19 березня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.
суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Черненко В.А.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про визнання договору купівлі-продажу недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 30 жовтня 2013 року, -
У червні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 18 червня 2009 року, за яким ОСОБА_3 від його імені продала ОСОБА_2 належні йому на праві особистої приватної власності 28/100 ідеальних частин житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, розташовані по АДРЕСА_1, повернути сторони договору у попередній стан, стягнути з відповідача завдану йому моральну шкоду.
Свої вимоги мотивував тим, що ОСОБА_2 не повідомила його про передачу своїх повноважень ОСОБА_3, ввела його в оману, продала без його згоди належну йому частину житлового будинку по АДРЕСА_1, значно зменшивши її вартість.
Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 25 вересня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 30 жовтня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений 18 червня 2009 року нотаріусом Радомишльського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 960.
Повернуто сторони угоди в попередній стан.
Зобов'язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 належні останньому 28/100 ідеальних частин житлового будинку АДРЕСА_1
Зобов'язано ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2 одержані по недійсній угоді 33 967 грн 92 коп.
У задоволенні решти позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять рішення апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що укладений договір купівлі-продажу відповідає вимогам чинного законодавства, крім того, ОСОБА_1 без поважних причин пропущено строк позовної давності, про застосування якого відповідачем подано заяву.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, виходив із того, що ОСОБА_1 не пропущено строк звернення до суду, оскільки він дізнався про порушення своїх прав лише у серпні 2012 року. Крім того, довіреність від імені ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_3 щодо відчуження спірної квартири є недійсною, оскільки вона не повідомила ОСОБА_1 про передачу наданих їй повноважень ОСОБА_3, що свідчить про недійсність оскаржуваного договору.
З такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна.
Відповідно до ч. ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно із вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як убачається з матеріалів справи 1 серпня 2013 року ОСОБА_2 було подано заяву про застосування судом строку позовної давності відповідно до вимог ст. 267 ЦК України з посиланням на те, що ОСОБА_1 знав про порушення своїх прав набагато раніше, ніж звернувся до суду з позовом, оскільки у позовній заяві зазначив, що станом на 27 травня 2010 року йому стало відомо про те, що документи на спадкове майно ОСОБА_2 отримала і переоформила частину будинку на своє ім'я без його участі.
Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Отже, порушене право підлягає захисту лише за умови поважності причин пропущення позовної давності, проте такі апеляційним судом взагалі досліджені не були.
Таким чином рішення суду апеляційної інстанції ухвалено при неповному з'ясуванні обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Житомирської області від 30 жовтня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
А.О. Лесько
С.Ф. Хопта
В.А. Черненко