Головуючий першої інстанції -Зайченко С.В.
Головуючий апеляційної інстанції- Юрченко В.П.
Україна
Іменем України
14 травня 2009 року справа № 2-а-27/09/0551
приміщення суду за адресою: м. Донецьк, бульвар Шевченко, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Юрченко В.П.
Суддів Горбенко К.П., Лях О.П.
при секретарі Шептульовій С.Ю.
за участю:
представника позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні
Апеляційну скаргу виконавчого комітету Горлівської міської ради Донецької області
на постанову Центрально-Міського районного суду м.Горлівки
Від 22 січня 2009 року
по справі № 2-а-27/09
за позовом ОСОБА_1
до виконавчого комітету Горлівської міської ради
про визнання бездіяльності щодо ненадання повної інформації
незаконною та зобов*язання надати інформацію, -
Представник позивача ОСОБА_3 звернувся з позовом до суду в інтересах ОСОБА_1 до виконавчого комітету Горлівської міської ради про визнання бездіяльності незаконною та зобов*язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позову вказано, що 13.06.2008 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача зі звернення в порядку ст..1 Закону України «Про звернення громадян». В своєму звернені з метою реалізації прав мешканців територіальної громади просив надати відповідь на поставлені питання. Відповідач надав відповідь частково. На запитання: які рахунки в яких банківських установах і на які суми були відкрито рахунки для оплати підприємствам, установам, організаціям за виконані роботи (надані послуги) за період 2003-2008 р.р. - позивач відповіді не отримав, а тому звернувся з вказаним позовом про визнання бездіяльності відповідача незаконною та зобов*язання надати повну та обґрунтовану відповідь.
Постановою Центрально-Міського районного суду м.Горлівки Донецької області від 22 січня 2009 року позов задоволено в повному обсязі, зобов*язано виконавчий комітет надати позивачу відповідь на інформацію.
З вказаною постановою не погодився відповідач, подавши апеляційну скаргу, вказуючи, що інформація про банківські рахунки є банківською таємницею, яка стосується інших суб*єктів підприємницької діяльності, а тому не може розповсюджуватись без їх згоди.
В судовому засіданні представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, вказуючи, що позивачу гарантовано статтею 34 Конституції України право на збирання будь-якої інформації, а тому будь-яке обмеження цього права є незаконним.
Представник апелянта в судове засідання не з*явився, направивши суду клопотання з проханням розглянути справу у відсутності представника відповідача.
Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду скасуванню з відмовою в задоволенні позову з таких підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач 13.06.2009 року звернувся до відповідача зі зверненням про отримання певної інформації: а саме, які суми були заплановані у місцевому бюджеті та які суми коштів були виділені з місцевого бюджету на проведення заходів щодо організації поліпшення місць масового відпочинку для населення за період 2003-2008 роки, які підприємства, установи та організації проводили заходи щодо організації місць для заняття фізичною культурою та спортом та місць масового відпочинку населення за період 2003-2008 р.р., які рахунки в яких банківських установах і на які суми було відкрито рахунки для оплати підприємствам за виконані роботи за період 2003-2008 р.р.(а.с.5).
26.06.2008 року позивачу частково надана відповідь на поставлені питання, крім останнього.(а.с.6). Відмовляючи в надані інформації на останнє питання, відповідач посилався на ст..9, 30, 35 Закону України «Про інформацію», мотивуючи, що інформація банківського, комерційного, економічного та іншого характеру може бути розголошені тільки за згодою їх власників.
Вказані обставини сторонами не оспорюються.
Суд апеляційної інстанції вважає, що вказана відмова в надані інформації є правомірною, а суд першої інстанції помилково зобов*язав її надати з таких підстав.
Розділом 11 Конституції України встановлені права, свободи та обов*язки людини і громадянина. Статтею 34 Конституції встановлено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Відповідно до статті 60 Закону України «Про банки та банківську діяльність», - Інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківською таємницею. Банківською таємницею, зокрема, є:
1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України,
2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;
3) фінансово-економічний стан клієнтів;
4) системи охорони банку та клієнтів;
5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності;
6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;
7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;
8) коди, що використовуються банками для захисту інформації.
Інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, становить банківську таємницю.
Положення цієї статті не поширюються на узагальнену по банках інформацію, яка підлягає опублікуванню. Перелік інформації, що підлягає обов'язковому опублікуванню, встановлюється Національним банком України та додатково самим банком на його розсуд.
Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю, та надає роз'яснення щодо застосування таких актів.
З таких підстав, відповідач обґрунтовано не надав інформацію, яка становить банківську таємницю. Так, саме відомості, які запитував позивач про те, які рахунки, в яких банківських установах і на які суми було відкрито рахунки для оплати підприємствам за виконані роботи не можуть розголошуватись.
Вказане також кореспондується з вимогами ст. 9 Закону України «Про інформацію», - а саме, всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.
Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.
Таким чином, суд першої інстанції помилково визнав право позивача на збір будь-якої інформації. Запит про надання поставлених питань, як вказує позивач стосується його права на збирання такої інформації, і жодним чином не вказується про те, що ця інформація стосується його особисто. В той же час, інформація про відкриті рахунки та суми коштів на цих рахунках стосуються не тільки відповідача, як Заказника цих робіт, а й конкретного виконавця, що становить для нього комерційну та банківську інформацію, та збір такої інформації повинен проводитись за його згодою.
Крім того, позивач посилається на Конституцію України та Закон України «Про місцеве самоврядування», як на гарантію його права як громадянина та мешканця цієї громади, отримувати інформацію та звіт щодо діяльності органів місцевого самоврядування. Про те, колегія суддів вважає, що вказані позовні вимоги не є вимогою про надання інформації щодо діяльності відповідача, а позивачем запитувалась інформація, яка утворилась в процесі виконання запланових заходів.
Статтею 21 цього Закону встановлено, що інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування - це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого і регіонального самоврядування. Основними джерелами цієї інформації є: законодавчі акти України, інші акти, що приймаються Верховною Радою та її органами, акти Президента України, підзаконні нормативні акти, ненормативні акти державних органів, акти органів місцевого і регіонального самоврядування. Інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування доводиться до відома заінтересованих осіб шляхом: опублікування її в офіційних друкованих виданнях або поширення інформаційними службами відповідних державних органів і організацій; опублікування її в друкованих засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо- та аудіовізуальні засоби масової інформації; безпосереднього доведення її до заінтересованих осіб (усно, письмово чи іншими способами); надання можливості ознайомлення з архівними матеріалами; оголошення її під час публічних виступів посадових осіб. Джерела і порядок одержання, використання, поширення та зберігання офіційної інформації державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування визначаються законодавчими актами про ці органи.
Тобто, визначено, що джерелами інформації є акти органів місцевого і регіонального самоврядування. В розумінні цього Закону, громадяни мають право на отримання будь-якої інформації, яка містить відомості про події та явища, що відбувають в суспільстві.
Відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», - Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування доводяться до відома населення. На вимогу громадян їм може бути видана копія відповідних актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Тобто, законодавчо визначено, що позивач може отримувати копії актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального права призвело до не правильного вирішення справи, що є підставою для скасування постанови суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволені позову.
Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу виконавчого комітету Горлівської міської ради по справі № 2-а-27/09/0551 - задовольнити.
Постанову Центрально-Міського районного суду м.Горлівка від 22 січня 2009 року по адміністративній справі № 2-а-27/08/0551 за позовом ОСОБА_1до виконавчого комітету Горлівської міської ради про визнання бездіяльності щодо ненадання повної інформації незаконною та зобов*язання надати інформацію - скасувати.
Відмовити в задоволені позовуОСОБА_1до виконавчого комітету Горлівської міської ради про визнання бездіяльності щодо ненадання повної інформації незаконною та зобов*язання надати інформацію.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили або складення постанови в повному обсязі.
Вступна та резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 14 травня 2009 року. Повний текст постанови складено 19 травня 2009 року.
Колегія суддів: