Справа: № 826/12718/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П.
Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.
18 березня 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Глущенко Я.Б.,
суддів: Пилипенко О.Є., Романчук О.М.
при секретарі Строяновській О.В.,
за участю:
представників позивача: Комісара С.П., Новика О.В.,
представника відповідача - Шила М.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «ТехНова» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «ТехНова» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2013 року, -
ТОВ «Фірма «ТехНова» звернулося у суд із позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.07.2013 року №0000824110.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з таких підстав.
Так, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність визначення позивачу грошового зобов'язання з огляду на те, що останнім не було дотримано встановленого чинним законодавством порядку за умови дотримання якого у платника податків виникає право на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість за податковими накладними, які не зареєстровані в Єдиному державному реєстрі податкових накладних.
Проте, з такими висновками суду не можна погодитися.
Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено камеральну перевірку даних, задекларованих позивачем у податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2013 року, за підсумками якої складено акт від 02.07.2013 року та виявлено, що останнім сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Будпостач» №2 від 29.04.2013 року, ТОВ «МТД «Лугенерговугілля» №7 від 31.05.2013 року та розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних ПАТ «НАК «Нафтогаз України» №461 від 31.05.2013 року, ТОВ «МТД «Лугенерговугілля»: №1, №2, №3, №4, №5 від 31.05.2013 року на загальну суму ПДВ 826371,19 грн., які не були зареєстровані контрагентами позивача у Єдиному реєстрі податкових накладних. При цьому, контролюючий орган відзначив, що позивачем не надано копій товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку із придбаними товарами, або первинних документів, що підтверджують факт отримання таких товарів. У зв'язку із чим відповідачем встановлено порушення позивачем п. п. 198.1, 198.2 ст. 198, абз. 11 п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту за травень 2013 року на суму ПДВ у розмірі 826371,19 грн.
У зв'язку із проведеною камеральною перевіркою та її результатами, 22.07.2013 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000824110, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 1239557 грн., в тому числі 826371 грн. - за основним платежем, 413186 грн. - за штрафними санкціями.
Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся у суд.
Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України.
Відповідно до ст. 198 названого Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду
Положеннями п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
Первинний документ - це документ, який містить відомості про
господарську операцію та підтверджує її здійснення (стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції, відповідно до ч. 1 ст. 9 вказаного Закону, є підставою для бухгалтерського обліку таких операцій. Вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Як було досліджено відповідачем в ході камеральної перевірки, позивачем у податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2013 року до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду віднесено, зокрема, суму в розмірі 826371,19 грн. До зазначеної суми увійшли суми сплаченого позивачем ПДВ у зв'язку із придбанням товарів та послуг у ТОВ «Будпостач», ПАТ НАК «Нафтогаз України», ТОВ «ТОВ «МТД «Лугенерговугілля», якими виписано позивачу податкові накладні, а також узгоджено розрахунки коригування кількісних та вартісних показників до податкових накладних, без їх реєстрації контрагентами позивача у Єдиному реєстрі податкових накладних.
У зв'язку із чим, позивачем відображено зазначену інформацію у додатку №8 до податкової декларації, тобто подано заяву зі скаргою на вказаних постачальників у відповідності до вимог п. 201.10 ст. 201 ПК України, яка отримана податковим органом засобом електронного зв'язку 20.06.2013 року, що підтверджується відповідною квитанцією. Разом із зазначеною заявою із супровідним листом вих. 437 від 20.06.2013 року позивачем надано контролюючому суб'єкту податкові накладні та розрахунки кількісних та вартісних показників до податкових накладних, які не було зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Отримання відповідачем зазначених документів підтверджується реєстраційним штампом Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників з проставленою на ньому датою - 20.06.2013 року.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив із того, що надані позивачем документи на додаток до заяви про порушення постачальниками порядку реєстрації податкових накладних та розрахунків коригування не являються належними документами, подання яких передбачено абзацом 11 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України. Так, місцевий суд зазначив, що податкові накладні та розрахунки до них не є підтверджуючими документами, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку із придбанням товарів (послуг) або документами, що підтверджують факт отримання товарів та послуг від ТОВ «Будпостач», ПАТ НАК «Нафтогаз України», ТОВ «ТОВ «МТД «Лугенерговугілля».
Разом з тим, місцевим судом не надано оцінки наявним в матеріалах справи документам, що опосередковували здійснення господарських операцій, за наслідками яких вказаними контрагентами виписано позивачу податкові накладні та з приводу яких складено розрахунки коригування.
Як убачається із матеріалів справи, позивачем висловлювались заперечення до акту камеральної перевірки від 02.07.2013 року №769/41-10/24100060, з якими надано контролюючому органу первинні документи, які складались у процесі господарських відносин між позивачем та ТОВ «Будпостач» (договір про надання послуг з перевезення вантажу, додатки до нього, калькуляції вантажних перевезень, виписка по рахунку та платіжне доручення, що підтверджують сплату вартості отриманих послуг, в т.ч. ПДВ), ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (договір купівлі-продажу природного газу, лист ТОВ фірма «ТехНова» щодо зарахування переплати), ТОВ «МТД «Лугенерговугілля» (договір на постачання вугільної продукції, додаткова угода до нього, акт здачі-прийняття робіт, видаткові накладні, рахунки-фактури та інші). Зазначені документи також надані суду.
Колегія суддів зазначає, що приписами пункту 201.10 статті 201 ПК України зобов'язано платника податків надати разом зі скаргою на такого постачальника або копії розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів / послуг, або копії первинних документів, що підтверджують факт отримання таких товарів / послуг. Зазначені положення кореспондуються з положеннями пункту 198.2 статті 198 Кодексу, які визнають датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту одну із подій, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або ж дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Указана правова конструкція покликана гарантувати право платника на формування податкового кредиту, яке законодавцем на ставиться у залежність від дотримання податкового законодавства його контрагентами. Адже будь-які порушення контрагентами позивача правил декларування та сплати податків чи інших обов'язкових платежів тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме для його контрагентів, як платників податку. Зазначені обставини не можуть бути підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань за умови, що останній має всі необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Така позиція суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, який у своєму рішення від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Підтвердженням вказаного висновку слугує положення абзацу 10 пункту 201.10 статті 201 ПК України, згідно з яким виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення органами державної податкової служби документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.
Синтез приписів наведеної правової норми разом із іншими правилами, закріпленими у ст. ст. 198, 201 Податкового кодексу України, свідчить на користь висновку, що право на нарахування податкового кредиту платника податку на додану вартість не може обмежуватись у зв'язку з порушенням податкової дисципліни його контрагентами, а у випадку наявності у контролюючого суб'єкта сумнівів з приводу правильності чи правомірності його формування останнім слід проводити належну перевірку здійснення господарської діяльності платника податку, в тому числі, первинних документів. З цією метою органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження (п. 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України). Така позиція підтримувалась, зокрема, Державною податковою службою України та висловлена у листі «Про надання методичних рекомендацій» від 23.09.2011 року № 1332/7/22-1417/462. У п. 2.3 якого зазначено, що у разі якщо при проведенні перевірки встановлено, що платник податку - покупець товарів/послуг скористався наданим пунктом 201.10 (абзац 11) статті 201 правом та додав до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на продавця, який відмовився надати належним чином зареєстровану податкову накладну, відсутність факту реєстрації накладної у Єдиному реєстрі не є підставою для зменшення податкового кредиту такого платника. Оцінку права платника податків на віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ по такій накладній слід здійснювати з урахуванням результатів дослідження реального здійснення господарської операції, її суті та змісту, використання придбаних товарів/послуг у господарській діяльності в межах оподатковуваних операцій тощо.
У контексті наведеного, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідач не скористався наданими йому податковим законодавством можливостями для перевірки правомірності формування позивачем податкового кредиту, натомість за результатами камеральної перевірки визначив останньому грошове зобов'язання.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що вимоги абзацу 11 пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України щодо надання первинних документів податковому органу разом із заявою зі скаргою на постачальника покликані спростити процедуру перевірки правомірності формування податкового кредиту платником податку. Відтак, першочерговою умовою формування податкового кредиту є саме фактичне його документальне підтвердження, яке в ході камеральної перевірки не може бути перевірене, адже в силу статті 76 ПК України при такій перевірці підлягає лише податкова звітність, а не первинні документи.
Таким чином, з огляду на встановлені обставини, а саме: надання позивачем контролюючому органу до заперечень на акт камеральної перевірки належних первинних документів на підтвердження фактичного виконання господарських операцій за угодами з ТОВ «Будпостач», ПАТ «НАК «Нафтогаз-України», ТОВ «МТД «Лугенерговугілля», колегія суддів вбачає в діях позивача добросовісність під час формування податкового кредиту у травні 2013 року. Тому, визначення позивачу грошових зобов'язань разом із застосуванням до нього штрафних санкцій не відповідає критерію пропорційності, передбаченому частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Окрім того, судова колегія відзначає, що позивачем разом із заявою про порушення постачальниками правил реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі (додаток до декларації з ПДВ за травень 2013 року) надано податковому органу копії відповідних розрахунків та податкових накладних. Аналіз положень податкового законодавства дає підстави стверджувати, що податкова накладна є податковим документом, який засвідчує включення податку на додану вартість у ціну товару та сплати або обов'язку його сплатити покупцем продавцеві. Даний висновок узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 15.08.2012 року у справі №2а/0270/5062/11. Те ж саме стосується й розрахунків коригування до податкових накладних.
Таким чином, надані позивачем податкові накладні та розрахунки до них являються документами, які засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням товарів/послуг, а тому являються документами, що відповідають вимогам абз. 11 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що позивач вжив усіх передбачених законом заходів для віднесення сплаченого по взаємовідносинам з ТОВ «Будпостач», ПАТ НАК «Нафтогаз України», ТОВ «ТОВ «МТД «Лугенерговугілля» податку на додану ватість до податкового кредиту, а тому у податкового органу були відсутні підстави для визначення останньому податкових зобов'язань та штрафних санкцій. Тому, спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.
Отже, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, які не відповідають встановленим судом обставинам, та прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «ТехНова» задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2013 року скасувати.
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «ТехНова» задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків від 22.07.2013 року №0000824110.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко
суддя О.Є. Пилипенко
суддяО.М. Романчук
(Повний текст постанови складений 24 березня 2014 року.)
Головуючий суддя Глущенко Я.Б.
Судді: Пилипенко О.Є.
Романчук О.М