іменем україни
19 березня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Червинської М.Є.,
Лесько А.О., Черненко В.А.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою власністю за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 11 грудня 2013 року,
У вересні 2012 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна, посилаючись на те, що за час перебування у шлюбі з відповідачем вони за спільні кошти придбали: квартиру АДРЕСА_1, садовий будинок з земельною ділянкою площею 0,0500 га по АДРЕСА_5, вантажний автомобіль марки «Renault Kangoo». З урахуванням викладеного та те, що у неї на утриманні залишилися їх спільна з відповідачем дитина, позивач просила поділити зазначене майно, відступивши від рівності часток, виділивши їй квартиру, дачний будинок з земельною ділянкою, а відповідачеві - автомобіль.
У січні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання його особистою власністю: квартири АДРЕСА_1, садового будинку з земельною ділянкою площею 0,0500 га по АДРЕСА_5, вантажного автомобіля марки «Renault Kangoo», посилаючись на те, що вказане майно придбане за його особисті кошти, отримані від продажу квартири отриманої ним в дар.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 жовтня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано квартиру АДРЕСА_1, садовий будинок по АДРЕСА_5 разом із земельною ділянкою, площею 0,0500 га в садовому товаристві «Ясна Поляна», розташованого в с. Баловне Новоодеського району Миколаївської області особистою приватною власністю ОСОБА_4 У решті позову ОСОБА_4 відмовлено.
Додатковим рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 7 листопада 2013 року вирішено питання про судовий збір.
Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 11 грудня 2013 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 жовтня 2013 року залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.
Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суди, вирішуючи спір, виходили із того, що спірна квартира та садовий будинок із земельною ділянкою є особистою приватною власністю ОСОБА_4, оскільки були придбані хоч і в період шлюбу, але за його особисті кошти, які були отримані від продажу належної йому квартири отриманої в дар; спірний автомобіль є особистою власністю ОСОБА_3, так як остання придбала його в кредит та право власності на автомобіль оформила на себе.
Проте з такими висновками судів погодитись не можна.
Судами встановлено, що ОСОБА_3 з 1 грудня 2000 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_4, який було розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 2 квітня 2010 року. У період шлюбу у сторін народилася донька - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.
У період шлюбу сторонами було придбано наступне майно: квартира АДРЕСА_1; садовий будинок та земельна ділянка площею 0,0500 га по АДРЕСА_5; автомобіль марки «Renault Kangoo» державний номерний знак НОМЕР_1 ДНЗ Універсальний.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
За змістом ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема й майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Оскільки законодавцем презюмується виникнення права спільної сумісної власності щодо майна, набутого подружжям у шлюбі, то обов'язок з доведення тієї обставини, що майно, придбане у шлюбі, є особистою власністю одного з подружжя, покладено на останнього.
У той же час, вирішуючи спір по суті, на порушення норм ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України суди не звернули уваги на те, що спірна квартира, дачний будинок та земельна ділянка придбані під час шлюбу та зареєстровані на праві власності за позивачем, а доказів, які б свідчили б про придбання спірного майна саме за кошти, які були отримані ОСОБА_4 від продажу належної йому квартири АДРЕСА_4 та продажу придбаного за кошти від останньої угоди житлового будинку по АДРЕСА_1, останнім не надано.
За таких обставин висновки судів про те, що спірна квартира, садовий будинок та земельна ділянка були придбані за особисті кошти ОСОБА_4, тому в силу положень ст. 57 СК України є об'єктом особистої приватної власності останнього, ґрунтується на припущеннях що відповідно до вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України є неприпустимим, та є передчасними.
Разом із тим, відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Ухвалюючи рішення в частині визнання спірного автомобіля особистою приватною власністю ОСОБА_3 суди не виконали вимог процесуального законодавства, не звернули уваги на те, що у своїх позовних заявах сторони не
просили визнати зазначений автомобіль особистою власністю ОСОБА_3, вийшли за межі позовних вимог, та залишили автомобіль у власності позивача.
Оскільки суди на вищевикладені обставини уваги не звернули, у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України не врахували норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, згідно ч. 2 ст. 338 ЦПК України ухвалені по справі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 11 грудня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді:Б.І. Гулько
А.О. Лесько
М.Є. Червинська
В.А. Черненко