17 березня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Головуючого Ткачука О.С.
Суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К.,
Колодійчука В.М., Умнової О.В.,
розглянувши заяву компанії «Рьорен-унд-Пумпенверк Бауер ГмбХ» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2013 року у справі за клопотанням компанії «Рьорен-унд-Пумпенверк Бауер ГмбХ» про надання дозволу на примусове виконання рішення Міжнародного арбітражного центру Федеральної палати економіки Австрії від 1 вересня 2011 року про стягнення боргу з публічного акціонерного товариства «Компанія «Райз», -
У листопаді 2012 року компанія «Рьорен-унд-Пумпенверк Бауер ГмбХ» звернулася до суду з клопотанням, в якому просила надати дозвіл на примусове виконання рішення Міжнародного арбітражного центру Федеральної палати економіки Австрії від 1 вересня 2011 року про стягнення з публічного акціонерного товариства «Компанія «Райз» 715 685, 64 Євро.
Клопотання обґрунтовано тим, що боржник зазначеного рішення суду не виконує і не сплатив присудженої за цим рішенням грошової суми.
В ході розгляду справи заявник уточнив вимоги клопотання та просив надати дозвіл на примусове виконання рішення Міжнародного арбітражного центру Федеральної палати економіки Австрії від 1 вересня 2011 року про стягнення з публічного акціонерного товариства «Компанія «Райз» 615 685, 64 Євро.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 30 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25 липня 2013 року, у задоволенні клопотання відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2013 року касаційну скаргу компанії «Рьорен-унд-Пумпенверк Бауер ГмбХ» відхилено. Ухвали судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.
До Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла заява компанії «Рьорен-унд-Пумпенверк Бауер ГмбХ» про перегляд даного рішення суду касаційної інстанції в порядку, визначеному главою 3 розділу 5 ЦПК України.
В обґрунтування заяви компанія «Рьорен-унд-Пумпенверк Бауер ГмбХ» посилається на неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема ч.1 ст.4, п.1 ст.5 Конвенції «Про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень», ст. 9 Угоди «Про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності», ст.36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», ст.3 Закону України «Про міжнародне приватне право», ч.2 ст.10 ЦК України, ч.2 ст.396 ЦПК України, що в свою чергу, потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Дослідивши подані заявником матеріали колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що заяву про перегляд судового рішення слід задовольнити, справу допусти до провадження Верховного Суду України, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
В обґрунтування своєї позиції щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2013 року, про перегляд якої ставиться питання, та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2013 року у справі за клопотанням ЗАТ «ЮКОС-М» про надання дозволу на примусове виконання рішення та ухвали Арбітражного Суду м. Москви Російської Федерації у справі за позовом ЗАТ «ЮКОС-М» до Українсько-російського підприємства з іноземними інвестиціями у формі ЗАТ «КАФА» про стягнення боргу; ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2013 року у справі за клопотанням Компанії «Ютілія Лімітед» до ТОВ «Союз-Віктан Трейд» про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду; ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2011 року у справі за клопотанням фірми «Раколта Молнар та Греніер Г.м.б.Х» до приватної фірни «Орантус» про надання дозволу на примусове виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України.
Зі змісту зазначених судових рішень вбачається, що вони ухвалені у подібних правовідносинах, оскільки є тотожними предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судами обставини та має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Предметом розгляду судами попередніх інстанцій у даному випадку було вирішення клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, зокрема рішення Міжнародного арбітражного центру Федеральної палати економіки Австрії від 1 вересня 2011 року, поданого відповідно до Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж, ст.ст.390-396 ЦПК України.
При розгляді даної справи, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, відхиляючи касаційну скаргу компанії «Рьорен-унд-Пумпенверк Бауер ГмбХ» та залишаючи без змін ухвали судів попередніх інстанцій, погодився з висновками останніх про відсутність правових підстав для надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду. Виходив з того, що заявник не надав доказів, які б свідчили про те, що ПАТ «Компанія «Райз», яка не брала участі у судовому процесі, була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, а також не мала можливості дати пояснення щодо позовних вимог, в тому числі змінених та доповнених.
В даному випадку, при вирішенні питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду на території України Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ застосував виключно положення п.2 ч.2 ст.396 ЦПК України без урахування Конвенції «Про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень».
За результатами розгляду іншої справи за клопотанням ЗАТ «ЮКОС-М» про надання дозволу на примусове виконання рішення та ухвали Арбітражного Суду м. Москви Російської Федерації у справі за позовом ЗАТ «ЮКОС-М» до Українсько-російського підприємства з іноземними інвестиціями у формі ЗАТ «КАФА» про стягнення боргу, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ухвалою від 26 січня 2013 року, скасував ухвалу апеляційного суду із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції про задоволення клопотання, та виходив з того, що статтею 3 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, якщо міжнародним договором України передбачено інші правила ніж, встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору. Таке положення зазначене у ч.2 ст.10 ЦК України. Суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки нормам права щодо повідомлення ЗАТ «КАФА» у порядку, передбаченому наведеними нормами міжнародного права та міжнародних договорів (Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, Нью-Йорк, 10 червня 1958 року, Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, ратифікована постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року).
Таким чином вбачається, неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права зокрема щодо того, положенням якого права (нормативного документа) має відповідати порядок повідомлення сторони арбітражного провадження, яке відбувається в іншій країні.
Зі змісту ухвали суду касаційної інстанції, про перегляд якої ставиться питання вбачається, що при з'ясуванні питання про повідомлення сторони щодо якої запитується дозвіл на визнання та виконання рішення іноземного суду, обов'язок доказування повідомлення цієї сторони покладається на сторону, яка запитує такий дозвіл.
Разом з тим, при розгляді іншої справи - за клопотанням фірми «Раколта Молнар та Греніер Г.м.б.Х» до приватної фірни «Орантус» про надання дозволу на примусове виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 15 червня 2011 року вказує на те, що згідно зі ст. 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» саме сторона, яка не погоджується з рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду, повинна довести суду, що її не було належним чином сповіщено про арбітражний розгляд.
З огляду на викладене, вбачається неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права щодо того, на яку із сторін спору покладено обов'язок доведення факту неповідомлення іншої сторони про арбітражний розгляд.
Суд касаційної інстанції, про перегляд ухвали якого ставиться питання, погодився з висновками судів попередніх інстанцій та вража, що для з'ясування питання, чи була сторона повідомлена про арбітражний розгляд справи, необхідно доведення того, що сторона була повідомлена про кожне засідання у відповідному арбітражному провадженні. При цьому такого факту, що сторона була повідомлена про початок провадження та подавала документи до арбітражного суду, на думку Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, недостатньо для підтвердження факту участі такої сторони в арбітражному провадженні.
В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2013 року, постановленої по іншій справі - за клопотанням Компанії «Ютілія Лімітед» до ТОВ «Союз-Віктан Трейд» про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, суд касаційної інстанції вказав на те, що сторона повинна бути повідомлена саме про процес розгляду справи, а не про дату судового засідання за результатами, якого було винесено рішення у справі.
Тобто, у цих випадках вбачаються різні позиції суду касаційної інстанції щодо того, чи вимагає закон, при вирішенні питання про надання дозволу на виконання рішення іноземного арбітражного суду в Україні, повідомлення сторони арбітражного провадження про сам факт арбітражного провадження, чи про кожну процесуальну подію у справі.
Крім того, висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладені в ухвалі від 9 жовтня 2013 року, про перегляд якої ставиться питання не узгоджуються з висновками цього ж суду, викладеними в ухвалі від 20 лютого 2013 року, постановленої по справі за клопотанням Компанії «Ютілія Лімітед» до ТОВ «Союз-Віктан Трейд» про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, в частині застосування презумпції та виконуваності арбітражного рішення.
Так, зокрема в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2013 року зазначено, що оскільки обов'язковість та виконуваність арбітражного рішення прузюмується міжнародним та національним законодавством, тягар доведення наявності таких підстав покладається на сторону, яка заперечує проти визнання та виконання арбітражного рішення (п.1 ст.5 Конвенції «Про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень»).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що наведені в заяві доводи вказують на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права зокрема ч.1 ст.4, п.1 ст.5 Конвенції «Про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень», ст. 9 Угоди «Про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності», ст.36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», ст.3 Закону України «Про міжнародне приватне право», ч.2 ст.10 ЦК України, яке потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, що відповідно до вимог ст.335 ЦПК України є підставою для перегляду судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -
Справу за клопотанням компанії «Рьорен-унд-Пумпенверк Бауер ГмбХ» про надання дозволу на примусове виконання рішення Міжнародного арбітражного центру Федеральної палати економіки Австрії від 01 вересня 2011 року про стягнення боргу з публічного акціонерного товариства «Компанія «Райз», за заявою компанії «Рьорен-унд Пумпенверк Бауер ГмбХ» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2013 року, допустити до провадження Верховного Суду України.
Ухвалу про допуск справи до провадження разом із заявою про перегляд судового рішення та доданими до неї документами направити до Верховного Суду України протягом п'яти днів з дня її постановлення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Ткачук О.С.
судді
Висоцька В.С.
Гримич М.К.
Колодійчук В.М.
Умнова О.В.
6
Справа № 6-3263 зп 14Доповідач: Умнова О.В.