Справа № 520/15996/13-ц
Провадження № 2/520/489/14
19.03.2014 року Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Васильків О.В.
при секретарі - Площинській Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання факту відплатного придбання майна та про визнання особи добросовісним набувачем, суд, -
21.12.2013 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом та уточнивши вимоги просить встановити факт відплатного придбання позивачем двохкімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, а також просить визнати її добросовісним набувачем вказаної квартири. При цьому позивач посилається на те, що 26.11.2004 року вона придбала зазначену квартиру на підставі договору дарування, оскільки її чоловік на той час був за межами України і не мав можливості надати письмову згоду для оформлення угоди купівлі-продажу. Однак за квартиру продавцем ОСОБА_2 були отримані кошти в розмірі 160380,00 грн., що еквівалентно 29700 доларів США, про що він видав розписку позивачу. В подальшому позивачу стало відомо, що 1/2 частину квартири відповідач ОСОБА_2 купив у ОСОБА_3 на підставі довіреності від ОСОБА_4, яку в судовому порядку було визнано недійсною. Останнім судовим рішенням апеляційного суду ОСОБА_4 рекомендовано звернутись до суду з віндикаційним позовом про витребування у позивача частини квартири ОСОБА_4, у зв'язку з чим ОСОБА_1 змушена звернутись до суду за захистом своїх прав.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник підтримали позовні вимоги та просять їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги визнав та просить їх задовольнити.
Вислухавши сторін, представника позивача, свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Як встановлено у судовому засіданні, 26.11.2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Першої Одеської державної нотаріальної контори Алексєєвою О.В., відповідно до якого ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_1 прийняла в дар квартиру під АДРЕСА_1, яка належала дарителю на підставі договору купівіл-продажу, посвідченого ОСОБА_7, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 20.09.2004 року за реєстром №4734, зареєстрованого в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості в книзі №506пр. на сторінці №167 за №727, реєстраційний номер 7331741 /а.с.5/.
Судом досліджено копію розписки відповідача ОСОБА_2 від 26.11.2004 року, в якій зазначено, що ним отримані гроші в рахунок остаточного платежу за продану ним квартиру за адресою: АДРЕСА_1, в сумі 160380 грн. від покупця квартири ОСОБА_1 /а.с.8/.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16.10.2012 року у справі №1512/2-35/2011 позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_8, про визнання договору купівлі-продажу та договору дарування частково недійсними - задоволено та визнано недійсним правочин договір купівлі-продажу від 20.09.2004 року, зареєстрований за №4724, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_7, у розмірі 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_4, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, а також визнано недійсним правочин договір дарування від 26.11.2004 року, зареєстрований за №4-6209, посвідчений державним нотаріусом 1-ої Одеської державної нотаріальної контори Алексеєвою О.В., у розмірі 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_4, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, та стягнуто з ОСОБА_3 239790,00 грн. на користь ОСОБА_4 /а.с.9-13/.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 05.11.2013 року задоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 та рішення Київського районного суду м. Одеси від 16.10.2012 року скасовано в частині визнання недійсним договору дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, укладеного 26.11.2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 239790 грн., та в цій частині в позові ОСОБА_4 - відмовлено, в решті рішення Київського районного суду м. Одеси від 16.10.2012 року залишено без змін /а.с.14-16/.
Тобто, судовими рішеннями встановлено, що 1/2 частина квартири, що належала ОСОБА_4, відчужена незаконно, оскільки у ОСОБА_4 не було волевиявлення на відчуження належної їй 1/2 частини спірної квартири, оскільки вона не видавала відповідної довіреності, тому на підставі ч. 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України суд визнав недійсним договір купівлі-продажу 20.09.2004 року в частині відчуження 1/2 частини квартири.
Станом на 24.02.2014 року квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1, про що суду надано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Допитані в судовому засіданні 18.02.2014 року свідки ОСОБА_6, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які є відповідно батьком, сестрою та чоловіком позивача, суду пояснили, що на час укладення договору дарування чоловік позивача ОСОБА_11 перебував в рейсі за межами України, що також підтверджується наданими письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи. Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_10 також пояснили суду, що були присутні під час укладення угоди 26.11.2004 року, та насправді ОСОБА_2 не подарував квартиру, а продав її, він отримав гроші від ОСОБА_1, про що склав розписку.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 258 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено який факт заявник просить встановити та з якою метою.
Позивач звернувся з заявою про встановлення факту відплатного придбання позивачем двохкімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, однак вказані факти мають бути встановлені належними доказами при розгляді спору про право.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України - Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
За таких обставин, проаналізувавши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача ОСОБА_1 в обраному нею варіанті способу захисту прав не підлягають задоволенню, так як необґрунтовані та недоведені.
Керуючись ст. ст. 10, 30, 60, 169, 212-215, 218 ЦПК України, ст. ст. 11,16, 321, 368 ЦК України, суд,-
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання факту відплатного придбання майна та про визнання особи добросовісним набувачем, - відмовити.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення або протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення особами, які не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення.
Суддя Васильків О. В.