04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"19" березня 2014 р. Справа№ 910/20921/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів: Сухового В.Г.
Чорногуза М.Г.
при секретарі судового засідання Степанці О.В.,
від позивача - Доброгорська М.Е., від відповідача - Дзюба О.І.,
розглянувши апеляційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Софійський»
на рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2013 року
у справі №910/20921/13 (суддя Привалов А.І.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю
«Едіпресс Україна», м. Київ,
до товариства з обмеженою відповідальністю
«Компанія «Софійський» м. Київ,
про стягнення 53745,42 грн., -
У жовтні 2013 року ТОВ «Едіпресс Україна» (далі - позивач) подало до господарського суду міста Києва позов до ТОВ «Компанія «Софійський» (далі - відповідач) про стягнення 53745,42 грн. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на наявність у відповідача простроченої заборгованості згідно договору про надання послуг №2959АD від 10.07.2012 року.
04.12.2013 року позивачем подано суду заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої позивач просив стягнути з відповідача 47400,00 грн. основного боргу, 2434,59 грн. пені та 486,72 грн. 3% річних, загалом 50321,31 грн. (а.с. 61). Вказана заява судом прийнята.
Рішенням господарського суду міста Києва від 05.12.2013 року у справі №910/20921/13 позовні вимоги задоволено повністю. Присуджено до стягнення з ТОВ «Компанія «Софійський» на користь ТОВ «Едіпресс Україна» 47400,00 грн. боргу, 2434,32 грн. пені, 486,72 грн. 3% річних та 1720,50 грн. судового збору. При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов до висновку про наявність у відповідача простроченої заборгованості перед позивачем за надані останнім послуги згідно укладеного між сторонами спору договору у вказаній позивачем сумі, а також про правомірність нарахування позивачем на суму боргу відповідача пені та 3% річних.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ «Компанія «Софійський» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати повністю рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2013 року у справі №910/20921/13 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що послуги за актами №VB-1112/02 та №VB-1112/03 від 30.10.2012 року не надавались. Також, як стверджує відповідач, акти №VB-0912/02 та №VB-0912/03 від 28.08.2012 року, №VB-1012/13 та №VB-1012/04 від 02.10.2012 року, №VB-1212/18 та №VB-1212/19 від 04.12.2012 року підписані особою, яка не має права їх підписувати.
У своєму відзиві позивач заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає спірне судове рішення законним та обґрунтованим, просить суд залишити його без змін. Так, відповідач стверджує, що послуги за актами №VB-1112/02 та №VB-1112/03 від 30.10.2012 року відповідачеві надавались, а самі акти направлялись повторно разом з претензією. При цьому, відповідач звертає увагу суду на те, що він продовжує здійснювати частковий розрахунок за надані послуги.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2014 року у справі №910/20921/13 апеляційну скаргу ТОВ «Компанія «Софійський» на рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2013 року у справі №910/20921/13 прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 19.02.2014 року.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2014 року розгляд справи №910/20921/13 відкладався на 19.03.2014 року у зв'язку з неявкою представників сторін, а також необхідністю витребування нових доказів.
Згідно розпорядження Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2014 року склад колегії суддів у справі №910/20921/13 змінено на наступний: головуюча суддя Агрикова О.В., судді Суховий В.Г., Чорногуз М.Г.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2014 року справу №910/20921/13 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуюча суддя Агрикова О.В., судді Суховий В.Г., Чорногуз М.Г.
В судовому засіданні 19.03.2014 року представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити. Представник позивача в судовому засіданні 19.03.2014 року заперечила проти задоволення вимог апеляційної скарги з підстав, викладених у своєму відзиві, просила оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 10.07.2012 року між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) було укладено договір про надання послуг №2959АD (а.с. 13-18), згідно п. 1.1 якого позивач за завданням відповідача зобов'язується надати послуги, вказані у відповідних додатках до даного договору (додаток №1, а.с. 19), а відповідач зобов'язується оплатити послуги позивача в строки та на умовах, передбачених даним договором та додатками до нього.
Відповідно до п. 1.2 договору умови надання послуг, включаючи строки розміщення, найменування та номери ЗМІ, об'єм рекламних, інформаційних, рекламно-інформаційних матеріалів, що будуть розміщуватись, характер, форму, види носіїв, теми статей та матеріалів, інші технічні вимоги, графік виходу, вартість і строки та порядок оплати, інші істотні умови обумовлюються сторонами у відповідних додатках до даного договору, які підписуються уповноваженими представниками сторін і з моменту підписання набирають статусу невід'ємних частин даного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно зі ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Матеріали справи свідчать, що згідно актів надання послуг №VB-0912/02 та №VB-0912/03 від 28.08.2012 року, №VB-1012/13 та №VB-1012/04 від 02.10.2012 року і №VB-1212/18 та №VB-1212/19 від 04.12.2012 року позивачем було надано відповідачеві послуг на загальну суму 50400,00 грн. (а.с. 26-32). Вказані акти підписано відповідачем без будь-яких зауважень або застережень.
Доводи відповідача про те, що вказані акти підписані особою, яка не має права їх підписувати, колегія суддів відхиляє. Так, наведені акти від відповідача підписано ОСОБА_4. яка згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АА №773649 від 31.10.2012 року є директором ТОВ «Компанія «Софійський» (копію довідки подано суду апеляційної інстанції). Розділом 14 статуту ТОВ «Компанія «Софійський» передбачено право директора укладати угоди та право першого підпису всіх фінансових документів (п. 14.1.1. та п. 14.1.6. статуту).
Також, як стверджує позивач, за актами №VB-1112/02 та №VB-1112/03 від 30.10.2012 року (а.с. 32-33) відповідачеві було надано послуг на загальну суму 16800,00 грн. Однак, відповідач вказані акти не підписав, оплати послуг у сумі 16800,00 грн. не здійснив.
Умовами п. 5.2 договору встановлено, що виконавець після розміщення матеріалів оформляє і передає замовнику акт наданих послуг. Замовник протягом 5 (п'яти) календарних днів розглядає отриманий акт надання послуг і або підписує його, або повертає разом із письмовими рекламаціями. Якщо зі спливом зазначеного строку замовник не надасть підписаний акт або не поверне його разом із письмовими запереченнями, на акті наданих послуг генеральним директором і головним бухгалтером виконавця здійснюється напис «Заперечень і підписаного акту від замовника у встановлений строк не надійшло». Це означає, що зі спливом 5-ти денного строку рекламації не приймаються, а такий акт стає підставою для проведення остаточних розрахунків по даному договору, а обов'язки виконавця вважаються виконаними належним чином.
Акти №VB-1112/02 та №VB-1112/03 від 30.10.2012 року містять напис «Заперечень і підписаного акту від замовника у встановлений строк не надійшло», містять підписи від генерального директора та головного бухгалтера ТОВ «Едіпресс Україна», містять відтиск печатки ТОВ «Едіпресс Україна».
Матеріалами справи підтверджується, що зазначені акти, як і рахунки на оплату до цих актів, були надіслані відповідачу 08.10.2013 року цінним листом з описом вкладення (а.с. 36) разом з претензією №510-10/13L від 08.10.2013 року (а.с. 37-39), отримані відповідачем 15.10.2013 року (повідомлення про вручення поштового відправлення, а.с. 34).
Доказів звернення відповідача до позивача з претензіями щодо наданих послуг згідно з актами №VB-1112/02 та №VB-1112/03 від 30.10.2012 року суду не подано. Матеріали справи не містять відомостей про наявність письмової обґрунтованої відмови відповідача від підписання зазначених актів.
Відтак, як вірно встановив суд першої інстанції, послуги за актами №VB-1112/02 та №VB-1112/03 від 30.10.2012 року вважаються прийнятими відповідачем, а у відповідача виник обов'язок щодо оплати наданих за вказаними актами послуг у сумі 16800,00 грн.
Окрім цього, договір про надання послуг характеризується особливим об'єктом, який, по-перше, має нематеріальний характер, а по-друге, нероздільно пов'язаний з особистістю послугонадавача. Тобто, у зобов'язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця немає матеріального змісту, як це має місце при виконанні роботи, а полягає в самому процесі надання послуги.
Згідно договору про надання послуг важливим є не сам результат, а дії, які до нього призвели. З урахуванням наведених особливостей слід зазначати, що ст. 177 ЦК України серед переліку об'єктів цивільних прав розглядає послугу як самостійний об'єкт, при цьому її характерною особливістю, на відміну від результатів робіт є те, що послуга споживається замовником у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності виконавцем. Тобто характерною ознакою послуги є відсутність результату майнового характеру, невіддільність від джерела або від одержувача та синхронність надання й одержання послуги.
Частиною 1 ст. 903 ЦК України закріплено обов'язок замовника оплатити надану йому послугу у розмірі, у строки та у порядку, що встановлені договором.
Приписи закону, які регулюють відносини за договором про надання послуг, пов'язують обов'язок замовника оплатити послуги за фактом їх надання виконавцем, а не за фактом передачі послуг на підставі акту. Крім того, зазначений обов'язок оплатити послуги закон пов'язує з особою замовника, а не підписанта акту про приймання-передачі робіт (послуг), оскільки сторонами договору про надання послуг, відповідно до ст. 901 ЦК України є саме замовник і виконавець.
Разом з тим, зазначені ознаки договору про надання послуг відрізняють такий договір від договору підряду, який регулюється главою 61 ЦК України та пов'язує обов'язок замовника сплатити за виконані підрядні роботи за наявності доказів їх передачі виконавцем та прийняття замовником за відповідним актом (КБ-2в).
Виходячи з системного аналізу наведених норм ЦК України та умов вищезазначеного договору, укладеного сторонами спору, колегія суддів дійшла до висновку про те, що у даному випадку акт приймання наданих послуг не є єдиною підставою для оплати наданих послуг та нормами чинного законодавства не передбачено обов'язку сторін підписання акту виконаних робіт для підтвердження факту надання послуг.
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем було підписано не всі акти наданих послуг, з посиланням на які позивач просить стягнути заборгованість.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено ст. 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів бере до уваги в якості підтвердження факту надання позивачем послуг по договору наданий позивачем журнал «VIVA! Біографія № 11/2012», в якому розміщена реклама Fitness Center SOFIYSKIY.
Відповідно до частини першої ст. 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно п. 3.1 договору ціна даного договору складається із сум вартості послуг з розміщення матеріалів.
Умовами п. 3.2 договору встановлено, що вартість послуг сплачується відповідачем на основі рахунку-фактури, виставленого позивачем, в строк не пізніше 5 (п'яти) банківських днів з дати виставлення такого рахунку-фактури, якщо в додатку сторони не узгодять інший порядок і строки оплати.
Отже, загальна вартість наданих позивачем відповідачеві послуг згідно договору про надання послуг №2959АD від 10.07.2012 року склала 67200,00 грн.
Як стверджує позивач та не заперечує відповідач, останній сплатив за надані послуги 19800,00 грн.
Відтак, борг відповідача за надані позивачем послуги становить 47400,00 грн. (67200,00 грн. - 19800,00 грн.).
Відповідачем не надано суду доказів в порядку ст.ст. 33, 34 ГПК України на підтвердження здійснення розрахунку з позивачем за наданні останнім послуги в повному обсязі, а тому висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 47400,00 грн. боргу колегія суддів вважає законним та обґрунтованим.
Крім цього, позивач просив суд стягнути з відповідача 2434,59 грн. пені та 486,72 грн. 3% річних за прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань щодо оплати вартості наданих послуг.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України). Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Умовами п. 4.4 договору передбачено, що у випадку прострочки відповідачем строків платежу, позивач має право стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочки, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання перед позивачем, а також положення наведених норм законодавства України та умови укладеного між сторонами спору договору, колегія суддів дійшла до висновку про правомірність стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача 2434,59 грн. пені та 486,72 грн. 3% річних. При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунки пені та 3% річних, здійснені позивачем та прийняті місцевим господарським судом, та встановлено їх арифметичну правильність.
Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2013 року у справі №910/20921/13.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Софійський» на рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2013 року у справі №910/20921/13 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2013 року у справі №910/20921/13 залишити без змін.
3. Справу №910/20921/13 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя О.В. Агрикова
Судді В.Г. Суховий
М.Г. Чорногуз