18 березня 2014 року Справа № 5002-13/4378-2012
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сотула В.В.,
суддів Голика В.С.,
Черткової І.В.,
за участю представників сторін:
представник позивача, Іванов Дмитро Борисович, довіреність № б/н, від 01 січня 2014 року, товариство з обмеженою відповідальністю "АТ-Крим";
представник відповідача, ОСОБА_6, довіреність № 1556, від 19 грудня 2013 року, фізична особа-підприємець ОСОБА_4;
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Дворний І.І.) від 17 січня 2014 року у справі №5002-13/4378-2012
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АТ-Крим" (пл. Ластова, 3,Севастополь,99009)
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1)
про стягнення 232202,26 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "АТ-Крим" звернулось до господарського суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором поставки від 06 липня 2012 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем належним чином не виконані зобов'язання за договором поставки від 06 липня 2012 року в частині оплати отриманого товару, що призвело до утворення заборгованості у розмірі 232202,26 грн.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 31 січня 2013 року у справі №5002-13/4378-2012 позов задоволено (т.2, а.с.43-51).
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2013 року рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 31 січня 2013 року залишено без змін (т.2, а.с. 127-133).
Постановою Вищого господарського суду України від 19 червня 2013 року рішення господарського суду від 31 січня 2013 року та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2013 року у справі №5002-13/4378-2012 скасовані, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим (т.2, а.с. 171-178).
За результатами нового розгляду справи, рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 17 січня 2014 року у справі № 5002-13/4378-2012 (суддя Дворний І.І.) позов задоволено.
Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АТ-Крим" заборгованість у розмірі 232202,26 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції дійшов висновку щодо доведеності матеріалами справи факту порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки від 06 липня 2012 року в частині своєчасної оплати отриманого товару у розмірі 232202,36 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати зазначене рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Підставами для скасування наведеного судового акту заявник скарги вважає неповне з'ясування місцевим судом обставин справи, що призвело до невірного застосування норм матеріального та процесуального права, а також надання помилкових висновків по суті спору.
Зокрема, заявник апеляційної скарги стверджує, що видаткові накладні не можуть бути доказом отримання товару відповідачем, оскільки особа, яка підписувала зазначені накладні, не мала необхідного обсягу прав на його отримання.
Заявник апеляційної скарги також зазначив, що накладні на передачу товару не відповідають вимогам частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський обмін та фінансову звітність в Україні", оскільки не містять обов'язкових реквізитів, а тому не можуть бути належними доказами отримання товару покупцем.
Крім того, відповідач вказує на те, що судом першої інстанції порушені норми процесуального права, а саме, безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, чим порушені вимоги пункту 2 частини другої статі 79 Господарського процесуального кодексу України.
У судове засідання суду апеляційної інстанції, призначене на 18 березня 2014 року, з'явилися представники позивача та відповідача, які підтримали свої доводи та заперечення.
При повторному розгляді справи в порядку та на підставах статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступні обставини.
06 липня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю "АТ-Крим" (постачальник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (покупець) був укладений договір поставки, відповідно до пункту 1.1 якого, постачальник зобов'язався передавати товар у власність, а покупець приймати цей товар, своєчасно здійснювати оплату товару на умовах та в порядку, передбаченому цим договором. (т.1 а.с.8-9).
Згідно пункту 2.1 договору постачальник зобов'язується протягом строку дії договору передавати у власність покупця товар в асортименті, кількості та в строки, зазначені в заявці покупця. Заявка на поставку оформлюється в усному або письмовому вигляді та направляється постачальнику будь-яким доступним засобом.
Відповідно до пунктів 2.2.3, 2.2.4 договору покупець зобов'язався прийняти поставлений товар за якістю, відповідному ДОСТ, ТУ, у кількості, асортименті, цінам, зазначеним в накладних; своєчасно оплатити товар, переданий йому у власність постачальником, в порядку, передбаченому розділом 4 цього договору.
Договором передбачено, що доставка товару здійснюється на склад покупця за адресою, зазначеною в заявці. Транспортом покупця та за його рахунок протягом двох календарних днів з моменту отримання заявки. Сторонами можуть бути передбачені інші умови поставки за умови їх попереднього погодження не пізніше, ніж за 5 днів до початку поставки (пункт 3.1 договору).
Також сторони узгодили, що датою поставки конкретної партії товару, вважається дата, зазначена в витратній накладній (пункт 3.4 договору).
Пунктом 3.5 договору визначено, що покупець зобов'язаний підтвердити поставку товару підписом відповідальної особи з накладенням печатки або штампу покупця в накладній.
Договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та діє до 15 липня 2012 року, а за відсутності заяви від однієї з сторін про припинення договору, вважається пролонгованим на один календарний рік на тих самих умовах (пункт 6.1 договору).
Відповідно до нотаріально посвідченої довіреності від 02 березня 2011 року № 2013, виданої на три роки, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 уповноважив ОСОБА_5 бути представником довірителя в державних громадських господарських та інших підприємствах, установах, організаціях незалежно від їх підпорядкування, форми власності і галузевої приналежності, у відносинах з громадянами з питань, пов'язаних з укладенням господарських договорів, постачання будь-яких продовольчих та непродовольчих товарів в яких фізична-особа ОСОБА_4 виступає у якості продавця або постачальника, договорів оренди нежилих приміщень, транспортних засобів, обладнання або іншого майна, договорів на послуги реклами та маркетингових договорів; звертатися до відповідних органів з питань отримання ліцензій, а також до державної податкової інспекції з питань оформлення та отримання торгівельних патентів.
Зазначеною довіреністю ОСОБА_5 було надано право подавати та підписувати від імені ОСОБА_4 всі документи, включаючи заяви будь-якого змісту, одержувати будь-які документи, в тому числі торгівельні патенти, ліцензії, укладати від мого імені і підписувати договори, угоди, різного роду заяви і документи, оплачувати збори та інші платежі (т.1, а.с.27).
Як вбачається з матеріалів справи, факт поставки товару позивач підтверджує видатковими накладними № РнДЖ-0058156 від 12 липня 2012 року на суму 43206,19 грн. (т.1 а.с.11); № РнДЖ-0056089 від 12 липня 2012 року на суму 87155,86 грн. (т.1, а.с.14-15); № РнДЖ-0056088 від 12 липня 2012 року на суму 101840,21 грн. (т.1 а.с. 18-20), які підписані з боку покупця представником відповідача - ОСОБА_5, повноваження якого закріплені у вищевказаній довіреності.
Оскільки згідно пункту 4.4 договору отриманий товар не був сплачений, позивач направив на адреси відповідача вимогу від 21 липня 2012 року, в якій вимагав оплатити заборгованість за товар у сумі 232202,26 грн. (т.1,а.с.65,66). Зазначена вимога була отримана відповідачем 23 липня 2012 року та 26 липня 2012 року відповідно, про що свідчать поштові повідомлення (т.1, а.с.67,68).
Несплата відповідачем отриманого товару з'явилась підставою для звернення товариства з обмеженою відповідальністю "АТ-Крим" з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 заборгованості у розмірі 232202,26 грн.
Перевіривши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (частина перша статті 175 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині першій статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Правовідносини сторін у даному спорі виникли з договору поставки від 17 липня 2013 року № 01/07.
Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Покупець зобов'язаний підтвердити поставку товару підписом відповідальної особи з накладенням печатки або штампу покупця в накладній (пункт 3.5 договору).
Згідно пункту 4.4 договору покупець оплачує вартість кожної партії товару, що поставляється за фактом отримання даної партії товару.
Як слід з матеріалів справи, отримання відповідачем товару підтверджується накладними, за якими було здійснено поставку, скріплені печатками сторін, а саме від покупця у графі „отримав" міститься підпис ОСОБА_5 (т.1, а.с. 11, 14-15, 18-20).
Ці накладні є первинними документами та відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Так, згідно статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами.
А тому доводи заявника апеляційної скарги про невідповідність накладних вимогам частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" судова колегія вважає безпідставними.
Щодо зазначення заявником апеляційної скарги про те, що ОСОБА_5 не надавалась довіреність на отримання матеріальних цінностей, яка б відповідала Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99 необхідно зазначити наступне.
Пунктом 1 цієї Інструкції передбачено, що ця інструкція поширюється на підприємства, установи та організації, їхні відділення, філії, інші відособлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, а тому, на фізичних осіб-підприємців її положення не розповсюджуються.
Так, листом Міністерства фінансів України "Про використання довіреностей приватними підприємцями" від 31 жовтня 2000 року № 053-2915 визначено якщо підприємець - фізична особа доручає одержати цінності іншій особі, наприклад, найманому працівникові, то така особа повинна подати довіреність, яка оформляється відповідно до Цивільного кодексу України із зазначенням у ній даних щодо Свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності.
Нотаріально посвідчена довіреність від 02 березня 2011 року №2013, що видана на три роки була складена у відповідності до умов Цивільного кодексу України (т.1,а.с.27).
Доводи заявника апеляційної скарги про те, що фізична особа-підприємець ОСОБА_4 вищенаведеною довіреністю не надавав ОСОБА_5 право отримувати товар та виступати у якості покупця є безпідставними, оскільки цією нотаріально посвідченою довіреністю ОСОБА_5 було надано право подавати та підписувати від імені ОСОБА_4 всі документи, включаючи заяви будь-якого змісту, одержувати будь-які документи, в тому числі торгівельні патенти, ліцензії, укладати від його імені і підписувати договори, угоди, різного роду заяви і документи, оплачувати збори та інші платежі.
Тобто ця довіреність не містить прямої заборони щодо отримання ОСОБА_5 товару від імені відповідача.
Пояснення заявника апеляційної скарги про те, що у видаткових накладних та у податкових накладних зазначений інший договір, ніж той, на якій посилається позивач у позові, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.
З письмових пояснень позивача вбачається, що внаслідок перевантаження електромереж на структурному підрозділі товариства з обмеженою відповідальністю "АТ-Крим" в системі " 1С Торгівля" сталася помилка даних, у зв'язку з чим у видаткових та податкових накладних за липень 2012 року відобразились дати попередніх договорів поставки, які укладались до підписання діючих на той час (т.1,а.с.87).
Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що зазначення у видаткових накладних іншого договору не спростовує факту поставки товару на суму 232202,26 грн. та не звільняє відповідача від оплати за поставлений товар з урахуванням отримання претензії від 21 липня 2012 року (т.1,а.с.65-68).
Щодо неврахування судом першої інстанції приписів статті 527 Цивільного кодексу України судова колегія зазначає наступне.
Частиною другою цієї статті зазначено, що кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Зважаючи на те, що це право, а не обов'язок сторін судова колегія вважає посилання заявника апеляційної скарги на приписи вищезазначеної статті безпідставними.
З приводу доводів заявника апеляційної скарги щодо безпідставності відмови господарським судом Автономної Республіки Крим у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі №5002-13/4378-2012 судова колегія зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 16 травня 2013 року слідчим СВ Джанкойського МВ ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим Конончуком В.В. була прийнята постанова про закриття кримінального провадження № 12013130270000222, яка скасована постановою заступника Джанкойського міжрайонного прокурора Автономної Республіки Крим від 21 серпня 2013 року (т.3, а.с.-32-33).
06 грудня 2013 року слідчим СВ Джанкойського МВ ГУ МВС України в АР Крим Конончуком В.В. була повторно прийнята постанова про закриття кримінального провадження № 12013130270000222, яка скасована постановою заступника Джанкойського міжрайонного прокурора Автономної Республіки Крим від 20 грудня 2013 року (т.3, а.с.146).
Згідно з пунктами 2, 4 вищезазначеної постанови прокурора досудове розслідування у кримінальному провадженні відновлено, матеріали досудового розслідування № 12013130270000222 направлені начальнику СВ Джанкойського МВ для організації подальшого розслідування.
У зв'язку з викладеними обставинами відповідач клопотав про зупинення провадження у справі, проте судом першої інстанції це клопотання було відхилено.
Вищий господарський суд України, скасовуючи постановою від 19 червня 2013 року (т.2, а.с. 171-178) судові акти першої і апеляційної інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим, зазначив, що суди не дали належної правової оцінки обставинам щодо порушення кримінального провадження. До матеріалів справи не залучено ніяких даних про результати розгляду заяви про кримінальне правопорушення, в передбаченому діючим законодавством порядку.
Тобто, вказівки суду касаційної інстанції, які містяться у постанові Вищого господарського суду України від 19 червня 2013 року, судом першої інстанції не виконані.
Відповідно до частини першої статті 111 12 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи (т.2, а.с. 173-178).
З метою виконання вищевказаних вказівок касаційної інстанції, ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18 лютого 2014 року апеляційне провадження у справі №5002-13/4378-2012 було зупинено до вирішення кримінального провадження № 12013130270000222 за частиною першою статті 190 Кримінального кодексу України (т.3, а.с.157-162).
07 березня 2014 року ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду провадження за апеляційною скаргою у справі №5002-13/4378-2012 було поновлено (т.3, а.с.166-167), оскількі постановою слідчого ВС Джанкойського МВ ГУ МВС України в АР Крим від 03 березня 2014 року кримінального провадження № 12013130270000222 було закрито (т.3, а.с. 164-165).
18 березня 2014 року до Севастопольського апеляційного господарського суду від фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 надійшло клопотання про повторне зупинення провадження у справі № 5002-13/4378-2012 (т.3, а.с. 170-177). До цього клопотання додано копію ухвали Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 13 березня 2014 року у справі № 105/1422/14-к, якою скасовано постанову слідчого СВ Джанкойського МВ ГУ МВС України в АР Крим Конончук Володимира Вікторовича від 03 березня 2014 року щодо закриття кримінального провадження за № 12013130270000222 та поновлено досудове кримінальне провадження (т.3, а.с.174-177).
Однак, ця ухвала станом на 13 березня 2014 року не набрала законної сили.
18 березня 2014 року у судовому засіданні представник відповідача не надав доказів стосовно набрання вищенаведеною ухвалою законної сили.
У зв'язку з тим, що повторне зупинення провадження у справі призвело б до затягування судового процесу та порушення прав позивача на розумний строк вирішення справи судова колегія відмовила в задовленні цього клопотання.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 даної Конвенції (пункт 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").
В разі розгляду кримінального провадження за № 12013130270000222 по суті, відповідач має право в порядку статті 112 Господарського процесуального кодексу України звернутися до Севастопольського апеляційного господарського суду із заявою про перегляд судового рішення по цій справі за нововиявленими обставинами.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія зазначає, що всім доказам, що містяться у матеріалах справи, судом першої інстанції надана правова оцінка; яких-небудь нових доказів та документів, що спростовують доводи місцевого господарського суду, які викладені в оскаржуваному рішенні, суду апеляційної інстанції позивачем не надано.
Доводи апеляційної скарги не обґрунтовані та не підтверджені належними та допустимими доказами в порядку, встановленому статтями 33-34 Господарського процесуального кодексу України.
Порушення судом першої інстанції норм матеріального права при розгляді справи, які призвели до прийняття неправильного рішення чи були б безумовною підставою для скасування рішення, заявником скарги не доведено та колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.
Враховуючи викладене, рішення господарського суду першої інстанції прийнято при правильному застосуванні норм матеріального, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1 частини першої), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 17 січня 2014 року у справі № 5002-13/4378-2012 залишити без змін.
Головуючий суддя В.В.Сотула
Судді В.С. Голик
І.В. Черткова
Розсилка:
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "АТ-Крим" (пл. Ластова, 3,Севастополь,99009)
2. Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (АДРЕСА_1)
3. Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (АДРЕСА_2)