Справа № 447/3903/13-к Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/783/96/14 Доповідач: ОСОБА_2
21 лютого 2014 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
з участю прокурора ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові справу за апеляційними скаргами старшого прокурора Миколаївської міжрайонної прокуратури ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_8 на ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 19 грудня 2013 року про відмову в задоволенні подання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання,
Вироком Жовківського районного суду Львівської області від 20 вересня 2010 року ОСОБА_8 засуджений за ч.3 ст. 185 КК України на 3 (три) роки позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_8 звільнений від відбування призначеного покарання з випробуванням строком на 3 (три) роки та на нього покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти ці органи про зміну місця проживання, праці та навчання, періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.
Постановою Жовківського районного суду Львівської області від 10 жовтня 2011 року скасовано застосоване до ОСОБА_8 звільнення від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком та направлено засудженого для відбування призначеного покарання.
Адміністрація Держівської виправної колонії № 110 Львівської області за місцем відбування засудженим покарання та спостережна комісія при Миколаївській районній адміністрації Львівської області в порядку ст. 81 КК України звернулися до Миколаївського районного суду Львівської області зі спільним поданням про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання ОСОБА_8 , мотивуючи тим, що засуджений сумлінним ставленням до праці та зразковою поведінкою довів своє виправлення.
Початок строку відбуття ОСОБА_8 покарання - 09 листопада 2011 року; кінець строку відбуття покарання - 09 листопада 2014 року.
Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 19 грудня 2013 року відмовлено в поданні про умовно-дострокове звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання.
На ухвалу суду прокурор ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою задовольнити подання та звільнити засудженого ОСОБА_8 від подальшого відбування покарання. В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, оскільки судом не було враховано, що засуджений сумлінно ставився до праці, режим утримання не порушував, має 4 заохочення за зразкову поведінку та сумлінність, тобто засуджений довів своє виправлення та може бути звільнений від подальшого відбування покарання.
В своїй апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу суду. В обґрунтування вимог покликається на те, що ухвала не відповідає фактичним обставинам, а саме: за час перебування у Держівській ВК він режим утримання не порушував, має 4 заохочення у вигляді «подяки», вину в скоєному злочині визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся, добросовісно працює. Крім того, судом не взято до уваги спільне рішення спостережної комісії та керівництва виправної колонії.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурорів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на підтримку апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають до задоволення виходячи з наступного.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
Згідно з п.2 ч.1 ст. 411 КПК України судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки.
Згідно з ч.2 ст. 81 КК України головною підставою умовно-дострокового звільнення від відбування покарання є виправлення особи.
Висновок суду про доведеність виправлення засудженого повинен ґрунтуватися на всебічному врахуванні даних про його поведінку і ставлення до праці за весь період перебування у виправно-трудовій установі.
Відмовляючи в задоволенні подання щодо ОСОБА_8 , суд першої інстанції зазначив, що той вчинив тяжкий злочин, характеризується посередньо, неодноразово судимий, раніше умовно-достроково звільнявся від відбування покарання, а також те, що відносно ОСОБА_8 було скасовано звільнення від відбування покарання з випробуванням та направлено його для відбування покарання, а тому засуджений не довів свого виправлення. Проте такий висновок суду не ґрунтується на доказах, наявних в матеріалах провадження.
Розглядаючи подання про умовно-дострокове звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання, суд першої інстанції належним чином не дослідив усі обставини справи та дійшов необґрунтованого висновку про те, що засуджений ОСОБА_8 не заслуговує на умовно-дострокове звільнення від відбування призначеного покарання.
Так, згідно з поданням засуджений прибув до виправної установи 06 березня 2012 року, був працевлаштований у їдальню установи, режим утримання не порушував, до дисциплінарної відповідальності не притягувався, показав себе з позитивної сторони, має 4 заохочення, з 22 листопада 2012 року переведений до дільниці соціальної реабілітації, де продовжує сумлінно працювати, матеріальні збитки відшкодовані. ОСОБА_8 має родину, з якою не втратив зв'язків, спілкується з рідними шляхом листування, будує позитивні плани на майбутнє, приймає активну участь у культурно-масових, просвітницьких та фізкультурно-оздоровчих заходах, відвідує богослужіння та релігійні обряди, що проводяться в установі.
Засуджений ОСОБА_8 відбув 2/3 строку покарання, призначеного судом за вчинений ним тяжкий злочин, що є необхідною умовою для умовно-дострокового звільнення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що ОСОБА_8 своєю поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення, та до нього може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
Висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_8 не може бути умовно-достроково звільнений від відбування покарання, так як він раніше неодноразово судимий та вже звільнявся умовно-достроково від відбування покарання, вчинив тяжкий злочин, і щодо нього було скасовано іспитовий строк й направлено для відбуття покарання є безпідставним, оскільки відповідно до Закону зазначені обставини не є перешкодою для застосування щодо особи ст. 81 КК України і не можуть бути підставою для відмови в умовно-достроковому звільненні ОСОБА_8 від відбування покарання.
Станом на 21 лютого 2014 року не відбута частина засудженим строку покарання складає 8 місяців 19 днів.
За таких обставин ухвала Миколаївського районного суду Львівської області від 19 грудня 2013 року, якою відмовлено в поданні про умовно-дострокове звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання підлягає скасуванню, а засуджений умовно-достроковому звільненню з місць позбавлення волі на строк 8 місяців 19 днів.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 409, 419, 537 КПК України, колегія суддів
Апеляційні скарги старшого прокурора Миколаївської міжрайонної прокуратури ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_8 задовольнити.
Ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 19 грудня 2013 року щодо ОСОБА_8 про відмову в задоволенні подання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання скасувати.
Спільне подання начальника Держівської виправної колонії № 110 Львівської області та голови спостережної комісії при Миколаївській райдержадміністрації Львівської області про умовно-дострокове звільнення засудженого ОСОБА_8 від відбування покарання задовольнити.
Звільнити ОСОБА_8 умовно-достроково від відбування покарання, призначеного вироком Жовківського районного суду Львівської області від 20 вересня 2010 року, у вигляді 8 місяців 19 днів позбавлення волі.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим - у той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3