Справа: № 2а-1885/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Лисенко В.І. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
Іменем України
13 лютого 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.
Суддів: Бєлової Л.В.
Гром Л.М.
За участю секретаря: Свириди Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Карнет Плюс" на постанову Київського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Карнет Плюс" до Броварської об"єднаної державної податкової інспекції Київської області про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Карнет Плюс" звернувся до суду з позовом до Броварської об"єднаної державної податкової інспекції Київської області про скасування податкових повідомлень-рішень від 18 березня 2011 року № 0000282301 та № 0000292301.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з постановою суду, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Карнет Плюс" звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та винести нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у січні та лютому 2011 року Броварською об"єднаною державною податковою інспекцією Київської області проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Карнет Плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 30 вересня 2010 року валютного та іншого законодавства.
За результатами перевірки відповідачем складено Акт від 04 березня 2011 року № 224/231/31648017.
Перевіркою встановлено порушення позивачем: п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 361855,00 грн.; п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 314660,00 грн.
На підставі встановлених порушень, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 18 березня 2011 року № 0000282301, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 452318,75 грн., з яких: 361855,00 грн. за основним платежем; 90463,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000292301, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 393 325,00 грн., з яких: 314 660,00 грн. за основним платежем; 78665,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Вважаючи податкові повідомлення-рішення неправомірними, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (чинний на момент виникнення спірних правовідносин), до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі, витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.7 ст. 5 цього Закону.
В силу п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 вищевказаного Закону, не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків; придбання лотерей, участь у азартних іграх, фінансування особистих потреб фізичних осіб, тощо.
Відповідно до абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтвердженні відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Згідно п.п. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 вищенаведеного Закону, не включаються до складу валових витрат витрати платника податку (крім виплат на оплату праці) на паливно-мастильні матеріали, витрати, пов'язані зі стоянкою та паркуванням легкових автомобілів.
Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. (ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Відповідно до п.п. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР, платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку.
В силу п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 вищевказаного Закону, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Згідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Підпунктом 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вищевказаного Закону передбачено, що у разі коли платник податків придбаває товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються.
З аналізу вищевказаних норм вбачається, що платник податку має право включати відповідні суми до валових витрат та формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Як вбачається з матеріалів справи, 01 червня 2010 року між ТОВ «Карнет Плюс» та ТОВ «Фінансово-правовий союз» укладено договір №01/06/10 КП про надання послуг.
Підпунктом 1.1. вказаного договору передбачено, що ТОВ «Фінансово-правовий союз» (виконавець) зобов'язувалось надати ТОВ «Карнет Плюс» (замовник) наступні послуги та продукцію (матеріал): продаж комунікаційних боксів, брендінг ТТ, виготовлення дисплеїв, ребрендінг, виготовлення та монтаж шлефстоперів, виготовлення панелей, виготовлення та монтаж склометалевих конструкцій, виготовлення рамок, демонтаж шлефстоперів, поліграфічні послуги, виготовлення промстендів.
Згідно п.п. 2.1 та 2.2. договору, робота вважається виконаною після підписання Акту здачі-приймання робіт представником замовника. Розрахунок замовника за виконану виконавцем роботу, обумовлену цим договором, здійснюється в національних грошових одиницях України, чинних на день здійснення оплати.
На виконання умов господарської операції, ТОВ «Фінансово-правовий союз» та ТОВ «Карнет Плюс» оформили акти приймання-передачі послуг, зазначених у договорі. У рахунок оплати за надані послуги позивачем перераховано грошові кошти ТОВ «Фінансово-правовий союз».
Так, на підставі договору, ТОВ «Карнет Плюс» віднесено до складу валових витрат суму 136769,72 грн. та віднесено до податкового кредиту з податку на додану вартість суму ПДВ у складі ціни придбаних послуг за податковими накладними, отриманими від ТОВ «Фінансово-правовий союз», що становить 273513,94 грн.
Разом з тим, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що акти приймання-передачі послуг, відповідно до умов договору від 01 червня 2010 року №01/06/10 КП, не дають змоги визначити структуру наданих послуг та не містять інформації про деталізований перелік послуг, кількість витрачених годин на виконання тієї чи іншої послуги, кількість залучених до їх виконання людей (кількість людино/годин тощо). Також, в актах приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) не вказано часовий проміжок надання послуг із зазначенням дати та годин виконання; не описано умови, в яких вони надавались.
Крім того, позивачем не надано інформацію про назву перевізника, вид транспорту, яким здійснювалась поставка комунікаційних боксів та інших товарів, маршрут транспортних засобів, товарно-транспортні накладні на перевезення вантажів та/або дорожніх листів вантажних автомобілів, детального опису комунікаційних боксів та інших товарів, що свідчить про безтоварний характер господарської операції.
Тобто, загальна інформація про послуги, зазначені у актах здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг), не дає змоги ідентифікувати рекламні послуги та визначити обсяг виконаних робіт ТОВ «Фінансово-правовий союз», що унеможливлює встановлення принципу формування вартості рекламних послуг та визначення їх ціни, що є однією з істотних умов договору про надання послуг.
Судом також встановлено, що контрагент позивача не відобразив у податковому обліку та податковій звітності вказані господарські операції.
Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про безтоварний характер господарських взаємовідносин між ТОВ «Карнет Плюс» та ТОВ «Фінансово-правовий союз», оскільки договір між ТОВ «Карнет Плюс» та ТОВ «Фінансово-правовий союз» є нікчемним та укладеним з метою отримання податкової вигоди.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що у позивача відсутнє право на віднесення до валових витрат витрати на придбання послуг та формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки податковий орган довів, що відомості, наведені в укладеному договорі про надання послуг, актах приймання-передачі послуг, документах, що підтверджують оплату товару, податкових накладних не відповідають дійсності, оскільки докази проведення операцій відсутні.
Судом також встановлено, що в періоді, який перевірявся, позивач придбавав товари: візитні картки, питну воду, щоденник датований, підставки під запальничку, тощо; здійснював витрати, пов'язані зі стоянкою та паркуванням легкових автомобілів на території ВАТ «Мехбуд» відповідно до договору оренди від 01 серпня 2007 року №43 т/07, витрати на придбання товарів (робіт, послуг) у різних контрагентів, у тому числі на оплату послуг по транспортуванню ТОВ «Торговий Дім «Контур».
Так, за результатами вказаних господарських операцій позивачем віднесено до складу валових витрат витрати на загальну суму 79 429,80 грн. та сформовано податковий кредит з податку на додану вартість у розмірі 40146,06 грн.
Разом з тим, оскільки витрати на зазначені товари відносяться до витрат на потреби не пов'язані з веденням господарської діяльності, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що віднесення позивачем до валових витрат вищезазначених сум є порушенням чинного законодавства, що призвело до заниження податку на прибуток, а тому донарахування податку на прибуток в цій частині контролюючим органом здійснено правомірно.
Також, позивачем включено до валових витрат витрати пов'язані зі стоянкою та паркуванням легкових автомобілів на території ВАТ «Мехбуд», що є порушенням норм чинного законодавства та призвело до заниження податку на прибуток, а тому донарахування податку на прибуток в цій частині контролюючим органом здійснено правомірно.
Крім того, позивачем неправомірно віднесено до валових витрат витрати у розмірі 24447,80 грн., оскільки доказів, що підтверджують переміщення товару (товарно-транспортні накладні) не були надані під час перевірки, а також відсутні в матеріалах справи.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що донарахування відповідачем Товариству з обмеженою відповідальністю "Карнет Плюс" податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, з урахуванням штрафних санкцій, відповідає вимогам чинного законодавства.
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Карнет Плюс" є безпідставними, оскільки відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
При цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Карнет Плюс" - залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.
Судді: Бєлова Л.В.
Гром Л.М.
Повний текст ухвали виготовлено 19.02.2014 року..
Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.
Судді: Бєлова Л.В.
Гром Л.М.