013 року,
У червні 2013 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулось до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 13 серпня 2007 року на загальну суму 3 117 грн 35 коп. та судові витрати.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 13 серпня 2007 року ТОВ «Дельта Банк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_3 уклали кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_3 кредит шляхом відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії на загальну суму 30 тис. грн, ОСОБА_3 у свою чергу зобов'язався щомісяця у строки, визначені договором, здійснювати погашення частини суми заборгованості за кредитною карткою, яка виникла за попередній звітний місяць, а також здійснювати погашення у повному обсязі заборгованості, яка виникла за попередній звітний місяць. Зазначав, що відповідач умови кредитного договору належним чином не виконує, внаслідок чого станом на 15 квітня 2013 року утворилась заборгованість на загальну суму 3 117 грн 35 коп.
Заочним рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 19 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 12 листопада 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.
У поданій касаційній скарзі ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» заявлені після спливу строку позовної давності, встановленого законом.
З такими висновками судів погодитись не можна, оскільки ці висновки суперечать вимогам закону та не ґрунтуються на матеріалах справи.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Судами встановлено, що 13 серпня 2007 рок між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір 001-23074-130807, на підставі якого Банк відкрив відповідачу кредитну лінію на загальну суму 30 тис. грн, встановивши ліміт кредитної лінії - 2 604 грн, та надав платіжну картку для здійснення обслуговування держателя на умовах, викладених у тарифному пакеті Delta Visa Classik.
Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 610 цього Кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У ч. 1 ст. 530 ЦК України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка може неминуче настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Частиною 1 ст. 631 ЦК України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно п. 4.2 договір набуває чинності з дати його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором.
Відповідно до договору держатель картки зобов'язаний щомісяця в строки, визначені правилами, здійснювати погашення заборгованості у вигляді обов'язкового мінімального платежу, складові якого зазначаються в тарифах.
Тобто, сторони встановили як строк дії договору - до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов'язань, так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів.
Таким чином, тарифами банку, які є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.
Отже, сторони, поряд із встановленням строку дії договору, встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
ОСОБА_3 допустив неналежне виконання своїх обов'язків, передбачених п. 2.5 кредитного договору 17 жовтня 2007 року, оскільки не поповнив картковий рахунок відповідно до умов договору, у зв'язку з чим йому нараховувались проценти, плати та інші щомісячні платежі згідно з тарифами, що є додатком до кредитного договору. Починаючи з 13 квітня 2010 року ОСОБА_3 припинено нарахування процентів, плат та інших щомісячних платежів, тому заборгованість за кредитним договором становить 3 117 грн 35 коп.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.
Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Суди у порушення ст. ст. 212-215, 315 ЦПК України зазначене не врахували, не звернули уваги на те, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом.
Пункт 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з ч. 11 ст. 11 зазначеного Закону, стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту (правова позиція Верховного Суду України згідно з постановою у справі № 6-126цс13).
Разом з тим при вирішенні спору в судовому порядку застосуванню підлягає ст. 267 ЦК України, а тому позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Заява про застосування позовної давності ОСОБА_3 подана не була, оскільки розгляд справи було проведено у заочному порядку у відсутності відповідача.
Таким чином, висновок судів про відмову у задоволенні позову у зв'язку з застосуванням позовної давності незалежно від наявності заяви сторони у спорі щодо вимог про повернення споживчого кредиту та без з'ясування причин пропущення позовної давності є передчасним.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.
Заочне рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 19 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 12 листопада 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий: Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
А.О. Лесько
С.Ф. Хопта
В.А. Черненко