27 травня 2009 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Пшонки М.П.,
суддів:
Жайворонок Т.Є.,
Лященко Н.П.,
Мазурка В.А.,
Перепічая В.С.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 доОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги за касаційною скаргоюОСОБА_2 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 10 грудня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 15 травня 2008 року,
У квітні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги.
Зазначав, що 8 серпня 2007 року між ним і відповідачкою було укладено договір про надання інформаційно-консультативних послуг з питань оформлення права власності на об'єкт нерухомості.
Посилаючись на те, що він виконав узяті на себе зобов'язання за вказаним договором, а ОСОБА_2не розрахувалася з ним за надані консультативні послуги, ОСОБА_1 просив стягнути з останньої на свою користь 5 300 грн. заборгованості.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 10 грудня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 15 травня 2008 року, позов задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 300 грн. заборгованості за надані послуги та 83 грн. судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_2просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Ухвалюючи рішення та задовольняючи позов, суд першої інстанції, із чим погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_1 виконав усі умови договору про надання інформаційно-консультативних послуг з питань оформлення права власності на об'єкт нерухомості, укладеного між ним і ОСОБА_2, а остання, отримавши зазначені в договорі послуги, не оплатила їх вартості.
Проте з такими висновками судів погодитися не можна.
Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувались як вимоги, так і заперечення; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинно бути зазначено встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 1 постанови від 29 грудня 1976 року № 11 “Про судове рішення” (зі змінами та доповненнями), обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
У порушення зазначених норм цивільного процесуального законодавства суд, стягуючи зОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за надані консультативні послуги в розмірі 5 300 грн., належним чином не вмотивував та не обґрунтував такого розміру й не навів будь-яких доказів на підтвердження своїх висновків.
Пославшись на невиконання відповідачкою умов договору, суд цих умов не дослідив і належним чином не перевірив, які конкретно права й обов'язки виконавця послуг передбачені договором, чи виконані вони ним у повному обсязі та належним чином.
Усупереч вимогам закону висновки суду ґрунтуються на припущеннях.
Крім того, розглянувши справу за відсутностіОСОБА_2, суд допустив суттєву неповноту в з'ясуванні обставин справи, прав і обов'язків сторін у цих правовідносинах.
Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 року в достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.
За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню як такі, що постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
Касаційну скаргуОСОБА_2 задовольнити.
Заочне рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 10 грудня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 15 травня 2008 року скасувати.
Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
М.П. Пшонка
Судді:
Т.Є. Жайворонок
Н.П. Лященко
В.А. Мазурок
В.С. Перепічай