Справа № 2-а-188
2009р.
27 травня 2009 року Енергодарський міський суд
Запорізької області
у складі головуючого-судді: Пахоменка О.Г.,
при секретарі: Цигиці Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Енергодар адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Енергодар Запорізької області, про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та оскарження бездіяльності відповідача і зобов'язання здійснити перерахунок та виплату недоплаченої щомісячної суми допомоги „Дітям війни”, -
04.03.2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Енергодар Запорізької області (надалі - відповідач), в якому просив відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2006р. по 31.12.2008р., визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення перерахунку та невиплати надбавки до пенсії згідно до Закону України „Про соціальний захист дітей війни” (надалі - Закон), зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити надбавку до пенсії, згідно з вищезазначеним Законом за період з 01.01.2006р. по 31.12.2008р. у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Вимоги мотивовані тим, що позивач має статус «Дитини війни» та зазначені виплати згідно з положеннями Закону України «Про соціальний захист дітей війни», органами Пенсійного фонду України не здійснювалися у 2006-2008 роках, в наслідок чого вона звернулася до суду за захистом порушеного права.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги викладені в адміністративному позові підтримав. В листопаді 2008 року він звернувся до відповідача стосовно здійснення перерахунку та виплати несплаченої йому, як „дитині війни”, щомісячної надбавки до пенсії за 2006-2007 роки. Однак, отримав відмову і тому звернувся до суду. На запитання суду щодо перерахунку та виплати йому названої надбавки за 2008 рік, позивач з такими вимогами до відповідача не звертався.
Представник відповідача, в судове засідання не з'явився та надіслав заяву, в якій просив суд розглянути справу у його відсутність та відмовити у задоволенні позовних вимог, долучив до матеріалів справи письмові заперечення. Відповідно до цих заперечень відповідач посилався на ст. 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, де визначено джерело фінансування соціальних виплат, а саме - за рахунок коштів державного бюджету України, а не з бюджету Пенсійного Фонду України. Пункт 9 Положення про Пенсійний Фонд України, затвердженого постановою КМУ від 24.10.2007р. № 1261, передбачає вичерпний перелік напрямів використання коштів ПФУ, які використовуються винятково за призначенням і вилученню не підлягають. Крім того вважає, що законодавством України до 01.01.2008р. не був визначений механізм розрахунку підвищення пенсій, передбачених ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, тобто вважає відсутність законних підстав щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії. Також вважає, що позивач пропустив строк звернення з позовом до суду. Управління наполягає на відмові у задоволенні зазначеного адміністративного позову відповідно до ст. 100 КАС України, крім того зазначає, що з заявою про перерахунок допомоги за 2008 рік позивач не звертався.
Розглянувши надані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників процесу, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
В судовому засіданні встановлено, що позивач народився 03.11.1940 року, що підтверджується його паспортом (а.с.6), має пенсійне посвідчення з відповідною відміткою в ньому (а.с.7), у зв'язку з чим відноситься до категорії громадян, які мали право на отримання підвищення пенсії, яке передбачено Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
У ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка діяла у 2006-2008 роках, було визначено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цім Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»).
10.11.2008 року позивач звернувся до відповідача стосовно нарахування недосплаченої щомісячної надбавки до пенсії, у зв'язку тим, що має статус дитини війни. Однак отримав письмову відповідь від 20.11.2008 року, в якій йому було відмовлено в нарахуванні та виплаті зазначених ним сум (а.с.11).
Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Ч.1 ст. 65 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» затверджений прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2006 рік, у наступному розмірі: з 1 січня - 350 гривень, з 1 квітня - 359 гривень, з 1 жовтня - 366 гривень. У ч.2 ст. 65 Закону зафіксовано, що розміри державних соціальних гарантій на 2006 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами, цим Законом та нормативно-правовими актами КМУ, що відповідно, дає право керуватися встановленими розмірами прожиткового мінімуму для визначення державних соціальних гарантій за Законом України «Про соціальний статус дітей війни».
Згідно з ч. 1 ст. 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2007 рік, затверджений у наступному розмірі: з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень.
Суд зазначає, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлений також ч. 3 ст. 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», відповідно до якої для визначення мінімального розміру пенсії за віком з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, збільшений на 1 відсоток. Зазначена норма введена в дію Законом України від 15.03.2007р. № 749-V, який набрав чинності після Закону України від 25.03.2005р. № 2505-IV, яким встановлені обмеження в ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р., № 1058-IV. Тому, відповідно до принципу дії закону в часі застосуванню підлягає закон, який набрав чинності пізніше.
У ч. 3 ст. 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток.
Суд вважає, що наданий позивачем розрахунок не суперечить положенням ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ч. 1 ст. 65 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», ч. 1, 3 ст. 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до п. 17 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» з метою приведення окремих норм законів у відповідність з цим Законом зупинена на 2006 рік дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Але Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 року № 3367-ІV, п. 17 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» виключений, в наслідок чого стає зрозумілим, що дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2006 рік поновлена.
Але відповідно до вимог ст.110 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік” від 20.12.2005 року (із змінами, внесеними 19.01.2006р.), зазначене підвищення в 2006 році повинно було запроваджуватись поетапно за результатами виконання бюджету у першому півріччі згідно з порядком, який мав бути визначений Кабінетом Міністрів України та погоджений Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Оскільки Кабінет Міністрів України в 2006 році так і не визначив порядку виплати 30% надбавки до пенсії „дітям війни”, тому суд дійшов до висновку про те, що вимоги позивача, які стосуються 2006 року, задоволенню не підлягають.
Згідно ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Відповідно до п. 12 ст. 71 цього Закону з метою приведення окремих норм законів у відповідність з цим Законом зупинена на 2007 рік дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Затверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами Украйни встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч.1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави. У Законі України «Про соціальний захист дітей війни» визначено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії) визнано такими, що не відповідають Конституції України ст. 111 та п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
У відповідності до ст. 152 Конституції України, Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Доводи відповідача щодо неможливості задоволення позовних вимог у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на ці виплати, судом не можуть прийняті до уваги. Суд вважає необхідним зазначити, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб'єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, не приймається до уваги.
Однак, ст. 99 КАС України встановлено, що адміністративний позов може бути поданий в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у ст. 100 КАС України, згідно з якою пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Відповідач в своєму запереченні на позов наполягав на застосуванні наслідків пропуску строків звернення до адміністративного суду щодо позовних вимог в частині нарахування щомісячної державної соціальної допомоги за 2006 та 2007 роки.
В позовній заяві позивач ставить вимогу стосовно відновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2006р. до 31.12.2008р.
Рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) офіційно оприлюднене в Офіційному віснику України, 2007, № 52, 27.07.2007р.
Позивач звернувся з позовом до суду 04.03.2009 року, тобто не в межах встановленого ст. 99 КАС України річного строку. Суд не може визнати поважною причиною пропуску позивачем строку звернення до суду за захистом права на отримання щомісячної державної допомоги за 2006-2007 роки, в зв'язку з тим, що він дізнався про порушення свого права на допомогу пізніше після опублікування рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007р., яким визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік». Приймаючи до уваги, що поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав стосовно позовних вимог щодо нарахування щомісячної державної допомоги за 2006-2007 роки, позивач не вказав та на підтвердження цих вимог ніяких доказів суду не надав, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для поновлення зазначеного строку.
За 2008 рік позивач не звертався з заявою про нарахування недоплаченої соціальної допомоги як дитині війни ( а.с. 17), не надав розрахунки і не довів який саме розмір складає різницю між виплаченими та невиплаченими сумами. Тому відсутні докази порушення прав позивача та взагалі про наявність спору між сторонами щодо зазначених виплат у 2008 році.
За таких обставин в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 19, 124, 152 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 60, 69-70, 86, 99, 158, 160, 163, 186, 254 КАС України; ст. 1, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст. 61, 69 Закону України «Про Конституційний Суд України», рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп /2007р., суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом 10 днів з дня її складання в повному обсязі - з 03.06.2009р. з 15-00 годин.
Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги.
Суддя: О.Г. Пахоменко