19 березня 2014 року м. Київ справа № 800/121/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого суддіЗайцева М.П.,Зайцева М.П.,Зайцева М.П.,
суддів:Веденяпіна О.А.,Зайця С.В.,Олексієнка М.М.
Єрьоміна А.В.,Рецебуринського Ю.Й.,Рецебуринського Ю.Й.,
Шведа Е.Ю.,Черпака Ю.К.,Сороки М.О.
Швеця В.В.,Цвіркуна Ю.І.,Черпака Ю.К.,
секретар судового засідання Загородній А.А.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1.,
представника відповідача - Селіванова А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
28 лютого 2014 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом, відповідно до якого просив визнати незаконні дії Верховної Ради України, допущені при прийнятті Постанови від 23 лютого 2014 року №764-VІІ "Про покладення на Голову Верховної Ради України обов'язків Президента України".
Посилається на те, що зазначений правовий акт прийнятий всупереч Конституції України, зокрема статті 112, якою чітко визначено порядок виконання президентських повноважень у разі вакантності посади глави держави.
Заслухавши в судовому засіданні позивача та представника відповідача щодо можливості закриття провадження у справі у зв'язку тим, що її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, колегія суддів приходить до наступного.
Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності, правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань.
Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
Такий висновок ґрунтується на положеннях, викладених у частині першій статті 2, пункті 1 частини першої статті 3, частині першій статті 17 КАС України, відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із здійсненнями суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єктами владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Отже, необхідною ознакою для розгляду справи за правилами адміністративного судочинства є здійснення суб'єктом владних управлінських функцій, а саме: коли хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти, відповідно, зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта. При цьому ці функції повинні здійснюватися суб'єктом саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
Позивач, звертаючись до суду, фактично просить перевірити правовий акт Верховної Ради України на відповідність Конституції України. Зокрема, він зазначає, що за правилами статті 112 Конституції України дострокове припинення повноважень Президента України повинно бути здійснено лише у випадках, передбачених статтями 108, 110, 111 Основного Закону нашої держави. Також він вказав, що відставки глави держави, неможливості виконання повноважень за станом здоров'я, усунення з поста в порядку імпічменту та смерті, у дійсності не було, тому не було підстав і до припинення повноважень Президента України.
Такий спір, виходячи з положень статей 17, 171-1 КАС України, пункту 1 частини першої статті першої статті 150 Конституції України, пункту 1 підпункту 1.3 Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа №1-1/2002), не належить до спорів адміністративної юрисдикції, а лише до конституційної юрисдикції, оскільки оскаржуваний правовий акт приймався на підставі і у порядку, визначеному Конституцією України.
Крім того, необхідно зазначити, що порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України (стаття 83 Конституції України). Згідно зі статтею 91 Конституції України, статтею 138 Регламенту Верховної Ради України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією.
У мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 27 березня 2002 року № 7-рп/2002 імперативно визначено, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та, відповідно до частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції України, є об'єктом судового конституційного контролю.
Відповідно до абзацу третього пункту 5 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" адміністративні суди повинні враховувати те, що в порядку адміністративного судочинства не можуть бути оскаржені і переглянуті правові акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо їх конституційності.
З урахуванням наведеного, провадження у справі підлягає закриттю у зв'язку з тим, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Роз'яснити позивачеві, що розгляд справи належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
Керуючись статтями 2, 17, 171, 171-1, пунктом 1 частини першої статті 157, статтею 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.
Судді