"17" березня 2014 р. Справа № 920/63/14
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.
при секретарі Томіній І.В.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - ОСОБА_1, довіреність № 1538 від 20.12.2012 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1
(вх. №468 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 22.01.14 р. у справі № 920/63/14
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Провіта", м. Вишгород
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1
про стягнення 18 435,38 грн.
Рішенням господарського суду Сумської області від 22.01.14 р. у справі № 920/63/14 (суддя Зражевський Ю.О.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Провіта" 18 435,38 грн. завданої матеріальної шкоди в порядку регресу, 1720,50 грн. витрат по сплаті судового збору.
Відповідач з рішенням господарського суду Сумської області не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить рішення господарського суду Сумської області від 22.01.14 р. по справі № 920/63/14 за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Провіта" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення в порядку регресу відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 18435,38 грн. - скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог про стягнення в порядку регресу відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 18435,38 грн. відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування викладених вимог відповідач зазначає про те, що судом першої інстанції не враховано положення ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що, на думку відповідача, призвело до необґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Також, відповідач вважає, що судом було невірно застосовано до даних правовідносин норми ст. 27 Закону України «Про страхування». Крім того, відповідач вказує на те, що судом першої інстанції не надано оцінки наведеному позивачем обґрунтуванню стосовно того, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду в разі, якщо він не повідомив страховика про настання дорожньо-транспортної пригоди у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2. пункту 33.1. ст. 33 цього Закону, а також не досліджено доказів цього твердження.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Крім того, позивач просив суд розглянути справу за відсутності в судовому засіданні представника ТОВ "Страхова компанія "Провіта" за наявними матеріалами справи в зв'язку із завантаженістю юридичного департаменту та відрядженням юристів до інших міст.
Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте позивач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів вважає можливим розгляд апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 17.03.2014 року за відсутності представника позивача.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши представника відповідача, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як свідчать матеріали справи, 25 травня 2012 року в м. Харкові по вул. Полтавський шлях, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Богдан" (реєстраційний номер НОМЕР_1), який належить ФОП ОСОБА_2 та який перебував під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля „ВАЗ-21099", реєстраційний номер НОМЕР_2, який перебував під керуванням ОСОБА_4. В результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди автомобіль „ВАЗ-21099", реєстраційний номер НОМЕР_2, отримав механічні пошкодження.
Постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16.07.2012 року ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненому ДТП.
Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля „Богдан" реєстраційний номер НОМЕР_1 була застрахована в ТДВ "Страхова компанія "Провіта" за договором у вигляді полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АА/7105602 від 30.12.2011 р.
Згідно звіту № 18 від 11.06.2012 року дослідження спеціаліста-автотоварознавця автомобіля вартість відновлювального ремонту автомобіля „ВАЗ-21099м (реєстраційний номер НОМЕР_2) складає 19 205,98 грн.
Позивачем на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 27.03.2013 року виплачено страхове відшкодування на користь ОСОБА_4 у розмірі 18435,38 грн., що підтверджується матеріалами даної справи.
На момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 знаходився у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2, а тому позивач - ТОВ "Страхова компанія "Провіта" звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача -ФОП ОСОБА_2 суму виплаченого страхового відшкодування в розмірі 18 435,38 грн.
З урахуванням викладених обставин, застосувавши до даних правовідносин положення статті 993, 1191 ЦК України, статті 27 Закону України "Про страхування" , а також ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", суд першої вважав, що після виплати страхового відшкодування у позивача виникло право вимоги до відповідача про відшкодування завданої шкоди в розмірі 18435,38 грн. Керуючись ст.ст. 1166, 1172, 1187 ЦК України, господарський суд дійшов до висновку, що позивачем доведено наявність передбачених законом умов для стягнення суми виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу, у зв'язку з чим позовні вимоги визнані судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, а висновки, викладені в рішенні узгоджуються з приписами норм чинного законодавства, які в даному випадку регулюють спірні правовідносини, що призвело до прийняття правомірного рішення.
Повторно переглядаючи справу, надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.
Так, предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача в порядку регресу страхового відшкодування в розмірі 18435,38 грн. Позов обґрунтований посиланням на положення ст.ст. 1166, 1172, 1187, 1191 ЦК України, ст.ст. 22, 33, 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" .
Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Отже, у випадку заподіяння шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, питання про її відшкодування вирішується за принципом вини.
Матеріалами справи підтверджено, що винною у скоєнні 25.05.2012 р. ДТП особою відповідно до постанови Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16.07.2012 року є водій автомобіля "Богдан" (реєстраційний номер НОМЕР_1), який належить ФОП ОСОБА_2 та який перебував під керуванням ОСОБА_3.
Відповідно до ст. 1172 ЦК України, юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент скоєння ДТП ОСОБА_3 знаходився у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 та виконувала свої трудові обов'язки, що підтверджується постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16.07.2012 року та подорожнім листом № 073227 від 25.05.2010 р..
Разом з цим, цивільно-правова відповідальність водія автомобіля „Богдан" реєстраційний номер НОМЕР_1 була застрахована в ТДВ "Страхова компанія "Провіта" за договором у вигляді полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АА/7105602 від 30.12.2011 р.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем у відповідності до статті 25 Закону України "Про страхування" на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 27.03.2013 року було виплачено страхове відшкодування на користь ОСОБА_4 у розмірі 18435,38 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно з абзацом ґ) пп. 38.1.1. п. 38.1. ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду в разі, якщо він не повідомив страховика про настання дорожньо-транспортної пригоди у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2. пункту 33.1. ст. 33 цього Закону.
Таким чином, право на пред'явлення регресного позову виникає у страховика за умови існування передбачених вказаною статтею випадків, у даній справі - несвоєчасного повідомлення страхувальником страховика про настання дорожньо-транспортної пригоди у строки і за умов, визначених підпунктом 33.1.2. пункту 33.1. ст. 33 Закону. При цьому, можливість задоволення такого позову залежить від доведеності наявності випадків, передбачених статтею 38 Закону.
Відповідно до пп. 33.1.2 п. 33.1 ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" учасники дорожньо-транспортної пригоди зобов'язані вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, у випадках, передбачених цим Законом, МТСБУ про настання дорожньо-транспортної пригоди.
Однак, відповідач вказані вимоги Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не виконав, докази своєчасного повідомлення позивача про настання 25.05.2012 р. страхового випадку в матеріалах справи відсутні, і таких доказів відповідачем до суду не надано, що також не спростовано останнім під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивача правових підстав для відшкодування відповідачем 18 435,38 грн. матеріальної шкоди в порядку регресу.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Таким чином, відповідачем під час вирішення справи ніяких інших доказів, ніж ті, що знаходяться в матеріалах справи на підтвердження викладених в скарзі вимог, надано не було, та не наведено жодних аргументованих доводів неправомірності позовних вимог. Посилання відповідача на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення в апеляційному порядку. Тому колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає вимоги позивача належним чином обґрунтованими доданими до матеріалів справи документами та такими, що підлягають задоволенню.
Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача позбавлена фактичного та правового обґрунтування на її підтвердження, рішення господарського суду Сумської області від 22.01.2014 р. по справі № 920/63/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32-34, 43, 99, 101,102, п.1 ст. 103, ст.ст. 105,110 Господарського процесуального кодексу України,
Апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Сумської області від 22.01.2014 р. по справі № 920/63/14 залишити без змін.
Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.
Повний текст постанови складено та підписано 19 березня 2014 року.
Головуючий суддя Слободін М.М.
Суддя Гончар Т. В.
Суддя Гребенюк Н. В.