Справа: № 826/17047/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Ганечко О.М.
Іменем України
20 березня 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Ганечко О.М.,
суддів: Коротких А.Ю., Хрімлі О.Г.,
при секретарі Біднячук Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.11.2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві про визнання дій протиправними та часткового скасування постанови, -
Позивач звернувся з позовом до Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві про визнання дій протиправними та часткового скасування постанови.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.11.2013 року в задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на незаконність, необ'єктивність, необґрунтованість рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Представник апелянта підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі та просив її задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою задовольнити позовну заяву в повному обсязі.
Представник відповідача не з'явився, будучи належним чином повідомленим, що не перешкоджає слуханню спірного питання відповідно до вимог ч. 4 ст. 196 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України - за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Як вбачається з матеріалів справи, з 2009 року на виконанні відповідача знаходиться зведене виконавче провадження № 33015308 про стягнення з позивача боргу у розмірі 10 931 923,58 грн., в ході виконання якого звернуто стягнення на майно позивача, а саме: нерухоме майно, яким є житловий будинок, загальною площею 338,80 кв.м., з надвірними спорудами та земельної ділянки, площею 0,0634 га, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Миронівська, 56. На зазначене майно накладено арешт та складено опис, а також призначено незалежну оцінку майна.
Враховуючи зазначене, а також те, що позивач, як боржник у виконавчому провадженні, протягом понад три роки ухиляється від сплати боргу, заборгованість залишається непогашеною, на неодноразові виклики державного виконавця не з'являвся, про місце роботи та про свої доходи відповідачу не повідомляє, відповідачем, направлено начальнику Солом'янського РУГУ МВС України в м. Києві подання державного виконавця про притягнення особи до кримінальної відповідальності від 10.10.2013 р. № 499/18.
Статтею 1 Закон України «Про виконавче провадження» (далі-Закон), визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України (ч.1 ст.2 Закону).
Відповідно до ст.5 Закону, вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.
Державному виконавцю повинні бути безоплатно надані у встановлений ним строк інформація, документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень.
Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Відповідальність за невиконання законних вимог державного виконавця та порушення вимог цього Закону, передбачена ст. 90 Закону.
Як встановлено судом першої інстанції, докази виконання законних вимог та рішень (постанов) державного виконавця, позивачем не надано.
За порушення вимог цього Закону, невиконання законних вимог державного виконавця фізичними, юридичними чи посадовими особами, несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, а також неповідомлення боржником про зміну місця проживання чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів), а також за неявку без поважних причин за викликом державного виконавця винні особи несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
За наявності ознак кримінального правопорушення в діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи іншим чином порушує вимоги закону про виконавче провадження, державний виконавець складає акт про порушення і звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення особи до кримінальної відповідальності, відповідно до закону.
Аналогічні положення також закріплені п.13.2. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. № 512/5.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач наділений правом звертатися до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення особи до кримінальної відповідальності, відповідно до закону.
Згідно п.10 ст.3 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії, у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Статтею 382 Кримінального кодексу України, передбачена кримінальна відповідальність за невиконання судового рішення - умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню.
Згідно ч.1 ст.214 КПК України, слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.
Відповідно до ч.1 ст.215, ч.1 ст.216 КПК України, досудове розслідування злочинів здійснюється у формі досудового слідства, а кримінальних проступків - у формі дізнання в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Слідчі органів внутрішніх справ здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, крім тих, які віднесені до підслідності інших органів досудового розслідування.
Отже, з прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу України від 13.04.2012р. та втратою чинності Порядком взаємодії органів державної виконавчої служби та органів прокуратури при направленні та розгляді подань державних виконавців про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності, затвердженим наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України від 13.04.2009 р. № 642/5/32, згідно наказу Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України від 12.03.2013 р. № 412/5/30, на який посилається позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог, державні виконавці втратили право встановлювати ознаки або склад злочину (кримінального правопорушення).
Відповідно до п.1.2. Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 19.11.2012 р. № 1050, джерелом інформації про вчинення кримінальних правопорушень та інших подій, що надходить до органу внутрішніх справ, уповноваженого розпочати досудове розслідування, є, зокрема, повідомлення будь-яких осіб та самостійно виявлені слідчим або іншою службовою особою органів внутрішніх справ з будь-якого джерела обставини кримінальних правопорушень.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії державного виконавця по направленню до правоохоронних органів подання (повідомлення) про притягнення особи (позивача) до кримінальної відповідальності, слід розглядати не як рішення органу виконавчого провадження, а як особисту думку державного виконавця, що потребує перевірки, у порядку та у спосіб, передбачені КПК України. Сама по собі зазначена дія державного виконавця не створює для позивача жодних негативних наслідків. Фактично, подання державного виконавця від 10.10.2013 р. № 499/18 про притягнення особи до кримінальної відповідальності є лише формою повідомлення про обставини, які мають місце.
Зазначений принцип полягає у захисті порушеного права від порушення, що вже відбулося, тобто в наявності матеріально-правового інтересу позивача відносно дій (бездіяльності) та рішень суб'єкта владних повноважень.
Оскаржуване подання відповідача не є дією та/або рішеннями суб'єкта владних повноважень у розумінні п.1 ч.2 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України, а є формою повідомлення (викладення власної думки державного виконавця) про обставини, які мають місце, не є остаточним документом, зобов'язуючим до вчинення будь-яких дій та не породжує для позивача правових наслідків, не є підставою для виникнення у нього будь-яких прав та обов'язків, отже ніяким чином не порушує охоронюваних законом прав та інтересів позивача.
За таких обставин, апеляційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому у її задоволенні необхідно відмовити, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.11.2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя: О.М. Ганечко
Судді: А.Ю. Коротких
О.Г. Хрімлі
Повний текст ухвали виготовлений 21.03.2014 року.
Головуючий суддя Ганечко О.М.
Судді: Коротких А. Ю.
Хрімлі О.Г.