Копія
Ухвала
Іменем України
15.05.2009 Справа № 2-а-469/09/0124
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Шереніна Ю.Л.,
суддів Дадінської Т.В. ,
Дугаренко О.В.
при секретарі судового засідання Колб Т.П.
за участю: сторони, їх представники явку не забезпечили,
розглянувши апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Ялта Автономної Республіки Крим на постанову Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим (суддя А.А. Цалко) від 24.02.2009 у справі №2-а-469/2009
за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до відповідача - Управління Пенсійного фонду України в місті Ялта Автономної Республіки Крим (вул. Садова, 4, місто Ялта, 98600)
про зобов'язання вчинити певні дії,
У січні 2009 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Ялта Автономної Республіки Крим про відновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод, інтересів за період 01.01.2006 до 01.03.2009; зобов'язання відповідача нарахувати та стягнути на користь позивача недоплачену як дитині війни щомісячну соціальну допомогу за 2006-2008 роки в сумі 4620,60грн.
Постановою Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 24.02.2009 позов ОСОБА_1 задоволений частково: відповідач - Управління Пенсійного фонду України в місті Ялта Автономної Республіки Крим зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу державну соціальну допомогу як дитині війни за період травень-грудень 2008 року в розмірі 780,40грн. відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". В решті позову відмовлено. З Державного бюджету України стягнуто на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 3,40 грн. (а. с. 16).
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем - Управлінням Пенсійного фонду України в місті Ялта Автономної Республіки Крим подано апеляційну скаргу, в який ставиться питання про скасування постанови Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 24.02.2009 та прийняття нового судового рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В судове засідання, яке відбулося 15.05.2009, сторони, їх представники явку не забезпечили, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, своєчасно.
В апеляційній скарзі відповідач просив суд розглянути справу за його відсутності.
Відповідно до частини четвертої статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи, виходячи з цього судова колегія вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами в відсутність сторін.
Частиною першою статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, заслухавши суддю - доповідача, який доповів зміст постанови, що оскаржена, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка постанови, встановлюватися обставини і досліджуватися докази учасників процесу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Управління Пенсійного фонду України в місті Ялта Автономної Республіки Крим задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Правовий статус дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки встановлені Законом України "Про соціальний захист дітей війни" №2195-IV від 18.11.2004.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02.09.1945) Другої світової війни було менше 18 років.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно з паспортними даними (паспорт серії НОМЕР_1, виданий 1-м відділом Ялтинського МУ ГУ МВС України в Криму 11.06.2002) позивач народився 19.09.1939 (а. с. 6), тобто станом на час закінчення Другої світової війни йому було менш 18 років, тому він є особою, яка віднесена до категорії осіб, визнаних дітьми війни, та який має право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Частиною третьою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
При цьому застосування частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є правомірним, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України "Про соціальний захист дітей війни", оскільки цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що не суперечить вимогам частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.
Статтею 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" встановлено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка.
Вказані обставини, на думку судової колегії, не можуть бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії. Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни. Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.
Оскільки позивач звернувся до суду першої інстанції за захистом порушеного права лише в січні 2009 року, в запереченнях на позов (а. с. 12) відповідач наполягав на застосуванні наслідків пропущення строків звернення до адміністративного суду, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо застосування положень статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим спір має бути вирішений в межах позовної давності.
Положення частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" стосовно застосування розміру мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою цієї статті, тільки стосовно визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не є перешкодою для застосування даної величини мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 №107-VI статтю 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в новій редакції, відповідно до якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 положення пункту 41 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнані неконституційними з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
При цьому з 22.05.2008 вихідним критерієм обрахунку підвищення пенсії дітям війни виступає мінімальний розмір пенсії за віком, який відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" вираховується виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, тобто у 2008 році - статтею 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Статтею 58 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" затверджено на 2008 рік прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність, в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 470грн., з 1 квітня - 481грн., з 1 липня - 482грн., з 1 жовтня - 498грн.
Отже право на підвищення пенсії, що передбачене статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", у позивача у 2008 році виникло з 22.05.2008, тобто з дня визнання неконституційними положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 №107-VI, які стосуються регулювання питання державної соціальної підтримки дітей війни.
Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про те, що вимоги позивача щодо стягнення підвищення пенсії за 2008 рік підлягають задоволенню за період з травня по грудень 2008 року, тобто з часу ухвалення рішення Конституційним Судом України по грудень 2008 року включно, з урахуванням виплати позивачу пенсійним органом підвищення у 2008 році в сумі 390,20грн. на думку судової колегії є правомірним.
Приведений судом першої інстанції розрахунок підвищення пенсії позивачу як дитині війни судова колегія вважає вірним.
Стаття 22 Конституції України передбачає, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Статтею 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" визначено, що під державною соціальною гарантією розуміється саме встановлений цим Законом мінімальний розмір державної соціальної допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям війни.
Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
За приписами статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
В апеляційній скарзі відповідач вказував, що підвищення пенсії, яке передбачено статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", було заплановано у розмірах, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України №530 від 28.05.2008.
Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»№530 від 28.05.2008, яка є підзаконним нормативно-правовим актом, встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та «Про жертви нацистських переслідувань» до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня - 48,1грн., з 1 липня - 48,2грн. та з 1 жовтня - 49,8грн.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами при розрахунку підвищення пенсії, яке передбачено статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", застосуванню підлягає мінімальний розмір пенсії за віком, який вираховується виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законами про Державний бюджет України на певний рік, а не розмір, що установлений Постановою Кабінету Міністрів України №530 від 28.05.2008.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції про задоволення позову частково є правомірним.
Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Постанову Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 24.02.2009 ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його зміни чи скасування не вбачається.
Апеляційна скарга Управління Пенсійного фонду України в місті Ялта Автономної Республіки Крим залишається без задоволення у зв'язку з тим, що правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не спростовується доводами апеляційної скарги.
Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтями 200, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Ялта Автономної Республіки Крим - залишити без задоволення.
Постанову Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 24 лютого 2009 року у справі №2-а-469/2009 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку протягом одного місяця безпосередньо до Вищого Адміністративного Суду України.
Головуючий суддя підпис Ю.Л.Шеренін
Судді підпис Т.В. Дадінська
підпис О.В.Дугаренко
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Ю.Л.Шеренін