04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"19" березня 2014 р. Справа№ 5011-2/9208-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів: Сухового В.Г.
Чорногуза М.Г.
за участю секретаря судового засідання Іванова О.В.,
від позивача - Басовська К.О. (дов. №б/н від 02.09.2013 року);
від відповідача 1 - Дєтінкін Є.В. (дов. №22 від 08.01.2014 року);
від відповідача 2 - не з'явились;
від відповідача 3 - Сидоренко Р.В. (дов. №б/н від 09.12.2013 року);
від третьої особи - не з'явились.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка»
на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2014 року
у справі №5011-2/9208-2012 (суддя Мудрий С.М.)
за позовом приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «Страхова компанія «К'ЮБІ І Україна», м. Київ
до 1) приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка», м. Київ
2) фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м. Рівне
3) підприємства з іноземними інвестиціями «Панальпіна Уорлд Транспорт ЛТД», м. Київ
третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «Цепелін Україна ТОВ», м. Київ
про стягнення 124 337,14 грн.,-
У квітні 2012 року Приватне акціонерне товариство з іноземними інвестиціями «Страхова компанія «К'ЮБІ І Україна» (надалі - ПрАТзІІ «СК «К'ЮБІ І Україна», позивач у справі) подало на розгляд Господарського суду міста Києва позов до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (надалі - ПрАТ «СК «Уніка», відповідач-1 у справі), фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (надалі - ФОП ОСОБА_5, відповідач-2 у справі) про стягнення 124 337,14 грн. страхового відшкодування в порядку регресу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2012 року справу №5011-1/5549-2012 надіслано до господарського суду Рівненської області.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 26.06.2012 року справу №5011-1/5549-2012 надіслано до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2012 року суддя Домнічева І.О. прийняла справу до свого провадження та присвоїла №5011-2/9208-2012.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.09.2012 року №5011-1/5549-2012 апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_5 на ухвалу господарського суду Рівненської області від 26.06.2012 року у справі №5011-1/5549-2012 - задоволено. Ухвалу господарського суду Рівненської області від 26.06.2012 року про передачу справи №5011-1/5549-2012 за підсудністю до Господарського суду міста Києва скасовано. Справу №5011-1/5549-2012 передано на розгляд господарському суду Рівненської області.
Постановою Вищого господарського суду України від 13.11.2012 року касаційну скаргу ПрАТзІІ «СК «К'ЮБІ І Україна» задоволено, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.09.2012 року скасовано, а ухвалу господарського суду Рівненської області у справі №5011-1/5549-2012 залишено без змін. Справу №5011-1/5549-2012 надіслано до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2012 року №5011-2/9208-2012 залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 - товариство з обмеженою відповідальністю «Цеппелін Україна ТОВ» (надалі - ТОВ «Цеппелін Україна ТОВ», третя особа у справі).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2013 року залучено до участі у справі в якості іншого відповідача - підприємство з іноземними інвестиціями «Панальпіна Уорлд Транспорт ЛТД» (надалі - ПзІІ «Панальпіна Уорлд Транспорт ЛТД», відповідач-3 у справі).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2013 року в задоволені позову відмовлено повністю (т. 4 а.с. 149-158). При цьому суд першої інстанції виходив з того, що пошкодження дизель-генераторної установки водієм другого відповідача відбулось не під час здійснення ним перевезення зазначеної установки, а після її відвантаження, тобто, за висновком суду, страховий випадок стався за межами договору перевезення, а на місці вивантаження вантажу клієнта трапилась дорожньо-транспортна пригода, у зв'язку з чим в даному випадку повинні діяти положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а позовні вимоги, що стосуються відповідальності перевізника та його страховика є безпідставними. Крім того, суд дійшов висновку, що потерпілою стороною не дотримано вимог та процедури врегулювання страхового випадку між перевізником та страховиком (відповідачем 1) відповідно до умов укладеного між першим та другим відповідачами договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника, що не створює для страховка обов'язку здійснити виплату страхового відшкодування.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2013 року рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2013 року у справі №5011-2/9208-2012 залишено без змін, а апеляційну скаргу ПрАТзІІ «СК «К'ЮБІ І Україна» - без задоволення (т. 4 а.с. 224-228).
Постановою Вищого господарського суду України від 05.11.2013 року касаційну скаргу ПрАТзІІ «СК «К'ЮБІ І Україна» задоволено частково, рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2013 року та постанова Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2013 у справі №5011-2/9208-2012 скасовані, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 5 а.с. 25-35). При цьому, Вищим господарськими судом було зазначено, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги акт огляду техніки від 21.12.2010р. та міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) № 603 від 09.12.2011р., не надали вказаним доказами належної правової оцінки та не встановили з достовірністю обставин, пов'язаних з моментом пошкодження вантажу перевізником.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.11.2013 року прийнято справу до провадження суддею Мудрим С.М. та призначено розгляд справи на 02.12.2013 року (т. 5 а.с. 38-39).
Керуючись ст. 22 Господарського процесуального кодексу України 24.04.2014 року позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, з якої вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача-1 страхового відшкодування в розмірі 116 344,14 грн., стягнути з відповідача-3 грошові кошти у розмірі 7 993,00 грн. та покласти на відповідачів 1 та 3 судові витрати. (т. 5 а.с. 119-122). Позовні вимоги до відповідача-2 позивачем не заявлялось.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2014 року у справі №5011-2/9208-2012 позовні вимог ПрАТзІІ «СК «К'ЮБІ І Україна» задоволено частково. Присуджено до стягнення з ПрАТ «СК «Уніка» на користь ПрАТзІІ «СК «К'ЮБІ І Україна» страхове відшкодування в порядку регресу в розмірі 116 344,14 грн., судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2 327,60 грн., судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 163,80 грн., судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 1 163,80 грн.
Не погодившись із вказаним рішенням, ПрАТ «СК «Уніка» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2014 року у справі №5011-2/9208-2012 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, без повного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, висновки суду, на думку скаржника, не відповідають обставинам справи. Скаржник зазначає, що пошкодження дизель-генераторної установки водієм відповідача-2 відбулось не під час здійснення ним перевезення зазначеної установки, а після її відвантаження, тобто, страховий випадок стався за межами договору перевезення, а на місці вивантаження вантажу клієнта трапилась дорожньо-транспортна пригода, у зв'язку з чим в даному випадку повинні діяти положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». На думку скаржника, позовні вимоги, що стосуються відповідальності перевізника та його страховика є безпідставними. Крім того, скаржник зазначає, що потерпілою стороною не дотримано вимог та процедури врегулювання страхового випадку між перевізником та страховиком (відповідачем -1) відповідно до умов укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2 договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника, що не створює для страховка обов'язку здійснити виплату страхового відшкодування.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2014 року у справі №5011-2/9208-2012 апеляційну скаргу ПрАТ «СК «Уніка» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2014 року у справі №5011-2/9208-2012 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 19.03.2014 року.
В судовому засіданні 19.03.2014 року представники сторін не заперечували проти розгляду справи за відсутністю представника відповідача-2 та третьої особи. Представник позивача надав усні заперечення по суті апеляційної скарги, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Представник відповідача-1 підтримав вимоги апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції скасувати у повному обсязі. Представник відповідача-3 заперечував проти апеляційної скарги та просив суд залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Представник третьої особи в судове засідання 19.03.2014 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, заяв та клопотань не подавав, хоча 11.03.2014 року належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення №04116 0984176 1 від 05.03.2014 року. Представник відповідача-2 у судове засідання також не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце судового засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується відміткою на звороті ухвали суду.
Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Матеріали справи містять копію реєстру поштового відправлення Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2014 року, що свідчить про належне повідомлення відповідача-2.
Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 04.12.2009 року між фірмою «Zeppelin International AG» (надалі - клієнт) та підприємством «Панальпіна Уорлд Транспорт ЛТД» (надалі-експедитор, відповідач-3) укладено договір-доручення про надання транспортно-експедиційних послуг № 182/09 (т.1 а.с. 18-25).
Відповідно до п.1.1. Договору № 182/09 від 04.12.2009 року встановлено, що експедитор за плату та за рахунок клієнта зобов'язався організувати виконання транспортно-експедиційних послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу фірми «Zeppelin International AG» в міжнародних та внутрішніх сполученнях автомобільним та/або морським транспортом, а клієнт зобов'язався сплатити ці послуги.
Відповідно до п. 1.2. вказаного договору безпосереднє виконання експедитором своїх зобов'язань здійснюється на підставі заявки клієнта, що є невід'ємною частиною договору.
Згідно із п. 4.4. договору, сторона, яка залучила третю особу до виконання свого зобов'язання за договором, несе відповідальність перед іншою стороною за невиконання або неналежне виконання зобов'язань цією третьої особи, як за власні дії.
06.12.2010 року на адресу підприємства «Панальпіна Уорлд Транспорт ЛТД» від фірми «Zeppelin International AG» надійшла заявка на виконання перевезення його вантажу - дизель-генераторної установки Caterpillar CI 8 по маршруту ВЕ-2010 Antwerp/Belgium - Київ, Україна на умовах поставки СІР Кіеv, Ukraine (Інкотермс 2000). Згідно заявки адреса вивантаження вантажу клієнта: Київська область, Петропавловська Борщагівка, вул. Антонова, 5, (склад «Чайка»).
Відповідно до п. 8.2 договору №182/09 від 04.12.2009 року, експедитор має право залучати до виконання своїх зобов'язань третіх осіб. Користуючись цим правом, експедитор до виконання договірних зобов'язань залучив ФОП ОСОБА_6, що діяв на підставі укладеного з експедитором договору на транспортно-експедиційне обслуговування № 123/10 від 01.12.2010 року (т. 1 а.с. 26-27).
В свою чергу ФОП ОСОБА_6 до виконання договірних зобов'язань залучив ФОП ОСОБА_5 (відповідач-2), уклавши з ним договір про надання транспортних послуг № 1 від 22.11.2010 року (т. 1 а.с. 28-29), предметом якого є взаємовідносини між експедитором і перевізником, які виникають щодо організації перевезень вантажів автомобільним транспортом в міжнародному і внутрішньому сполученні та розрахунків зі ці перевезення.
Відповідно до п. 4.3. договору № 1 від 22.11.2010 року вбачається, що перевізник зобов'язаний забезпечити водіїв, згідно законодавства, всіма необхідними документами для виконання будь-яких перевезень.
Згідно із п. 6.2. договору № 1 від 22.11.2010 року вбачається, що перевізник несе повну відповідальність за втрату, нестачу, пошкодження вантажу під час перевезення в розмірі втраченого або пошкодженого вантажу по вині перевізника.
Крім того, 17.08.2010 року між фірмою «Zeppelin International AG» (страхувальник) та ПрАТзІІ « СК «К'ЮБІ І Україна» (позивач) укладено договір добровільного страхування вантажів № CRG0009294 (т. 1 а.с. 30-42), за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням застрахованим вантажем.
З матеріалів справи вбачається, що 21.12.2012 року в Київський області в селищі Петропавловська Борщагівка на вул. Антонова стався страховий випадок: пошкодження застрахованого майна - дизель-генераторної установки Caterpillar С18 внаслідок наїзду на неї автомобіля «Volvo» (надалі - «Volvo»), державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_7, який і здійснював перевезення вказаної установки. За взаємною згодою сторін (страхувальника та водія автомобіля «Volvo») працівники ДАЇ на місце події не викликались, проте складено Акт огляду та проведено оцінку пошкоджень (т. 1 а.с. 45), результати якої викладені в Звіті про незалежну оцінку вартості матеріальних збитків (т. 1 а.с. 46-52) (складеного оцінювачем ТОВ «Трансєвро» - ОСОБА_8, сертифікат суб'єкта оціночної діяльності НОМЕР_2 від 15.10.2010 року).
Відповідно до п. 3 договору № CRG0009294 від 17.08.2010 року, та п.4.3.1. «Стандартних умов» до вказаного договору - дія страхового покриття по відношенню до окремого застрахованого перевезення починається з моменту початку навантаження на транспортний засіб у пункті відправлення, та закінчується після завершення розвантаження у кінцевому пункті призначення.
11.02.2011 року фірма «Zeppelin International AG» звернулася до ПрАТзІІ «СК «К'ЮБІ І Україна» із заявою про виплату страхового відшкодування (т. 1 а.с. 63-65).
ПрАТзІІ «СК «К'ЮБІ І Україна» 13.01.2011 року було складено та підписано Акт-реліз №1400004081 про врегулювання усіх вимог на відшкодування (т. 1 а.с. 62), згідно з яким пошкодження дизель-генераторної установки Caterpillar С18 внаслідок наїзду на неї автомобіля «Volvo» визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 124 337,14 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1000008758 від 20.01.2011 року (т. 1 а.с. 66).
Статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України «Про страхування» визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, після виплати своєму страхувальнику страхового відшкодування за шкоду, завдану водієм автомобіля «Volvo», ОСОБА_7 майну страхувальника - дизельно-генераторній установці Caterpillar С18, до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
На дату настання страхового випадку відповідальність відповідача-2, як автомобільного перевізника, за заподіяння шкоди життю, здоров'ю та/або майну потерпілих осіб при здійснення перевезень вантажів автомобільним транспортом була застраховано ПрАТ «СК «Уніка» (відповідач-1) згідно договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника № 004059/3002/0000025 від 03.03.2010 року (т. 1 а.с. 67-86).
З матеріалів справи вбачається, що в порядку досудового врегулювання спору позивач направив:
- відповідачу-1 претензію про виплату страхового відшкодування в порядку регресу № L10646 від 03.11.2011 року (т. 1 а.с. 102-105) (яка була отримана відповідачем-1 07.11.2011 року, що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення №01019 0360002 1 від 04.11.2011 року (т. 1 а.с. 106).
- відповідачу-2 претензію № L10646 від 21.10.2011 року (т.1. а.с. 89-92) (яка була отримана відповідачем-2 02.11.2011 року, що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення №01001 8406163 0 від 21.10.2011 року (т. 1 а.с. 93) та претензію№ L10646/16 від 16.12.2011 року (т.1 а.с. 96-100) (яка була отримана відповідачем-2 29.12.2011 року, що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення №01019 0397133 0 1 від 19.12.2011 року (т. 1 а.с. 101).
Листами №42 від 18.11.2011 року (відповідач-2) (т.1 а.с. 94-95) та №55 від 12.01.2012 року (відповідач-1) (т.1 а.с. 107-108) відповідачі в задоволенні вимог позивача відмовили, з посиланням на те, що пошкодження сталися вже після вивантаження з автомобіля дизель-генераторної установки Caterpillar С18.
Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з позовом до ПрАТ «СК «Уніка», ФОП ОСОБА_5, ПзІІ «Панальпіна Уорлд Транспорт ЛТД» про стягнення солідарно з відповідачів 124 337,14 грн. страхового відшкодування в порядку регресу сплаченого позивачем ТОВ «Цепелін Україна ТОВ».
Колегія суддів проаналізувавши рішення суду першої інстанції, погоджується із висновком суду першої інстанції з приводу часткового задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Згідно з ч.2 статті 308 Господарського кодексу України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.
Відповідно до статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Згідно з ч. 1 статті 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 року, учасником якої з 01.08.2006 року є Україна, перевізник несе відповідальність за повну або часткову втрату вантажу чи за його пошкодження, що відбулось в проміжок часу між прийняттям вантажу до перевезення та його передачею.
Відповідно до ст. 133 Статуту Автомобільного транспорту Української РСР, затвердженого постановою ради Міністрів УРСР № 401 від 27.06.1969 року, (далі за текстом - Статут), автотранспортні підприємства або організації несуть відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажоодержувачу, якщо не доведуть, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися через обставини, яким вони не могли запобігти і усунення яких від них не залежало.
Згідно п. 45 статуту за договором перевезення вантажу автотранспортне підприємство або організація зобов'язуються доставити ввірений їм вантажовідправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу).
Відповідно до статті 9 Конвенції, п. 47 Статуту, статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» та статті 6 Закону України «Про транзит вантажів» основним супровідним документом на перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, що підтверджує факт надання послуги з перевезення, є міжнародна товарно-транспортна (автомобільна) накладна (CMR).
Згідно з п. 53 Статуту час прибуття автомобіля під розвантаження обчислюється з моменту пред'явлення шофером товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження. Вантаження і розвантаження вважаються закінченими після вручення шоферу відповідно оформлених товарно-транспортних документів на навантажений або вивантажений вантаж.
Пунктом 72 Статуту передбачено, що одержання вантажу засвідчується підписом і печаткою (штампом) вантажоодержувача в трьох примірниках товарно-транспортної накладної, два з яких залишаються у шофера-експедитора, а один вручається вантажоодержувачу. Вантажоодержувач може відмовитися від прийняття вантажу лише в тому випадку, коли якість вантажу внаслідок псування або пошкодження, за які автотранспортне підприємство або організація несе відповідальність, змінилася настільки, що виключається можливість повного або часткового використання його за прямим призначенням. Вантажоодержувач зобов'язаний зробити запис у товарно-транспортній накладній про відмовлення прийняти вантаж і завірити цей запис підписом та печаткою (штампом).
Згідно з ст. 13 Конвенції після прибуття вантажу до пункту призначення, вантажоодержувач має право вимагати передачі йому другого екземпляру накладної та передачі вантажу, причому ним видається відповідна розписка про прийняття.
З огляду на викладені норми чинного законодавства, слід зазначити, що наявність підпису особи, уповноваженої на прийняття вантажу, засвідчений печаткою вантажоодержувача на товарно-транспортній накладній є свідченням прийняття вантажу у належному стані або неналежному стані після належної перевірки, а моментом закінчення перевезення вантажу є отримання перевізником від вантажоотримувача належно оформлених товарно-транспортних накладних, з підписом особи, уповноваженої на прийняття вантажу, засвідченого печаткою вантажоотримувача.
З міжнародної товарно-транспортної (автомобільної) накладної (CMR) №603 від 09.12.2011 року (т.1 а.с. 44) вбачається, що на ній 21.12.2010 року зроблено відмітку про пошкодження водієм ОСОБА_7 дизель-генераторної установки.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що за фактом пошкодження вантажу між перевізником (ПП ОСОБА_5 в особі ОСОБА_7) та вантажоодержувачем було складено Акт огляду техніки від 21.12.2010 року (т.1 а.с. 45), в якому зазначено, що водій автомобіля ОСОБА_7 здаючи заднім ходом на території складу «Чайка» пошкодив кут та задню панель генератора.
Відповідно до ст. 158 Статуту обставини, що можуть служити підставою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств або організацій, вантажовідправників, вантажоодержувачів при автомобільних перевезеннях, стверджуються записами в товарно-транспортних документах, а в разі розбіжності між автотранспортним підприємством або організацією і вантажовідправником (вантажоодержувачем) - актами встановленої форми. Обставини, які можуть служити основою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств і організацій та пасажирів при автомобільних перевезеннях, засвідчуються актами встановленої форми.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що складання акту огляду техніки від 21.12.2010 року та вчинення напису на товарно-транспортній (автомобільній) накладній (CMR) №603 від 09.12.2011 року було здійснено в процесі прийняття товару вантажоодержувачем, тобто пошкодження відбулося саме під час перевезення вантажу перевізником (вивантаження вантажу).
Вищевказані обставини спростовують позицію скаржника, яка була викладена в апеляційній скарзі, що виникнення пошкодження вантажу після закінчення перевезення вантажу перевізником.
03.03.2010 року, між ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» (страховик) та ФОП ОСОБА_5 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №004059/3002/0000025 (т. 1 а.с. 67-86).
Відповідно до п.1.2 договору №004059/3002/0000025 від 03.03.2010 року, за цим договором страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку виплатити страхове відшкодування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі в розмірі та в порядку, що передбачені цим договором, та виконувати інші умови цього договору.
Згідно з п.2.1. договору №004059/3002/0000025 від 03.03.2010 року, предметом договору є майнові інтереси, що не суперечать закону: пов'язані з відшкодуванням страхувальником шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих осіб при здійсненні страхувальником перевезень вантажів автомобільним транспортом; пов'язані з витратами страхувальника, що належить до відшкодування відповідно до умов договору.
Пунктом 6.1 договору №004059/3002/0000025 від 03.03.2010 року передбачено, що страховим випадком за цим договором є факт виникнення цивільної відповідальності страхувальника за відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну третіх осіб внаслідок випадкових та непередбачуваних подій (страхових ризиків), що сталися протягом строку дії цього договору при здійснені страхувальником перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Відповідно до п. 3 договору №004059/3002/0000025 від 03.03.2010 року, зазначені наступні ліміти відповідальності страховика: відповідальність за вантаж по одному страхового випадку ліміт відповідальності 100 000,00 USD, франшизи - 1 000,00 USD по вантажах, які не належать до вантажів підвищеного ризику.
Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Враховуючи той факт, що цивільно-правова відповідальність за шкоду завдану життю, здоров'ю та майну потерпілих осіб при здійсненні страхувальником перевезень вантажів автомобільним транспортом застрахована ФОП ОСОБА_5 у ПрАТ «СК «Уніка» згідно договору 004059/3002/0000025 від 03.03.2010 року, то позивач, який виплатив страхове відшкодування, має право на підставі ст. 993 Цивільного кодексу України подати регресний позов до страховика або до винної особи (перевізника).
За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача щодо стягнення з ПрАТ «СК «Уніка» страхового відшкодування в розмірі 116 344,14 грн. (124 337,14 грн. (виплачене страхове відшкодування позивачем) - 7 993,00 грн. (1 000,00 дол. США, що еквівалентно 7 993,00 грн. станом на 23.01.2014 року (т.5 а.с. 147)) франшизи) в порядку регресу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача-3 7 993,00 грн. (заява про уточнення від 24.01.2014 року (т.5 а.с. 119-122) з приводу чого колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.2.2.1 договору-доручення № 182/09 від 04.12.2009 року, експедитор зобов'язаний організувати виконання транспортно-експедиторських послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів клієнта в міжнародному сполученні авіаційним, автомобільним та/або морським транспортом у відповідності із заявками клієнта, оформлених у вигляді додатків, які після підписання сторонами є невід'ємними положеннями цього договору.
Статтею 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004 року за № 1955-ІV, транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування. Перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.
Тобто, обов'язком відповідача 3 було організувати транспортно-експедитерські послуги пов'язані із перевезенням, а не саме перевезення вантажу.
Відповідно до п. 8.2 договору-доручення № 182/09 від 04.12.2009 року, експедитор має право залучати до виконання своїх зобов'язань третіх осіб.
Згідно з п. 4.4. договору-доручення № 182/09 від 04.12.2009 року, сторона, яка залучила третю особу до виконання своїх обов'язків по договору, несе відповідальність перед іншою стороною за невиконання чи неналежне виконання обов'язків цією третьою особою, як за особисті дії.
Так, відповідач-3 до виконання своїх договірних зобов'язань залучив ФОП ОСОБА_6 на підставі договору №123/10 на транспортно-експлуатаційне обслуговування від 01.12.2010 року (т. 1 а.с. 26-27).
Враховуючи зазначене вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскільки підприємство з іноземними інвестиціями «Панальпіна Уорлд Транспорт ЛТД» відповідає перед клієнтом за неналежне виконання своїх зобов'язань третьою особою - ФОП ОСОБА_6, а не неправомірні дії перевізника - ФОП ОСОБА_5, тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 грошових коштів в розмірі 7 993,00 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо заперечень відповідача-1, які викладені в апеляційній скарзі, з приводу того, що позивач звертався до відповідача з регресною вимогою, проте не надав належних документів для визначення страхового випадку, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм ПрАТзІІ «СК «К'ЮБІ І Україна» може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 28.08.2012 року у справі №23/279.
Також колегія суддів погоджується із судом першої інстанції з приводу розподілу судових витрат на підставі ст.ст. 44 та 49 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2014 року у справі №5011-2/9208-2012.
З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Решта доводів скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.
Враховуючи вищевказане, колегія суддів дійшла до висновку про те, що оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2014 року у справі №5011-2/9208-2012 прийнято у відповідності з вимогами чинного матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.
Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2014 року у справі №5011-2/9208-2012 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2014 року у справі №5011-2/9208-2012 залишити без змін.
3. Справу №5011-2/9208-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя О.В. Агрикова
Судді В.Г. Суховий
М.Г. Чорногуз